У більшості своїй вони нагадували велетенських хряків, схрещених з варанами. Вони по одному плюхалися в море, витягували нещасного іхтіозавра, ганяли берегом, як кіт мишу, а потім хтось одним ковтком з’їдав. І всі не переставали бздіти і реготати невідомо з чого, пускати вогняні язики.

Розгадка або смерть були близько. Вечором, як тільки ми прийняли душ, завітав привітний кат і запропонував прогулянку, від якої ми гречно відмовилися.

Розділ дев’ятий

Весілля

Із самого рання мажори намагалися стягти Тахо на верхівку піраміди. Жрець тричі падав, і тричі його ловили. Нарешті на четвертий раз він постав у синій туніці і золотій масці, чим дуже розвеселив свого братика Ізраїля Бека. Тахо підняв догори руки і залопотів щось із єгипетської, перуанської, ацтекської мов і закінчив Сергієм Єсеніним. Нарешті повели короля. Його крокодилячий хвіст ніс сам Абрахам Лі. І вже за Абрахамом Лі йшла його свита. Королівська ж, сановна, вже чекала нанизу, підперши голови затискачами, і давала хропака. Саламандри важно слухали абракадабру Тахо. Нарешті поскочувалася колобківська знать, військові, пожежники і ремісничий люд, а для чого прийшли, в товкотнечі забули. Ізраїля Бека це розсердило. Принцеса ревла так, що дармовиси на люстрах обсипалися. Ізраїль Бек призвав своїх військових. Але більшість вийшла на стороні жерця, який давно готувався до подібних подій. Народу довелося розтовкмачити, що відбудеться весілля принцеси з острова 1 і поважного прибульця. Двох колобків розстріляли для наочного прикладу. Мир і святкова атмосфера були встановлені. Кау-Кау стояв у стороні і ввічливо, наче шкодливий кіт, опускав свої волошкові очі. Наречений, обвішаний бомбами і набоями стояв щасливий зі своєю жабоподібною нареченою, – нарешті щось у його житті змінилося. Були присутні всі, окрім пана Біг Кока. Це дещо насторожувало. Він з’явився у самий розпал церемонії з протестом і протестантами-колобками, що не ввійшли у жодну коаліцію, й оголосили цей церемоніал зоофілією. Алебардники-саламандри, не довго роздумуючи, почали дубасити усіх поспіль і вкидати до кліток. Порядок за годину знову було відновлено. Пана Біг Кока взяли у пута і відвели до спеціальної в’язниці. Він ішов, шкутильгаючи, з гордо піднесеною головою, а дракончики сурмили про весілля і сипали згори пахощі. Незрозуміло, чий це був тріумф. Було привезено десять возів хрум-хруму особисто для нижчої верстви. Але сім’я бунту було посіяне в народі. Більшість хотіла нового хрум-хруму, тобто гашишу. Народ розділився на дві групи і вже не зважав на весілля. Тахо дременув у свої апартаменти. І тут у дію вступили Аскарид Боб і Абрахам Лі. З кулеметом наперевіс він сказав, що зараз буде говорити справжній жрець, а не самозванець. І Абрахам Лі, під оплески, вийшов до народу. Він заявив, що зараз буде підвезено новий хрум-хрум, і кожен бажаючий візьме собі скільки завгодно. Ізраїль Бек запротестував, бо плантації коноплі належали саме йому. Саламандри зайняли бойові позиції. Спочатку вони розстріляли половину знаті, бо не могли попасти в ціль з-за їхньої кількості, а потім зчепилися з динозаврами Аскарида Боба. Аскарид Боб був озброєний найліпшою зброєю. Його вояки прямо-таки відкрили кинджальний вогонь по саламандрах Тахо і загнали на верхівку піраміди. Ізраїль Бек, зі свого боку, кинувся допомагати брату, і під двома ударами Абрахаму Лі довелося відступити. Весілля тривало. Дракончики продовжували розсипати пахощі, а Ізраїль Бек з нареченою здирався по трупах на верхівку піраміди. Колобків опозиції шурхали в клітки, а потім у нори. На них чекав веселий, як для динозаврів, суд.

– Вони не навчаться сприймати смерть як належить, доки не з’явиться справжній мученик, – сказав Принц крові. Задумавшись, він додав: – Здається, він вже у нас є. Дайте трохи часу.

Весілля запам’яталося суцільним обжерством і скнінням у в’язницях Біг Кока і його соратників. Він посилав заклики на свободу, щоб повалити тиранію жерців і дати свободу простому люду. Панагія отримала мученика і дві партії, що виборювали завиграшки владу. При цьому всі продовжували бенкетувати й обжиратися та обкурюватися хрум-хрумом. У багатьох закінчувалися капсули, і вони помирали прямо за столами або йшли, хитаючись, широкими вулицями, щоб упасти десь на купу інших тіл чи десь-інде. Біг Кок закликав із в’язниці до непокори, але всі були втішені до неможливого, їх не могла зупинити смерть, нічия смерть; перед ними лежало море хрум-хруму і кайфу від драпу. Дві опозиційні партії примирилися на час весілля. Велетенські скляні ангари, що нагадували супермаркети, завалені були п’яними динозаврами, мертвими динозаврами, конаючими динозаврами. Владу це не обходило. Вони звиклися зі смертю, як проститутка з хронічним трипером. Прилітало декілька драконів. Прихопили пару возів з хрум-хрумом. «А на це падло ми дивитися не бажаємо», – заявив найстарший. Мажори на своїх металевих крилах пробували ув’язатися в бійку з драконом, але ті пообсмалювали їх полум’ям, і вони посипалися горіхами на землю. Весілля тривало. Почався період парування. Динозаври налазили одне на одного, пускали слиз, зліплювалися в клубки, харчали і гарчали від задоволення, деякі самки відразу відкладали яйця, їх пожирали в екстазі їхні самці. І це тривало майже два тижні. Рівно за два тижні Рита сказала, що вона вагітна. Над Панагією стояла тиша – чи то похоронна, чи то післявесільна. Рівно за два тижні мав відбутися публічний суд на злочинцем номер 1 – паном Біг Коком. Щоб не називати це стратою, жрець придумав хитрий хід: сказав, що це буде продовження весілля.

У центрі Панагії збудували велетенський поміст з різними затискачами і ремінцями. Затискач готувався для жертви, а ремінці повинні були утримувати ката, що ним мав бути троодон, зуби в якого крутилися, наче свердла. Іншим катам цю страту не дозволили. Елітарного борця за справедливість міг стратити лише йому подібний. Троодон – ящір не менше і не більше двох метрів, а важив усього п’ятдесят кілограмів. Він ходив на задніх ногах, мав довгий хвіст і трипалі лапи з кігтями, які були гостріші від кухонних ножів. Він свердлив зубами свою жертву і терзав дуже боляче кігтями, то витягуючи їх, як кішка, то ховаючи.

Отож закріпили Біг Кока в спеціальні затискачі, а ремінцями затягнули троодона, бо ця лукава тварюка могла дати дьору залежно від настрою. Народ зібрався для чергової веселухи. Всі жерли, курили, а от коли по живому почали розгризати Біг Кока і він верещав на весь майдан, динозаври в жаху заніміли: їдло випадало з рота, лайно – з прямої кишки. І всі, давлячись, кинулись урозтіч. З бідного Біг Кока летіла кривава стружка, тельбухи, печінка, а голова продовжувала волати про справедливість. Він не втихав ні на хвилину і продовжував кричати. Його сокамерники-колобки притихли і збилися докупи. Жах нарешті поселився і в Панагії. І поселили його люди. Через півгодини, коли все закінчилося, сміливіші пробралися на майдан, щоб полазити по кишенях задавлених у паніці жертв, їх хапали і відправляли у доменні печі. ГОЛОВНИЙ ЖРЕЦЬ І ТОЙ, ЩО ДАРУЄ ЖИТТЯ, розійшлися не на жарт. Перший розумів ціну життю і болю, другий був пеньок пеньком до цього випадку. І він замислився, яку з цього можна мати користь. Принц крові, опустивши додолу волошкові очі, сказав, що почалася нова епоха, яка приведе до нечуваних змін. Потім ні з того ні з сього зачитав Верлена і подався у свої апартаменти, чекаючи нас на гостину.

– Вони самі собі зробили прапор, – сказала Рита. – Мені вже не жаль їх, цих недоумків, яким Бог для чогось-таки подарував розум.

Розділ десятий

Падальщики

Падальщиками вони почали називатися з абрахамівського сленгу. Це була привілейована каста, що збирала трупи і спалювала на смітниках. Вони єдині не вживали хрум-хруму і працювали на таємну поліцію. Вони були худими, з вощаними обличчями, на яких яскраво світилися чорною смолою очі. Вони мали великі родини і годувалися з морських тварин, чимось подібних до іхтіозаврів. Для них єдиних були дозволені морські лови. Їх оминали навіть дракони, які нічого не боялися і лишали в спокої Панагію просто із-за своєї ліні. Падальщики були п’ятипалими, і ми десь прикидали у голові, що, можливо, від них ми і пішли. Вони не вживали рослинну їжу, а лише м’ясо іхтіозаврів, завжди ходили понурі, з опущеними головами, чимось віддалено нагадуючи саламандр. Тільки саламандри не боялися вогню, а ці були ближче до води. Поклонялися вони своєму ідолові, що нагадував велетенського коропа, тільки з ногами. Взагалі це була найзагадковіша верства населення Панагії. Те, що вони шпигуни, знали всі, і тільки після страти Біг Кока їх почали сторонитися. Після всього цього почалося полювання на отруйниць. Це лягло на плечі падальщиків. Сановники, як звичайно, поховали голови в черева і чекали, чим цей концерт закінчиться. Пані Зіль Жіль, напудрившись, ходила, кокетливо поводила очима і розпитувала, як там, чи впіймали чергову відьму? Якщо когось ловили, вона щиро схвалювала вирок. Завдяки своїм зв’язкам, знайомствам і нахабній, як у китайської свині, поведінці вона лишалася на волі. Але треба було знати Абрахама Лі, який затаїв на неї злобу і при першій же нагоді запросив до себе на гостини: її і кілька сановників. Тут її і піймали, прямо вам можу сказати.