Тор щось пробурчав на знак згоди.

Вони приземлилися на внутрішньому дворі. Перед ними стояли нерухомо велетенські, чорні, як смола, воли. Кожна тварина була більшою за будинок; на кінчиках рогів у них блищало золото, а в повітрі витав різкий сморід їхніх кізяків.

З гігантської високої зали долинав гучний голос:

— Рухайтеся, бовдури! Постеліть чисту солому на лавах! Що це ти, в біса, робиш? Так підніми чи прикрий соломою — не лишай, щоб гнило. До нас прибуде не хто інший, як Фрейя, донька Ньйорда, найпрекрасніше створіння на землі. Вона не захоче бачити нічого подібного.

Через внутрішній двір була викладена стежка зі свіжої соломи, тож, вибравшись із колісниці, замаскований Тор і служниця, якою був Локі, пішли до зали, притримуючи поли спідниць, щоб ті не волочилися по гною.

Там на них чекала велетка. Вона назвалася сестрою Тріма, а тоді нахилилася і ущипнула Локі за гарненьку щічку кінчиками пальців, після чого потикала Тора своїм гострим нігтем.

— Це і є найвродливіша у світі жінка? Щось не дуже схоже. І коли вона піднімала спідницю, мені здалося, що в неї гомілки завтовшки з невеличкі стовбури дерев.

— Це був обман зору. Вона найкрасивіша богиня на землі, — відповіла служниця-Локі спокійно. — Я обіцяю: коли Фрейя зніме фату, її краса вас неабияк вразить. А де, до речі, наречений? Де весільний бенкет? Вона з таким нетерпінням цього чекала, що мені ледь вдавалось її стримувати.

Сонце вже сідало за обрій, коли їх відвели до великої зали на весільний бенкет.

— А що як він захоче, щоб я сидів біля нього? — запитав Тор у Локі впівголоса.

— Ти й повинен сидіти біля нього. Це місце нареченої.

— Але він може захотіти покласти свою руку мені на ногу, — стривожено прошепотів Тор.

— Я сяду між вами, — вирішив Локі. — Скажу йому, що це наш звичай.

Трім сів на чолі столу, поряд з ним вмостився Локі, а наступне місце на лаві зайняв Тор.

Трім сплеснув у долоні, й до зали увійшли слуги-велети. Вони несли п’ять смажених волів, яких мало вистачити на гігантів; двадцять запечених лососів, кожен завбільшки як десятирічний хлопчик, і десяток таць із маленькими тістечками та пундиками, призначеними для жінок.

За ними увійшли ще п’ятеро слуг, кожен з яких ніс по бочці меду. Бочки були такі величезні, що гіганти згиналися під їхньою вагою.

— Цей бенкет — для прекрасної Фрейї! — вигукнув Трім, і він був готовий сказати іще щось, але Тор вже почав частуватись, і було б неввічливо говорити, коли наречена їсть.

Тацю з тістечками, які подавали для жінок, поставили перед Локі та Тором. Локі старанно вибрав найменше тістечко. Тор не менш старанно змів решту тістечок — під звуки плямкання вони зникли за фатою. Інші жінки, які до цього кидали голодні погляди на випічку, тепер розчаровано вп’ялися очима в «прекрасну Фрейю».

Але «прекрасна Фрейя» ще тільки починала.

Тор самотужки з’їв цілого вола. Проковтнув сім лососів, не залишивши нічого, крім хребтів. Щоразу, коли до нього підносили тацю з солодощами, він зжирав усі тістечка і печиво на ній, а тому решта жінок і далі зоставалися голодними. Іноді Локі штурхав його під столом, але Тор не зважав на це і продовжував їсти.

Трім поплескав Локі по плечу.

— Даруйте, — мовив він, — але чарівна Фрейя щойно видудлила свою третю бочку меду.

— Так і є, — погодилась служниця, якою був Локі.

— Дивина. Я ще не бачив жодної жінки, яка б частувалася так жадібно. Ніколи не бачив, щоб жінка так багато їла або стільки пила.

— Цьому, — сказав Локі, — є очевидне пояснення. — Він глибоко вдихнув, спостерігаючи, як Тор поглинає ще одного лосося й витягає кістки з-під фати. Це скидалося на якийсь фокус. Локі замислився, яким могло бути це «очевидне пояснення».

— Це вже восьмий лосось за вечір, — зауважив Трім.

— Вісім днів і вісім ночей! — раптом вигукнув Локі. — Вона не їла вісім днів і вісім ночей, так їй кортіло поїхати в Країну велетнів і кохатися зі своїм чоловіком. Тепер, поряд з тобою, вона знову може їсти. — «Служниця» обернулася до Тора. — Я така рада, що ти знову їси, моя люба!

Тор кинув на Локі лютий погляд крізь фату.

— Я маю її поцілувати, — вирішив Трім.

— Не раджу цього робити. Не поспішай, — заперечив Локі, але Трім вже перехилився і почав цмокати губами. Однією велетенською рукою він потягнувся до фати Тора. Служниця-Локі виставила руку, щоб його зупинити, але було запізно. Трім припинив цмокати і відсахнувся, приголомшений.

Він поплескав служницю, якою був Локі, по плечу.

— Можна з вами поговорити? — запитав він.

— Звісно.

Вони підвелися і перетнули залу.

— Чому очі Фрейї такі… такі страхітливі? — запитав Трім. — Мені здалося, ніби в них палає вогонь. Це не очі прекрасної жінки!

— Певно що ні, — спокійно відповіла служниця-Локі. — Не варто цього й чекати. Вона не спала вісім днів і вісім ночей, могутній Тріме. Фрейю настільки поглинули думки про тебе, що вона не могла стулити повік, так їй хотілося відчути твоє кохання. Всередині вона уся палає, прагнучи тебе! Ось що ти бачив в її очах. Вогонь пристрасті.

— А-а… — протягнув Трім. — Зрозуміло. — Він усміхнувся і облизав губи язиком, більшим за людську подушку. — Тоді добре.

Вони повернулися до столу. Сестра Тріма сіла на місце Локі, поряд із Тором, і постукувала нігтями по його руці.

— Буде краще, якщо ти віддаси мені свої персні, — казала вона. — Усі свої гарні золоті персні. Ти будеш чужою в цьому замку. Хтось має за тобою наглядати, бо інакше тобі буде дуже важко так далеко від дому… В тебе стільки перснів! Подаруй мені кілька штук на честь весілля. Вони такі гарні, червоні й золоті…

— Хіба ще не час одружуватись? — запитав Локі.

— Пора! — погодився Трім. І заволав на весь голос:

— Принесіть молот, щоб освятити наречену! Я хочу, щоб Мйольнір поклали на коліна прекрасної Фрейї. Нехай Вар, богиня заручин між чоловіком і жінкою, благословить та засвідчить нашу любов.

Щоб підняти молот Тора, довелося покликати аж чотирьох велетнів. Вони принесли його з дальнього кінця зали. Молот поблискував у світлі вогню. Велетні насилу поклали молот на коліна Торові.

— Ну, ось, — сказав Трім. — Тепер дозволь мені почути твій чудовий голос, моя кохана, моя голубко, моя мила. Скажи, що кохаєш мене. Скажи, що станеш моєю дружиною. Дай мені обіцянку, яку жінки дають чоловікам, а чоловіки — жінкам ще з незапам’ятних часів. Що скажеш?

Тор узяв руків’я молота обвішаною золотими перснями рукою. Він стиснув його, і це принесло неймовірну втіху. Руків’я було таким знайомим і зручно лежало в долоні. Тоді Тор засміявся лунким, розкотистим сміхом.

— Скажу, — мовив Тор голосом, подібним до грому, — що не треба було забирати в мене молот.

Він ударив Тріма молотом лиш один раз, але цього було достатньо. Огри один за одним падали на встелену соломою підлогу і більше не вставали.

Всі велетні та огри полягли від молота Тора: всі гості на весіллі, яке не судилось зіграти. Навіть сестра Тріма отримала весільний подарунок, якого не чекала.

Коли в залі запала тиша, Тор гукнув:

— Локі?

Локі виліз з-під столу, тепер у власній подобі, і оглянув наслідки бійні.

— Що ж, — сказав він, — схоже, ти вирішив проблему.

Тор вже знімав із себе жіноче вбрання, відчуваючи полегшення. Невдовзі він стояв у самісінькій сорочці посеред кімнати, повної мертвих велетнів.

— Ну от, вийшло не так вже й погано, як я думав, — сказав він весело. — Я повернув свій молот. А крім того, гарно повечеряв. Гайда додому.

Мед поетів

Чи замислювались ви, звідки з’являється поезія? Звідки в нас пісні, які ми співаємо, та історії, які оповідаємо?

Чи запитували ви себе: як так, що деякі люди бачать величні, мудрі, прекрасні видіння і передають їх світові у формі поезії, яку будуть співати й переказувати, доки сонце сходить і сідає, доки місяць прибуває й убуває? Чи ви коли-небудь задумувались, чому одні люди можуть писати чудові пісні, вірші та оповідки, а інші — ні?