Річ ось у чому… Якщо від цього залежить ваше життя, то черв’яка можна з’їсти. Але, повірте мені, ви не захочете їсти черв’яків щодня. Якщо ж ви все-таки наважитеся їсти його, то будьте обережні, тому що у животах черв’яків може бути багато шкідливих речовин (адже вони цілий день повзають під землею). Тому краще їх приготувати. Я вважаю, що коли ви їх зварите з сосновою хвоєю, вони смакуватимуть краще. Я ніколи не забуду першого з’їденого мною черв’яка. Я стояв, недовірливо спостерігаючи, як солдат, який супроводжував мене, всмоктував довгого соковитого черв’яка та жував його сирим. Мені майже стало зле. Коли настала моя черга, мене мало не знудило. Але знаєте що? Якщо ви добре його просмажите і якщо ви досить голодні, то стає легше. У цьому і є справжній секрет виживання: якщо ви сильні духом, ви здатні на все. Ось такий урок черв’яка. І пам’ятайте: посміхайтеся, навіть якщо іде дощ. Це другий найважливіший урок. Тому не сидіть вдома, досліджуйте!

Атоми – це будівельні блоки, з яких складається усе: я, ви, дерева і навіть повітря, яким ми дихаємо. Атоми неможливо побачити, тому що вони дуже маленькі. Щоб обвести крапку наприкінці цього речення, знадобиться десять мільйонів атомів, викладених один біля одного. Проте, якби ви могли бачити атом, ви б точно помітили щось дивне. Вони майже нічого не містять у собі. У центрі атома – крихітний шматок матерії, який називається ядро. Навколо нього обертаються, як планети навколо сонця, ще дрібніші частинки матерії, електрони. Між ядром і електронами досить багато порожнього простору. Це означає, що ми з вами – оскільки складаємося з атомів – в основному є порожнім простором. Насправді всередині атомів настільки багато порожнього простору, що коли вичавити весь порожній простір із усіх людей на планеті, то вони стали б розміром як шматочок цукру. Уявіть собі: уся людська раса стиснута до розмірів шматка цукру. Майте на увазі, це буде дуже важкий шматок.

Іще одна річ про атоми. Існує 92 види атомів (плюс кілька видів, які винайшли вчені, але вони не існують у природі). І так само, як коли б ви зібрали різні комбінації з конструктора «Лего» (ви можете зробити будинок, собаку чи човен), атоми можуть поєднуватися в різних комбінаціях, створюючи троянду, дерево чи новонароджене дитя. Усі ми – атомні комбінації. Ми не схожі одне на одного, тому що ми – різні комбінації.

У дитинстві я іноді дивився на всіяне зірками небо і замислювався: «Чи є там там хтось?»

Сьогодні інопланетян – розумних істот, які прилітають з планет, про які ми ніколи не чули, – можна побачити у багатьох фільмах та телевізійних шоу. Інопланетяни, здається, повсюди. Але не все, що ми бачимо у фільмах чи телепрограмах, правда. То що ж вчені говорять про інопланетян? Вони існують?

Відповідь: ми ще не знаємо.

Більшість вчених вважає, що, можливо, десь є справжні інопланетяни. Адже Всесвіт надзвичайно великий. Ми живемо в галактиці, яка має назву Чумацький Шлях. Це дуже велика група зірок, і вважається, що в ній близько тисячі мільярдів планет. Окрім того, є ще принаймні сто мільярдів інших галактик, які ми можемо спостерігати у телескоп. Тож у видимому нам Всесвіті приблизно стільки ж планет, скільки піщинок на всіх пляжах Землі.

Коли є стільки місць, де можуть жити інопланетяни, краще вірити, що вони все-таки існують.

Як ми можемо їх знайти? Деякі люди вважають, що відвідувачі з інших планет прилітають з космосу і літають небом у тарілках. Це було б дуже цікаво, але більшість вчених вважає, що це неправда. Чому? Тому що заяви про тарілку непереконливі. Коли ви бачите світло у небі, там може бути будь-що. Наприклад, ви могли побачити літак, повітряну кулю чи орбітальний супутник. Перш ніж повірити, що будь-які з тих таємничих вогнів – кораблі з інших планет, вчені вимагають кращих доказів.

Іще одним способом знайти інопланетян є використання великих антен, щоб спробувати підхопити радіосигнали, які надходять із далекого космосу. Якби ми могли почути трансляцію з іншої планети, ми б знали, що там хтось є. Моя робота – шукати такі сигнали, і поки що я не чув жодного вигуку інопланетян. Але ми лише почали пошук. Я гадаю, до 2050 року ми знайдемо сигнал.

Тоді ми й дізнаємося відповідь на запитання: «Чи існують інопланетяни?» І відповідь буде: «Так».

Ви, можливо, чули, що у королів і королев блакитна кров. Було б кумедно, але, боюся, це неправда. Ні в кого немає блакитної крові. Вона в усіх червона.

Я знаю, що коли уважно подивитися на вени на руках, то здається, що в них міститься блакитна кров. Але так лише тому, що вени розташовані дуже близько до поверхні шкіри і шкіра пропускає тільки деякі кольори – тому кров здається синьою ззовні. Та все ж кров у венах червона.

Що надає крові червоного кольору? Дуже важлива хімічна речовина, яка називається гемоглобін. Вона переносить кисень із легень по всьому тілу, даючи тобі енергію, щоб рухатися.

Хоча кров і не буває блакитною, гемоглобін все ж може трохи змінити її колір. Якщо в тілі багато кисню, гемоглобін зробить колір крові яскраво-червоним. Якщо ти бігаєш і граєш, твоє тіло використовує більше кисню, кров стає темно-червоною і швидко перекачується назад у легені, щоб отримати більше кисню.

Проте у деяких тварин кров усе-таки блакитна. Знаєш, у яких? У восьминогів, кальмарів, омарів, каракатиць і мечохвостів.

Я не знаю, як довго така подорож триватиме, але в мене на те, щоб оббігти світ, пішло тисяча сімсот вісімдесят дев’ять днів. Я зносила п’ятдесят три пари взуття.

Я почала біг благодійності після смерті мого чоловіка, і я дуже рада, що почала його. Це було чудово. Я так багато дізналася про людей, тварин, ліси і, звісно, про себе.

Одним із найнезабутніших вражень була зустріч зі зграєю вовків у сибірському лісі. Сибір – це зимове царство краси і надзвичайного холоду.

Я була у наметі, коли РАПТОМ почула шум. Уже за мить вовк засунув голову просто до намету. Великі волохаті лапи простягалися вперед, сніг танув на хутрі вовка, і здавалося, ніби він мав на собі діаманти. Потім він просто відступив назад і зник.

Вовча зграя йшла за мною, тримаючи відстань, іще десять днів, але ніколи не підходила близько і не шкодила мені. Я згадала, що вовки часто стежать за людьми.

Люди, яких я зустрічала, теж були незвичними. ВСЮДИ. Як, наприклад, жахливий на вигляд чоловік, який підбіг до мене, розмахуючи сокирою, і люб’язно дав мені пакунок із хлібом. Його звали Олексій, він був дроворубом. Він подумав, що я, напевно, голодна. А діти з містечка Вайт-Маунтин на Алясці дали мені красивий, власноруч зшитий прапор, перш ніж я знову вирушила покорювати іншу тисячу миль дикої природи. Їхній учитель сказав: «Ми назвали зірку на твою честь. Коли ми будемо дивитися в нічне небо, будемо згадувати про тебе!»

Нарешті я зробила це! Оббігла весь світ. На плитах мого будинку в Тенбі, Уельс, є два сліди: мого першого кроку і мого останнього. А між ними – двадцять тисяч миль.

Дякую за ваше чудове запитання. Якщо у вас є мрія, не важливо яка, ідіть за нею! Бажаю вам усього найкращого!

Чесно кажучи, я інколи запитую про це сама себе. Можливо, ви запитали про це, тому що бачили, як дорослі роблять щось, чого ви не розумієте, або говорять вам робити щось, що не здається правильним чи справедливим. Я впевнена, що ви думаєте, нібито були б набагато щасливішими, якби вони не говорили вам, що робити. І іноді, хоча я й сама ніби доросла, коли хтось, старший за мене, чи хтось, хто обіймає вищу посаду, говорить мені, що робити, я дуже злюся і вважаю, що він не правий. Але ось у чому річ. Ми повинні вірити, що у людей, старших за нас, набагато більше досвіду та мудрості життя, що вони ухвалюють правильні рішення, піклуючись про нашу безпеку й наші інтереси, тому що вони нас люблять. Не завжди може так здаватися, й іноді дорослі все-таки неправильно це розуміють. Якщо ви категорично не згодні з чимось, ви маєте спокійно про це сказати і послухати, що скажуть вам. Але, в принципі, що старшою стає людина, то більший її досвід, вона розумніша і краще знає життя, тому саме вона повинна вирішувати. Колись ви подорослішаєте і зрозумієте, що я маю на увазі. Та все ж я хочу поділитися однією маленькою таємницею. Я вважаю, що дорослі іноді можуть помилятися, тому що вони забувають, як це – бути дитиною. Тож ви можете нагадати дорослим про три важливі речі. По-перше, дуже важливо іноді робити перерву в роботі, щоб пограти з вами. Тому що іноді дорослі дуже багато працюють. По-друге, нагадуйте їм, щоб вони не хвилювалися через те, що інші думають про них, щоб просто були собою і сміливо заявляли про свої мрії. Адже це не дуже розумно – не йти за своїми мріями, чи не так? І, врешті-решт, ви можете навчити їх жити щодня, брати від кожного дня все і не хвилюватися про майбутнє – тому що дорослі забувають бути вільними і радіти миті, а ви з цим чудово справляєтеся.