І це знання призводить до цікавої істини: якщо ви побудуєте машину, яка зможе переміщати перо, але тільки після секундної затримки, то зможете полоскотати себе. Тепер результати власних дій здивують вас.

Цікаво, скільки героїв я створила, доки писала свої сто книжок? Мабуть, тисячі і тисячі. Уявіть, якби всі вони ожили і зібралися в моєму будинку на вечірку! Б’юся об заклад, Трейсі Бікер була би там на самому першому місці, розштовхуючи ліктями всіх інших, щоб першою ввійти в двері. Хетті Фезер приїхала б у своїй простій коричневій формі, і я з великим задоволенням знайшла б їй гарну сукню для вечірки. Сором’язливі дівчата, типу Дельфін, Граната і Краса, сором’язливо б задкували.

Біскіт і Чарлі, можливо, приїхали б із чудовою домашньою випічкою. Ельза нескінченно б жартувала, і Доля співала б для нас.

Я всіх їх можу побачити – але, звичайно ж, вони нереальні. Я вигадала їх усіх. Я рідко створюю персонажів на основі реальних людей. І, звичайно ж, я не створюю їх на основі себе. Вони виникають у моїй уяві.

У вас коли-небудь був уявний друг, коли ви були зовсім маленькими? Ви уявляли, що ваші ляльки та іграшки реальні і влаштовували їм чаювання, вкладали їх до ліжка? Так само і зі створенням героїв для історій. Я могла б захотіти написати історію про дівчинку, яка застрягла в дитячому будинку, зневірившись у тому, що її удочерять. Майже відразу жорстока, весела Трейсі приходить мені на думку і говорить: «Я твоя дівчинка! Напиши про мене».

Ви також можете створити власних героїв. Подумаймо про дівчину, яка втікає з дому. Чому вона втікає? Вона дуже нещасна чи просто вередує і прагне пригод? Вона розумна і кмітлива чи вона панікуватиме? Вона велика чи маленька – звичайна чи гарна – галаслива чи тиха, як мишка? Як її звати? Чому б вам не написати оповідання про неї?

Те, що Земля кругла, люди дізналися 1519 року, коли португальський дослідник Фернан Магеллан проплив навколо світу – не впавши з Землі (у ті часи вважалося, що Земля пласка і, допливши до її краю, можна впасти).

Минули року, і світ стало можливо побачити з космосу. Спочатку в космос запускали супутники, потім – мавп і собак.

У 1961 році Юрій Гагарін став першою людиною, яка облетіла навколо Землі, зробивши повний оберт всього за 108 хвилин. Протягом наступного десятиліття двадцять чотири астронавти літали на Місяць і бачили свою рідну блакитну планету з відстані чверть мільйона миль. Земля, Місяць і кожна планета, яку люди досліджували в Сонячній системі за допомогою автоматичних зондів, круглі або сферичні.

Щоб зрозуміти, чому планети круглі, ми повинні вирушити в минуле, ще до того часу, як утворилися Земля і Сонце. Ми опиняємося у відкритому космосі, високо над величезною хмарою газу і пилу. Хмара справді велика. Настільки велика, що не видно і краю. Вона складається переважно з водню й гелію та деяких інших елементів і хімічних сполук.

Якщо ми перемотаємо час вперед, то побачимо ударну хвилю, яка проходить крізь хмару. Ударна хвиля утворилася із сусідньої зірки, яка нещодавно вибухнула – наприкінці свого життя. Проходячи крізь хмару, хвиля стискає пил і гази, перемішуючи їх і залишаючи величезні закручені згустки позаду.

Ці нові згустки газу і пилу, які обертаються, трохи щільніші, ніж довколишнє середовище, і вони притягують до себе більше матеріалу. Ця сила навколо них називається силою тяжіння. Що більшими стають ці згустки, то сильніша в них сила тяжіння. Вони швидко збільшуються, а деякі зіштовхуються й утворюють іще більші згустки. Гравітаційні сили (сили тяжіння), які тягнуть однаково в усіх напрямках до своїх центрів, зростають, і молоді планети швидко стають сферичними.

Але планети не ідеально сферичні. Гори і долини роблять поверхню Землі грудкуватою й вибоїстою. Але немає таких гір, які сягають космосу. Сила тяжіння, яка тягне до центру, робить так, що будь-які гори, які можуть вирости завеликими, знову тонуть у гарячих м’яких глибинах Землі, забезпечуючи планеті більш рівномірну сферичну форму.

Ну, майже сферичну. Сучасні вимірювання показали, що земна сфера має дещо «розчавлений» вигляд – оскільки обертання планети викидає екватор проти сили тяжіння. На Землі цей ефект робить екватор кілометрів на сорок ширшим, ніж полюси.

Ми не знаємо імені людини, котрій належав перший домашній улюбленець. Але першою домашньою твариною, ймовірно, була собака. Собаки жили з людьми ще тисячі років тому; дехто вважає, що сорок тисяч років тому. Вони, можливо, були просто бродячими собаками, які жили з людськими племенами, що полювали і збирали їжу. Але, можливо, до деяких собак ставилися як до домашніх тварин, компаньйонів, які допомагали в полюванні.

Одним з перших домашніх собак, про яких нам відомо, було цуценя, поховане в людській могилі близько десяти-дванадцяти тисяч років тому, у країні, яка зараз має назву Ізраїль. У тій самій могилі була жінка, рука її лежала на тілі цуценяти, ніби гладила його. Можливо, жінка хотіла, щоб цуценя склало їй компанію на небі або в наступному світі.

Стародавні єгиптяни теж тримали собак як домашніх тварин. Їхні зображення, іноді з іменами, є на могилах. Собак називали, наприклад, Ебоні, Блекі, Біґ.

У римлян теж були собаки, вони давали їм імена типу Перлина, Доллі, Карлик і Зачіпка.

Кішки, ймовірно, стали жити з людьми в епоху неоліту, коли люди перейшли до господарства. Перша кішка, яка, можливо, була домашньою твариною, була похована у власній маленькій могилі близько дев’яти тисяч років тому, на острові, який зараз має назву Кіпр. На відстані сорока сантиметрів від кошачої могили була похована людина. Тож кішка, можливо, належала цій людині.

Стародавні єгиптяни тримали кішок як домашніх тварин, і ми знаємо ім’я одного з перших любителів кішок. Його звали Бейкер III, і він жив близько чотирьох тисяч років тому. На його могилі вирізьблено кішку, яка дивиться на щура! Це дуже маленька кішка або ж дуже великий щур, тому що вони приблизно одного розміру.

Стародавні греки і римляни також робили малюнки, різьблення й мозаїки із зображеннями кішок. На жаль, на цих малюнках і різьбленнях, як і на давньоєгипетських, немає кошачих імен. Тож імен стародавніх грецьких і римських кішок ми не знаємо.

Так, може. У світі близько двадцяти тисяч видів бджіл, але розгляньмо тільки медоносних бджіл і джмелів. Хоча у деяких видів немає жала, у самок бджіл зазвичай воно є – щоб захистити свою колонію від ворогів, які можуть вкрасти мед або навіть поїсти бджіл. Самці бджіл не мають жала і нічого не роблять у колонії, за винятком деяких з них, які спаровуються з маткою.

Бджоли атакують робочих бджіл з інших колоній, якщо вони намагаються увійти, але королева-бджола жалить і вбиває лише королев-конкуренток. Нова королева оглядає кожну комірку колонії в пошуках інших королев, що розвиваються, і, коли знаходить, жалить, вбиваючи їх.

Джмелі теж атакують бджіл-робітників із інших колоній. Вони можуть вжалити до смерті, але, як правило, просто кусають і виганяють бджіл із гнізда. Зловмисник може заховатися всередині гнізда (і стати новим членом колонії!).

Джмелі атакують і жалять один одного усередині гнізда. Причина складна, але це один зі способів скорочення кількості чоловіків у колонії.

Навіщо ж зменшувати кількість самців?

Робочі джмелі можуть закласти незапліднені яйця, які розвиваються в самців, але чого колонія справді потребує, то це робочих самок.