– Мені потрібний бальзам! – Маргарита показала на свій скуйовджений чуб. – Бальзам закінчився!

– О'кей, – зітхнула мама. Вона пішла до передпокою і вже хотіла скинути капці й перевзутись у черевики, аж тут відчинилися двері й увійшов тато. Тато кивнув мамі та Маргариті й почав розщіпати плащ.

– Не роздягайся, – попросила його мама. – Зроби таку ласку, принеси Маргариті бальзам для волосся.

– Я? – тато поглянув так спантеличено, ніби йому зробили якусь непристойну пропозицію.

– Мені треба вдягатись! А ти вбраний! – сказала мама. Вона прихилилася до вішака і схрестила руки на грудях. Маргарита помітила: йдеться не про вдягання, йдеться про принцип.

– Я навіть не знаю, що таке бальзам для волосся, – спробував викрутитися тато і розстебнув останній ґудзик плаща.

– Продавець знає, цього вистачить, – сказала мама.

Тато сердито поглянув на маму, тоді знову застебнув плащ і вийшов із квартири. Двері він за собою захряснув так, що загойдалася лампа в передпокої. Маргарита почувалася ніяково. Не досить того, що між татом і мамою останнім часом і так були сварки та непорозуміння. Тепер, через цей дурнуватий бальзам для волосся, вона стала учасницею суперечки й опинилася на боці мами. А цього вона зовсім не хотіла.

– Корона йому з голови не впаде, – сказала мама. – Ну, хіба це не смішно! Уяви собі, якби я за кожним разом, коли треба щось зробити чи щось принести, робила такі міни!

– Це тому, іро він не звик, – спробувала виправдати тата Маргарита.

– І який з цього висновок? – мама подивилася так, ніби була завучкою передпенсійного віку, а Маргарита – ученицею, котра ось-ось провалить іспит. – А висновок такий, що він мусить звикати! – виголосила мама, не чекаючи на відповідь Маргарити, і повернулася до кухні.

Маргарита залишилась у передпокої. Чекаючи на тата, вона думала: «Здається, річ зовсім не в маминому схудненні! Проблема в чомусь іншому! В чомусь зовсім-зовсім іншому!»

її розмірковування перервав засапаний тато. Його можна було почути ще на сходах. Відхекуючись і зітхаючи, він відчинив двері квартири.

– Ось, моя рідна, – сказав він і кинув їй велику білу пляшку. На ній було написано «Ланком де Парі». Такого шалено дорогого бальзаму для волосся у Закмаєрів не було ще ніколи.

– Дякую, тату, – сказала Маргарита і зникла в лазничці. Промиваючи волосся, вона продовжувала думати про маму. «Може, вона вже не любить тата? – припустила дівчина. – Багато хто з роками втрачає любов. А може, вона ніколи його особливо не любила… Зрештою, вони ж побралися через те, що в мами мала народитися я. Можливо, якби не я, вона би вийшла заміж за когось зовсім іншого!

Маргарита сушила волосся, намагаючись зробити його якомога рівнішим. Саме в той момент, коли вона взялася за останнє пасмо, з кухні долинув гучний зойк. Маргарита вимкнула фен і поспішила на кухню. Там вона побачила тата, котрий стояв перед кошиком із білизною, тримаючи в кожній руці по парі довгих білих підштанців. Мама сиділа за кухонним столом.

– Ах, отак, отак-от!? – репетував тато. – Оце радникові май-тки. – Він кинув білизну на землю і витягнув іще кілька підштанців. – Отут ми маємо їхні шановні радницькі майтки! – кричав він. – Чудово!

– Можеш не лічити, – сказала мама тремтячим голосом. – їх одинадцять. Я мала занести їх до пральні, та якщо виперу сама, то зароблю сотню!

Тато копнув білизну, яка лежала на підлозі, й попрямував до дверей кухні. Звертаючись до Маргарити, він сказав:

– Вона геть здуріла! У неї в голові не лишилося нічого, крім грошей і голодування!

– Не втягуй дитину в наші справи, – озвалася мама. Тато зупинився і простягнув руку в бік мами:

– А якщо вже ти заробляєш гроші, то я попрошу, щоби ти теж давала свою частку до сімейного бюджету. Чому, властиво, тільки яповинен за все платити? Чому твої гроші повинні належати тобі одній?

– А тоді я попрошу, – сказала мама, – щоби ти робив половину хатньої роботи! Інакше я не дам ні копійки!

Тремтячими пальцями вона витягла з кишені пачку жувальної ґумки, швидко розгорнула п'ять жуйок і запхала в рот. Почавши нервово жувати, вона мало не схлипувала:

– Мені потрібні мої гроші! Я не скупа! Вони мені справді потрібні!

– Ну, і навіщо? – тато трохи стишив голос. Здавалося, це його справді цікавить.

– Я збираю гроші на наступну осінь, – сказала мама. – Тоді мені самій знадобиться помічниця!

Тато здивовано витріщився на маму.

– Ти працюєш хатньою робітницею, щоби найняти собі хатню робітницю? – спитав він, дуже повільно добираючи слова.

Мама ствердно кивнула:

– Наступної осені я не зможу так багато часу проводити вдома, – пояснила вона. – І грошей я теж не зможу заробляти, бо піду вчитися. Я хочу стати соціальною працівницею!

З вітальні долинула фінальна мелодія «Кур'єра імператриці», й на порозі, мирно посміхаючись, з'явилася Меді.

– Сьогодні вони його мало не застрелили, – сказала вона. Меді ніхто не відповів, а вона такого не любила.

~ Що таке? – заскиглила вона. – Що з вами? Чому ніхто нічого не каже?

– Вибач, Меді, – сказав тато. – Але твоя мама нам щойно оголосила, що вона восени піде до школи!

– Ну то й що? ~ Меді зайшла до кухні, взяла з полиці солону соломку, відкусила і почала жувати.

– Це ж тільки на два роки, – хрумкаючи соломкою, сказала Меді, – а тоді в неї буде справжній фах, і вона буде працювати разом із Марі-Луїзою. А мене разом зі Сепі і Пепі буде на цей час брати до себе Веті!

Татове обличчя почервоніло від гніву.

– Як це приємно, – закричав він, – дізнаватися від шестирічної доньки про плани своєї дружини!

– Я говорю з усіма, хто мене слухає, – відрубала мама.

– То поцілуй мене в дупу! – скипів тато і вибіг із вітальні. Меді спантеличено подивилася йому в слід.

– Що він сказав? – здивувалася вона. – Він це справді сказав?

– Справді! – підтвердила мама і розплакалася.

Меді страшенно зраділа і почала стрибати на одній нозі довкола мами і кухонного стола, примовляючи:

– Якщо йому можна таке казати, то мені теж можна! Рівноправність! Рівноправність!

– Про мене, можеш казати, що хочеш, – схлипнула мама, і Меді пострибала далі, вигукуючи речення, яке їй було заборонено говорити, аж поки Маргарита не затулила їй рота.

у якому Маргарита не лише бачить погані сни, але і загалом почуває себе досить паскудно, що суттєво впливає на її розпорядок дня

Тієї ночі Маргарита страшенно погано спала. їй снилася якась чортівня. В одному сні вона опинилась у дивній школі. Поряд із нею за партою сиділа мама, вчительку звали Марі-Луїза, а тато був кимось на кшталт директора школи й сидів іззаду, спостерігаючи за уроком. Мама-школярка вистрелила з рогатки і влучила татові-директору скобкою по носі, але тато-директор подумав, що це зробила Маргарита, і почав на неї кричати. Учителька Марі-Луїза реготала з цього, тримаючись за боки, а Флоріан Кальб, який теж був у цьому класі, іржав дуетом із учителькою.

А потім Маргариті наснилося, ніби надворі люта зима, а вона стоїть у засніженій долині. Праворуч на обрії – безлисте дерево. Ліворуч на обрії ~ теж безлисте дерево. І з якоїсь незрозумілої причини, яку вона потім не могла пригадати, її одяг був схований у дуплі одного з цих дерев. Посеред засніженої рівнини, гола-голісінька, вкрита гусячою шкірою, клацаючи зубами, вона була в цілковитому розпачі. І тут на білому коні прискакала панночка. Очевидно, аристократичного походження, бо і на ній, і на її коні з ніг до голови були витаврувані дев'ятизубі княжі корони. Не зупиняючи коня, аристократична панночка нахилилася над Маргаритою, кинула на неї зверхній погляд і з огидою в голосі промовила: «Прикрий свою соромоту, о ти, ганебний об'єкте хоті!»

А ще Маргариті наснилося, що з люстри у вітальні скапувала мильна піна, а під нею стояла мама, підставляла під піну радникові майтки і терла плями. При цьому мама співала якусь сумну і дуже гарну пісню. А тим часом Маргарита лежала у ванні, вмонтованій під обіднім столом. їй було там трохи тісно, бо тато теж сидів у ванні. Він вистромив із піни руку, в якій був пістолет, і цілився у шнур люстри. Маргарита хотіла попередити маму, та, на жаль, не могла говорити, бо рот у неї був заліплений великою жувальною ґумкою.