Це було правдою. Ні, у стратегічному плані вона завжди сподівалася на те, що життя влаштується якнайкраще, а глобальні мрії завжди були «генеральськими». От тільки тактичні прийоми постійно підводили, і на «даному етапі» завжди щось не клеїлося, не складалося. Звісно, це було тимчасово, і врешті-решт колись усе зладиться якнайкраще. Проте кожний Новий рік чомусь викликав «розмокання» більше, ніж попередній.
Він озвався. Складалося враження, що ця людина зараз також лежить і чекає, з ким можна поділитися.
Сум відвантажте мені, я впораюся за обох. А рік значною мірою залежить від зусиль самої людини. Якщо вони не дають результату, отже, можливо, їх не зовсім у тому напрямку докладають.
Наступна смс надійшла майже відразу, Ірина не встигла навіть осмислити першу.
Цього року ви вже врятували одну людину щонайменеше від самотності. А отже, він таки не минув дарма.
Висловлювати щирі думки далекій та незнайомій людині було справді зручно. Тому Ірина також не затрималася з відповіддю.
Мене мало втішає зроблене добро, якщо воно не знаходить конкретного втілення у зворотному напрямку.
Добро винагороджується завжди, рано чи пізно. І якщо Ви натякаєте на Ваш егоїзм, то гадаю, справа все-таки не у ньому, а в нетерплячості.
Ця людина на все відповідала відразу і вміла бачити не гірше, ніж Ірина сама. З ним можна було спілкуватися на рівних. Думка про те, що зараз би взяти і зателефонувати, несподівано викликала гарячу хвилю. Ого... Чого раптом? Та можна, звичайно, але... Чому він цього не зробить? Та й потім: що, як у нього негарний голос або, припустімо, звичка затинатися? Нехай він і розумна людина, але аура спілкування зникне. Навряд чи Ірині захочеться продовжувати. Тож не варто. Схоче — запропонує сам. На мить їй уявилося, що він такий собі гурман у «жіночій» справі. Не квапиться, смакує. Отримає все, що можна, телефоном, потім запропонує зустрітися, потім забажає трахнути. Тоді це банально і справді не варте продовження. Від таких думок «есемескатися» розхотілось, але вона надіслала ще одну.
З вами цікаво спілкуватися. Дякую за щирі думки. На добраніч.
Приємних снів. Не пропадайте. До завтра.
III
Гарячий чай ковтався насилу, і від цього роздратування вирувало як у горлянці, так і у свідомості. Ноутбукові лише доводилося терпіти. Ближче до обіду Ірину охопила жахлива втома, почало морозити. Ну, от, схоже, піде за повною програмою. Добре, що дні святкові. А якби у такому стані ще й працювати...
Доброго ранку. Як Ви?
За хворобою вона й не помітила, що вже «не сама». Справді, коли надходили смс, виникало відчуття, що ця людина — поруч. Дивне враження.
Погано. Горло болить. Захворіла. Прикро. Напишіть щось приємне...
Відповідь виявилась як завжди швидкою, а відкривши повідомлення, Ірина несамохіть розплющила очі ще ширше. Есемеска була великою й містила конкретні поради з усунення її неприємної ситуації. Облом для душі, яка вже намірилась отримати порцію заспокоєння і приємності, зате для тіла...
Тілом Ірина ніколи не нехтувала, тому відразу заходилася виконувати рекомендації. На вказівний палець справно намотала «порцію» бинта і занурила у спиртовий розчин йоду. З Богом...
Заплющивши очі, вона таки зуміла вимастити горло. Блювотний рефлекс був жахливим, а після цього запекло так, що покотилися сльози. «Ну, дякую тобі, невідомий раднику. Зараз і я відішлю тобі теплу смс. Таку теплу, як мої відчуття»... Стогнучи від печії, вже розробляла іншу суміш, піддивляючись у пошкрябане табло. Схоже, телефонні картки час міняти місцями. Чай містив лимон, алое, соду і ще багато інгредієнтів, які, наче навмисно, опинилися під рукою. Усі як один! Мимоволі виникало враження, що він тут, поруч і має змогу спостерігати за нею, знаючи, що накидано в кухонних шухлядах.
Випивши чай, пополокавши ним горло, Ірина оглянула себе з ніг до голови. Що ж, якщо це справді так, їй нема чого соромитися. Подивися. Думки повеселішали самі собою. У бажанні відписати вона влізла під ковдру, проте й не зчулася, коли заснула. А розплющивши очі, зрозуміла, що справи не настільки кепські. Ковдра навколо стала вологою. Це ж треба так пропотіти! Горло припинило пекти, і залишалося тільки відчуття, наче з одного боку щось заважає.
Вона перевдяглася в сухе і взяла телефон. Нічого. Наче знав, що «пацієнтка» засне. Дива та й годі.
Дякую! Я майже здорова. Ви що — лікар?
Ні. Педагог. Математика та фізика. Радий був прислужитися.
Нормально! Хе!
Захотілося похитати головою і розвести руками. Прогресуємо, Ірино Ігорівно! Після полковника СБУ, декана консерваторії, відомого адвоката та двох директорів фірм, де довелося працювати, це був «прогрес». Шкільний учитель, ще й телефоном.
Тобто, ви працюєте у школі?
Ні у приватній структурі. Репетиторство з особливо обдарованими.
Що це — іронія? Оце — про особливо обдарованих. Чи, може, справді? Складалося враження: ця людина пише те, що думає, не любить «пудрити мізки». І водночас він здався хорошим психологом. Схоже, за тих кілька коротких повідомлень, написаних нашвидкуруч, зумів розкусити, що її не цікавитиме загнаний життям шкільний учитель. А втім, яка різниця? Знайомство ж телефонне.
І я у приватній. Економіст. Ще раз дякую. У Вас — талант лікаря. А ще у мене враження, що Ви мене знаєте.
Таке враження виникло зненацька. І усвідомлення, що вона сама випадково натрапила на цю людину, а не навпаки, не спростовувало його.
Талантів не маю взагалі. Просто ерудиція вище середньої. Зараз це не цінують... Вас знаю лише телефоном і в принципі проти реального знайомства. Гадаю, Ви розумієте, чому.
Нормальний хід. А ви хитрий тактик, пане Олеже. Приспати пильність бідної дівчинки. Бачте, не планую знайомитися. Це вона має схотіти. Спочатку підсвідомо. І тоді залишиться тільки хапнути. А якщо ні?
Не зовсім. Поясніть.
Важко двома словами. Я подумаю.
А розмовляти елітний педагог вочевидь не вміє... Справді психолог. Тобто, це вона повинна зрештою набрати його номер і сказати «привіт». Хмм... Цей знавець психології свідомо віддавав ініціативу жінці. І самій же схотілося додати — тій, яка впродовж життя звикла тримати її. Виходить, прорахував її, Ірину. Отже, таки психолог. Ну, гаразд. Позмагаємось у цій директорії. Полетіла нова есемеска.
Тоді пропоную вийти в інтернет. У Вас є така можливість?
За кілька секунд:
Звісно. Приймаю. У мене урок. Лягайте. Хворій потрібно спати. Зранку читайте пояснення. Надішліть Ваш емейл. Прокидайтеся здоровою.
От вам і наступний етап. З тією різницею лише, що вона прогнозувала відразу розмовний. Але доведеться пройти ще електронний. Чому ні? Цікаво — запропонує зустріч чи захоче обмінятися фотками? Як би не було, а від цього моменту загадковість припиниться і почнеться банальщина. Навіть якщо раптом у нього приємні руки і неперевершений член. Думки про майбутнє чомусь завжди скочувались у якесь рутинне русло, і бажання спілкуватися пропадало. А може, вистачить випереджати події?