І лише четверта подія справді не давала мені спокою. Зв’язок був очевидний. За кілька днів до відкриття, тоді, як ми їздили на хутір до Антоновича, Семен розповів воістину ідіотську історію про того привида у вигляді людської постаті, що рухалася галявиною. Розказав її ні з того ні з сього, без будь-якої підстави. Таких байок від нього ніколи не чули, і враження було, що адресувалася вона не комусь іншому, а мені. Чому? Навіщо? І чому відразу після цього жахливі привиди почали переслідувати й мене? Ця історія мені чітко запам'яталася. Напевно, я міг би зараз переказати її слово в слово. Ще вкінці, коли всі здивовано мовчали, саме я спивав його, не приховуючи сарказму: «І ти бачив?» «І я», — відповів тоді Семен. Тільки тепер я пригадав його очі, коли він вимовляв оте «і я» — ніякого натяку на хохму, тільки серйозна таємничість. Можливо, у них тоді навіть жах промайнув, але я його не помітив. А що як Семен ненароком загіпнотизував мене, і все це — лише результат своєрідного навіювання? Адже ніякого пса, ніяких привидів не існує! Думки мої скакали, наче блискавки. Відчувалося, що тут є якийсь зв'язок. Але який? І я мимоволі знову повернувся до Семенової оповідки. Той хлопець виявив агресію до привида і навіки залишився калікою. А що як таке чекає і на мене? Від цієї думки все похололо. Адже я стріляв, у нього. Я виявив до нього агресію. А пес всього-на-всього волочився за мною лісом і нічим більше не докучав. Напевно, він не здатний був навіть відлякати зайця. І ось я перший виказав злість, встреливши по ньому, і після цього він почав по-справжньому мене переслідувати. Невже для того, щоб мене спіткала доля того хлопця? І коли це станеться? Тієї миті, як він торкнеться мене? Такі думки виснажували. Від них охоплював жах та відчай.

У суботу я зловив Семена і почав допитувати, чого це він раптом розповів тоді цю байку. На це Семен відповів, що то зовсім не байка і той чоловік, про якого йшлося, зараз живе, прикутий до ліжка, в тому самому селі, де народився Семен. Історію ж цю він пригадав просто випадково. А коли я почав ставити всілякі каверзні запитання і заганяти його в кут, він спочатку здивовано відповідав, а потім просто послав мене до бісової матері. Так і скінчилася наша розмова. Проте я знав тепер село, де жив той чоловік-каліка, отже, міг потягнути і за цю ниточку.

За кілька днів мені вдалося дещо пригадати й з'ясувати і навіть висунути свої, нехай незграбні, припущення. А втім, я все-таки був наче сліпий у темній кімнаті. Я відчував гостру необхідність порадитися, щоб проаналізувати, якось збити до купи весь зібраний матеріал. Можливо, тоді щось вималюється і можна буде зробити якісь конкретніші прикидки, а там і визначити точну причину моїх нещасть.

І ще одне — думаю, після зустрічі зі Світланою, після отого сеансу гіпнозу мене почало переслідувати якесь дивне відчуття. Розібратися в ньому виявилося вкрай важко. Мені здавалося, що якимось чином я раніше вже торкався історії з чорним псом. Яким саме — усвідомити не вдавалося. Це було дуже дивне відчуття. Я наче колись щось таке чув. Ніби за кимось іншим уже ходив містичний чорний пес або просто чорний пес. А можливо — читав… А може, й дивився фільм. Іноді це відчуття ставало нав'язливим.

Виникало враження, що ось-ось я згадаю… Але що? Що мав я згадувати? Я сидів і перебирав у пам’яті прочитані книжки, почуті історії та переглянуті фільми. Проте марно. Напевно, мені просто дуже не хотілося бути першим серед людей, переслідуваним нематеріальним чудовиськом, оскільки в цьому разі мої шанси видавалися значно меншими. В біді важко бути самотнім. Але щось путнє ніяк не пригадувалося. Можливо, це був якийсь нічого не вартий епізод, що ненароком залишив у моїй пам’яті розмитий відбиток, на якому до того ж встигло відкластися так багато важких та грубих нашарувань. Відкопати його з-під них було понад мої сили.

Суботнього вечора я подзвонив Світлані, яка запросила мене приїхати в неділю зранку. І мені відразу стало легше. Вляглася тривога, відступили на якийсь час сумніви й страх. І навіть тоді, коли я йшов темною безлюдною вуличкою до ранкової електрички, а чорна тінь пса-привида невблаганно тяглася попід парканами слідом, я вже не тремтів від жаху та самотності, бо в мене тепер був шанс. Шанс на порятунок.

IX

Було ще досить рано, але Світлана відразу відчинила двері, зібрана й бадьора, вдягнута у той самий просторий спортивний костюм. І, звичайно ж, неодмінні окуляри. Але тепер уже вона усміхнулася мені, вітаючись, та знову ледь помітно — самими губами.

— Ви не втрачали часу дарма, — сказала вона, пильно подивившись на мене.

— Звідки ви знаєте?

— Видно по вас, — пояснила вона, — ви дуже змучені розумовою роботою, проте ваш вигляд уже не такий безнадійний, як минулого разу.

— Тільки завдяки вам, — сказав я, — та, якщо чесно, я мало чого досяг. Мені знову потрібна ваша допомога.

Я відмовився від запропонованого чаю, і ми сіли за столик у тій самій кімнаті. Я витяг свій листок з нотатками і довго розповідав їй про свої спогади, роздуми та можливі підозри. Світлана слухала мовчки, не перебиваючи, і весь час переглядала мої записи. Коли я закінчив, вона сказала:

— Ну, це вже щось. Ви добре попрацювали. Тепер, я гадаю, можна накреслити якийсь план більш спрямованих дій.

— Ви відчуваєте, де може бути причина? — я з надією подивився на неї.

— Ні, я не можу цього відчувати, але бачу ймовірніші напрями, за якими потрібно вести пошук. Отож слухайте, що я думаю з приводу розказаного вами. По-перше, я зрозуміла, що шукати щось на роботі зараз недоцільно. Цікавішим у цьому плані видається ваше особисте життя. Випадок, на який падає ваша головна підозра, можете відкинути. Я маю на увазі ту історію про хлопця.

— Як? — здивувався я.

— Дуже просто. Цей випадок, на мою думку, не є причиною, але, ймовірно, може бути наслідком того, що сталося. Мабуть, коли ви стали перешкодою на шляху стосунків матеріального з нематеріальним, через вас якимось чином мусив відбутися перший зв’язок. Ну, як вам доступніше пояснити? Ви метеоролог. Уявіть собі грозу. Коли в небі накопичується електричний розряд, він рано чи пізно має перейти в землю, те, що ми називаємо блискавкою. І ось в землю вкопано високий стовп. Ви розумієте, що блискавка вдарить неодмінно в нього. Збагнули? Розряд будь-що перейде в землю, але завжди через місце найменшого опору, яким і є той стовп. Не буде його — вона вдарить у дерево, в будинок, у людину врешті, яка не знає, що не можна стояти під час грози серед поля. Ось і ваш Семен виявився місцем найменшого опору, отим «стовпом», бо в дитинстві мав такий дивний випадок. Тому перший зв'язок з вами і відбувся через нього. Повірте, він однаково б відбувся, навіть якби не було у вас ніякого Семена. Тоді це сталося б якось по-іншому, оскільки ви вперто стоїте на шляху тих стосунків, про які ми з вами говорили. А щодо вашої підозри можу вас запевнити — ви не під гіпнозом. Я передбачала такий варіант і своїм першим сеансом насамперед перевірила це.

А про вашого собаку, який загинув влітку під машиною, — я повинна подумати. Тут дещо складніше. І хоча минуло вже досить часу від моменту цієї події, виключити її я наразі не можу. Тут можливі варіанти. Цей випадок ми поки що відкладемо, не скидаючи з рахунку.

Ідемо далі. Ваша колишня подруга. Досить значна сторінка в житті, доволі значуща подія. А втім, її можна було б відкинути за давністю часу, якби не одна обставина. Я маю на увазі, в першу чергу, не випадок з хворим псом та бутербродом, а той самий телефонний дзвінок і вашу останню коротку розмову, яка, можна вважати, передувала всім дивам. Це серйозна зачіпка, і за цю ниточку ви обов'язково мусите потягнути, а куди вона нас виведе — побачимо. Тим паче, що на цій сторінці вашого життя все ж таки фігурує, хай навіть епізодично, чорний пес. Можливо, тут і криється розгадка? І дослідити це буде неважко, хоча, напевно, й не дуже приємно для вас.

Але найцікавішою, на мою думку, є ваша рушниця. По-перше, купівля її збігається в часі з виникненням цієї, як ви кажете, чортівні. А по-друге — і це головне, — її історія. Як я розумію, ви придбали річ не нову. Хтось користувався нею до вас. Можливо, у неї був не один власник. Розумієте? До вас потрапила річ зі своїм минулим. І оскільки кожен об’єкт матеріального світу пов’язаний з нематеріальним, не виключено, що і в неї існують якісь налагоджені раніше зв’язки з нематеріальним світом, до яких тепер стали причетні й ви. Але, хочу вам нагадати, — це лише версія, один із десяти, а може, й ста можливих варіантів.