Позбувайся мотлоху. Щодня прибирай там, де їси і спиш. Не менш важливо викидати мотлох із голови й душі: те, що не приносить користі й краси, не радує тебе.
Лягай і вставай в один час. Бажано й за стіл так сідати. Ритм, узвичаєний режим дня і ночі — дуже важливі речі. Се — лад життя.
Щодня споживай зеленину, овочі, фрукти, ягоди.
Пий на ніч кисле молоко.
Виходь щодня на прогулянку. Диво само не прийде.
Ходи прямо. Нехай тіло буде прямим, а душа рівною.
Змивай ноги холодною водою. А ще ліпше — все тіло. Змивай рот після їжі. І очі — росою чи джерельною водою. Можна й дощовою після грози.
Честуй своє тіло. Хороше тіло — як хороше вино, довше зберігається.
Частіше всміхайся. Коли всміхаєшся — весь світ усміхається тобі. Якщо плачеш — то плачеш сам.
Плекай любов, яку відчув, і даруй її иншим. Це головний сенс життя.
Не думай про погане. Не думай про того, хто тобі неприємний. Ані хвилини.
Прощай усе і всім. Не заздри і не помщайся. Собі принесеш більше шкоди, ніж тим, кому заздриш і мстиш.
Дай часові час. Він лікує все.
Не марнуй їжі, часу і грошей. Той, хто не рахує, вмирає без сповіді.
Не вивчай натужно життя. Просто живи. Так, як умієш, як знаєш, як можеш.
Якщо не можеш пересилити свої слабости, то навчися жити з ними в мирі.
Спостерігай за життям, помічай його цікаві й радісні моменти. Якщо не вистачає часу, щоб помічати се, значить у тебе не вистачає часу, щоб жити.
Роби стільки, скільки встигнеш.
Більше здобудеш, коли навчишся розуміти, що потрібно иншим, а не тобі.
Нестатків, злиднів не бійся. Остерігайся, щоб злидні не були в тобі.
Не бійся хворот. Вони посилаються тоді, коли людина готова. Тим, хто не зазнав хворот тіла, важче дійти здоровля духу.
Вір у чудо. І воно прийде. Навіть якщо ти його не втямиш, то Бог не проморгає.
Після цих слів мені направду немає що додати. Довга річ не смакує. І хто довго крутить, сам іскручується. Та оскільки наш учитель закликає все рахувати, прошу за свою працю скромну заслуженину. Відправ за цією адресою телеграму моєму другові, що я живий і здоровий і в разі чого — можна мене звідомити через пошту вашого села.
На цьому, плекаючи в серці твій ясний образ, кланяюся з держави трав, вод і птиць, котрі сторожують найбільші таємниці світу.
Служімо слову! Рятуймося словом!»
Служебник саду
Ще як тільки ми посіли Ільків горб, Світован сказав:
— Стоячи на цілинній землі, не гоже нам сподіватися на хлібодавців. Та й колгосп сюди не прицабає, щоб нас годувати. Хоч крути, хоч верти — а чекають нас повні руки роботи. Якраз одімкнулася на тепло земля… Затям: ніщо так не пахне чоловіку, як садовина, посаджена ним власноручно.
І взялися ми скородити свою «кормну ниву».
Ні, ми не пхали насіння, видобуте з його наплічника, в затужавілу, збиту віками кам'яницю. Спочатку ми піднімали переліг. Вузькою лопатою протинали скибу за скибою і вкладали пластами, між якими стелили бур'ян, листя, потеруху з-під дровітні, сухі кімлюхи з вівчарні. Скиби напікалися на сонці, спивали сльоту й росу, розсипаючись на пахучу залізисту охру. Тоді «виправляли» грядки. Посипали їх густо перепрілою глицею, вапном із старої ями, попелом, носили в бесагах зелений пісок і кам'яну мучку, болотний торф. З озерних купелів брали підсушені водорості. У курнику нашкрябали курячого посліду. Усе це перемотичилося з глиною.
— Такий грунт — крихкий і розсипчастий, боржій прогрівається й добре пропускає мокро. І вдобрення файно перепріло, дозріло. Силою ліпше за коров'як, зате без шкідників, які заносяться з сирим гноєм. Ми ж бо понищили їх глибокою перекопкою — одні повиздихали на поверхні, инші подушилися під пластами землі.
Відтак ми прокопали вздовж городця ярочки, якими стекла верхня вода. А коли стояла жарота, пускали в них струмини з кадуба, напували свій «зеленець».
Цим під його орудою займався я, а старий обрізав і заліковував сад. Підсаджував саджанці-дички, щоб потім щепити. Перед тим плював у ямку.
Рідко якого дня не вділяв він часину на догляд. У саду чимало напасників. З них перший — білий мотиль, що точить усі плодові дерева й кущі. Збирати його гусінь не просто, простіше заманити її в ловинки. Ми розкладали під деревами посудини з водою, а по краях горловин кріпили порожнисті стебла. У спеку гусінь повзе до водопою — і тут же має зручні цівочки для обернення в лялечки. З тих стебел її легко вимити водою чи видути у вогонь. За один спекотний тиждень можна звести більшу частину тої напасті. А дротяникам для принади залишали в саду жмути соломи, які потім спалювали. Слимаків задурювали дощечками та мішковиною, під якими щедро поливали. А коли назбираються під ними слизняки, ошпарювали їх окропом.
Ще була така капость, як кроти. В їх нори ми глибоко пхали шматини, змочені нафтою. Добре заливати їх і водою, бо кріт любить сухі, теплі й тихі місця. Не поткнеться туди, де в землю буде встромлено кілочки з бляшаними вертушками. Віднаджує кротів і кінський біб; ми насадили його там, де вони силою пхалися.
Руді мурашки дуже помічні саду, нищать шкідників більше, ніж людські руки. А от чорна садова мурашка чинить шкоду, бо розселяє по пагонах і листю попелиць, котрі висмоктують із рослин соки. Ці мурашки радо ласують медвяною росою, яку випускають попелиці. Тому вони їх «пасуть» і оберігають від божих корівок, що поїдають тлю. Відганяють цих мурах запахущі кріп, кмин, стокротки і нагідки. А біля їх гніздовищ треба залишати грудки хлібної кваші з медом. І вони невдовзі щезнуть.
Зате неоціненну поміч несуть садам їжаки, ящірки, жаби, птиці. А про бджоли й казати що! Там, де літають «божі мухи», там здоровіша царина і для дерева, і для людини. Аби принадити їх, ми рясно насіяли люпин, дзвіночки, божі ружі, резеду, оман, бурачок і собаче мило. До речі, ця мильнянка не гірша за куповане пахуче мило. По роботі ми розтирали її квітки й листя у воді на мильну піну, яка добре відмивала земний бруд, заживляла тріщини. Руки після такого миття ставали чисті до білості.
Отже, ми були не тільки збирачами, але й садівничими. А це вже був чин прилучення до земного відтворення. І він, мій навчитель, охоче відкривав мені цю предковічну радість. («Життя наше тече безупинно і перетікає в инші життя, як усе перетікає в Природі, і кождої ярі народжує нових дітей у славу свою». З синього зошита).
Наші «маленькі діти» зав'язувалися і сходили зеленою паростю, пили воду і тяглися до сонця, цвіли, тужавіли, запалювалися й просилися до рук. І Світован торкався їх, лагідно водив пучкою по стеблах. Перед посівом, пригадую, грів руки і змащував їх смальцем. А коли вруна ось-ось мали проклюнутися, шепотів до них: «Тужтеся, тужтеся скоро вже на волю». Чи потім: «Тягнися, тягнися, вирівнюйся». Лагідне слово, приязний погляд, пестливі доторки були наче продовженням клопітної роботи.
— Гадаєш, для землі головне — вдобриво? Не менше живить її доброта твоїх рук, прихильність твого серця. Її пам'ять береже се… Звідки в землі пам'ять? Земля — се тіла людей, живноти й зела. Вона давня і мудра, як світ. А ми дочасно ходимо по ній. Не дерева, що розхитуються, роблять вітер, а вітер розхитує дерева. Не земля для нас, а ми для неї.