Словопосвіт (світле слово).

Нажитки (майно).

Закраїна (околиця).

Звідомлення (звістка).

Переддення (світанок).

Заведенція (традиція).

Дивниця, дивоглядь (диво).

Нищота (ницість).

Обзорини (оглядини).

Мудрослів'я, любомудріє (філософія).

Недоліток, підхопень (підліток).

Сморкун (шмаркач).

Потайсвіту (таємно).

Сторонець (місцина).

Солодковійний (пахучий).

Купило (гроші).

Перебуток (існування).

Позасвіття (потойбічність).

Загусклий (застиглий).

Огребки (рештки).

Бовкун (відлюдник).

Підгавкувач, побігач (посіпака).

Приваба (привабливість).

Вилюднитися (вийти в люди).

Присукаритися (приєднатися).

Побовтюх (тюхтій).

Цуря, цундри (лахи).

Млоїть душу (сумно).

Присадок, придомок, обиталиці, свої чертоги (домівка).

Притульно, прилюбно, домно (затишно, комфортно).

Людське поличчя (людська подоба).

Закукурічені примовки (химерні вислови).

Хащоби, дики, дебрі, ломи, непролазь (глухі місця, бескеття).

Політник, перевесник (ровесник).

Небожатко, бідаха, сарака (бідолаха).

Притороча (непришийкобиліхвіст).

Дурило, придурень (дурник).

Бридні (нісенітниці).

Почварний (потворний).

Склянятко, горнятко, водянча (кухлик).

Посполу (разом).

Чеснородний (шляхетний).

Лагодком (лагідно).

Заслуженина (заробіток).

Обув'я (взуття).

Молитвування.

Притуга (випробування).

Родимці (земляки, краяни).

Дрижа (тремтіння).

Тайновидець, прозірець, вістун (провидець).

Пахтіти (пахнути).

Живовидячки (зримо).

Заділля (заняття).

Людославний (відомий).

Пользовита річ (корисна).

Нетикана (цнотлива).

Шкаредний (гидкий).

Їство, їдло, кост, поживок (харч).

Честивість (порядність).

Поведенція (поведінка).

Прослідок (наслідок).

Смутки (клопоти).

Худобний (бідний).

До посліду днів.

Животина (тварина).

Мономахія (влада).

Віжлун (цілитель).

Письмовець, повістун (письменник).

Пустопаш (марно).

Різати слово (перебивати).

Обмарений (замріяний).

Прогіркла любов, вицвілі прочуття.

Зичлива доля.

Сумир душевний.

Сласнота, спорзна хіть (похіть).

Без дозору (без догляду).

Дорідний рік (урожайний).

Очитаний чоловік (освічений).

Згордований (відкинений).

Стужа і нужа (злигодні).

Дорадець (порадник).

Циндрити (тратити).

Вичічканий (оздоблений).

Довідливий (допитливий).

Шутковитий (жартівливий).

Святокрадство.

Поступінно (поступово).

Надих (натхнення).

Не знаю, як кому, а мені вже самі ці слова дають надих, неначе просвічують загадковим миготінням проз товщу часу. Нагріті мільйонами грудей, відшліфовані мільйонами вуст. Як посвіт правічної і вічної душі народу в тісноті й глухоті нашого загусклого світу. Слова-самоцвіти, слова-персні. Їм притульно й прилюбно на білих берегах аркуша. Я вмовкаю при їх тихій мові і пускаю їх по воді, як у давнину пускали хліб, уповаючи на дорідний рік.

Дорідних тобі днів і трудів, рідна!»

Монах, який любив дощ

З бігом років вертаю пам'яттю в те літо й розумію, що то були дні світящі. Штудії, як сказав би він, під небесним шатром. Дні, сповнені науки дякувати. Дякувати всьому і за все. Навіть пневі, на який ти присів. І науки відкритості. («Природа обнімає мене, а я її». З синього зошита). І свобода полегкості, коли послуговуєшся мінімумом речей, із якими живеш у мирі. («Все нам дається без поклажі». З синього зошита). І тиха «слада» простого тривку, коли «кожний твій ранок мудрий і добрий». І пожадливе збирання вражень, які стають «ключами до сього світу».

Одна з мандрівок привела нас до Обавського каменя. Я чув про це лихої слави місце, оповите флером забобонів. Під похмурою брилою лежали згарки смолоскипів і рясно цвів мак. Лише тут, у цьому місці. Квіти проросли, пояснив старий, із насіння, яке густо розсівають довкола для відьом і повітруль, що збираються тут на опівнічні шабаші. Начебто вони не годні взятися за свої темні діла, доки не визбирають усе до останньої мачини. А тоді вже й когути проголосять світанок…

— Люди справіку тягнуться до кам'яних бовдурів. Либонь, ведуть їх скам'янілі в страху й марновірстві душі. Але я покажу тобі инший камінь. Направду знаменитий — камінь терпіння.

Ми занурилися в зарослі і кроків за триста вперлися в обвалений насип, заглушений терном. Горбик у терновому вінку. Біля куща ракової шийки присіли на трухляву колоду. Він, мій навчитель, ніколи не сідав на голу землю і мені не велів.(«Земля сього не любить і в помсту за таке витягне з тебе силу. Не гоже її гнівити — із землі все проростає, в тому числі й слово». З синього зошита).

— Переже тут була печера Божого чоловіка Іларія. Полишив розорену обитель і тут, у схимі, добував свій земний вік. Годувався хащею. Ачей із медвяної роси жив, як комашина. Не знаю, як з голодом, а від холоду спасався дивним робом — брав камінь і ходив із ним довкола землянки молячись. Так зігрівався. Цілу галяву протоптав. Та й камінь обчухав долонями до круглоти. Ось він — камінь.