— Гіллі, ти щойно виграла пиріг Мінні Джексон! Вітання! — вигукує жінка ліворуч від неї.

Гіллі примруженими очами сканує приміщення.

Мінні, почувши своє ім’я в одному реченні з іменем Гіллі, раптом напружується. Тримаючи брудну кавову чашку в одній руці й важку срібну тацю в іншій, вона стоїть непорушно, як нежива.

Гіллі її помічає, одначе також не рухається, лише злегка всміхається.

— Що ж. Це так мило, чи не так? Хтось мене підписав на цей пиріг.

Вона не відводить очей від Мінні, і Мінні це відчуває. Та складає решту чашок на тацю і хутчіш квапиться на кухню.

— Що ж, Гіллі, вітаю. Не знала, що ти так полюбляєш пироги Мінні! — звучить пронизливий голос Селії. Вона з’являється ззаду, Гіллі навіть не зауважує. Коли Селія крокує до Гіллі, то зачіплюється за ніжку стільця. Навколо хихочуть. Гіллі стримить непорушно, дивлячись, як та наближається:

— Селіє, це, що, якийсь жарт?

Скітер також підступає ближче. Вона знудьгована до смерті цим передбачуваним вечором. Утомлена від зніяковілих облич давніх друзів, які бояться навіть підійти й поспілкуватись із нею. Єдине цікаве, що трапилося за весь вечір, — це Селія.

— Гіллі, — звертається Селія, хапаючи Гіллі за руку. — Я намагалася поговорити з тобою протягом усього вечора. По­між нами виникло якесь непорозуміння, і, гадаю, якби я все пояснила…

— Ти що накоїла? Відпусти мене… — цідить Гіллі крізь зціп­лені зуби. Вона трясе головою, силкується піти.

Та Селія чіпляється за її довгий рукав.

— Ні, зачекай. Зупинись, ти повинна вислухати…

Гіллі випручується, та Селія не відпускає. Цієї миті вони обидві рішуче налаштовані: одна — звільнитись, інша — утримати, аж раптом повітря пронизує звук, як ніби щось порвалось.

Селія втуплюється у червону матерію у своїх пальцях. Вона відірвала рудий манжет із рукава Гіллі. Гіллі зиркає вниз, торкається свого оголеного зап’ястя.

— Ти що намагаєшся зі мною зробити? — гарчить вона низьким голосом. — Ця негритянська покоївка тебе підмовила на це? Бо що б вона тобі не розповіла, і що б ти тут всім не розпатякала…

Іще кілька людей зібралося навколо них, прислухаючись, занепокоєно поглядаючи на Гіллі.

— Розпатякала? Я не знаю, про що ти…

Гіллі хапає Селію за руку.

— Кому ти розповіла? — гарчить вона.

— Мінні мені розповіла. Мені відомо, чому ти не хочеш зі мною дружити.

Голос Сьюзі Пернел, яка оголошує переможців у мікрофон, гучнішає, що змушує Селію підвищити свій.

— Я знаю, що ти вважаєш, ніби ми з Джонні зустрічалися за твоєю спиною, — кричить вона. У цей час у передній частині кімнати лунає сміх над якимось коментарем і більше оплесків. Саме тоді, коли Сьюзі Пернел припиняє говорити у мікрофон, щоб зазирнути у свої нотатки, Селія вигукує:

— Але я завагітніла після того, як ви розійшлись.

Ці слова розлягаються по залі луною. На кілька довгих секунд усі замовкають. Жінки навколо них наморщують носи, дехто починає сміятись.

— Дружина Джонні напилась, — кидає хтось.

Селія оглядається довкруг. Вона витирає піт, що зблискує на її вкритому косметикою лобі. — Я тебе не звинувачую в тому, що не подобаюсь тобі, якщо це тому, що ти думала, ніби Джонні зраджував тебе зі мною.

— Джонні ніколи б…

— … і вибач, що я це сказала, та я гадала, ти зрадієш, що виграла той пиріг.

Гіллі нахиляється, підхоплює з підлоги свій перламутровий ґудзик. Вона схиляється до Селії ближче, щоб ніхто не почув:

— Перекажи своїй негритянській покоївці: якщо комусь розляпає про той пиріг, я примушу її страждати. Вважаєш себе такою дотепною, що підписала мене на той аукціон, так? Що, сподівалася, прокладеш собі шлях у Лігу шантажем?

— Що?

— Зараз же зізнавайся мені, кому ще ти розповіла про…

— Я нікому про пиріг не розповідала, я…

— Ти — брехуха, — кидає Гіллі, одначе швидко випростується та усміхається. — Ось Джонні. Джонні, мені здається, твоя дружина потребує твоєї уваги. — Гіллі окидає оком дівчат навколо, мовби вони разом змовилися пожартувати.

— Що трапилось, Селіє? — запитує Джонні.

Селія супиться до нього, потім супиться до Гіллі.

— Я не розумію, про що вона говорить, назвала мене брехухою, а тепер звинувачує в тому, що я підписала її на пиріг і… — Селія зупиняється, озирається навколо, наче нікого не впізнає. На її очах виступають сльози. Потім вона стогне та здригається. Блювотиння вихлюпується на килим.

— Лайно! — вигукує Джонні, відтягуючи її.

Селія відштовхує руку Джонні. Біжить до вбиральні, а він її наздоганяє. Долоні Гіллі стиснуті в кулаки. Обличчя набуло майже кольору сукні. Вона крокує до офіціанта й хапає його за руку:

— Приберіть усе, доки не з’явився сморід.

Потім Гіллі оточують жінки, із піднятими обличчями, із купою запитань, із простягненими руками, вони ніби намагаються її захистити.

— Я вже чула, що Селія бореться із пияцтвом, а тепер іще й проблема з обманюванням? — мовить Гіллі до однієї із кількох Сьюзі. Це одна із пліток, яку вона збиралася розповсюдити про Мінні, на випадок, якщо історія про пиріг виповзе назовні. — Як це називають?

— Компульсивний брехун?

— Саме так, компульсивний брехун. — Гіллі відходить разом із жінками. — Селія змусила його одружитись, сказавши, що вона завагітніла. Думаю, вона була компульсивною брехухою ще тоді.

Після того, як Селія та Джонні їдуть додому, вечірка швидко затихає. Дружини-членкині мають виснажений вигляд і втомлені від усмішок. Чути балачки про аукціон, про няньок удома, проте здебільшого про Селію Фут, яку вивернуло посеред цього всього.

Опівночі, у майже спорожнілій залі Гіллі стоїть за трибуною. Вона перегортає аркуші з таємними ставками. Її губи ворушаться, підраховуючи. Та вона все відводить очі, хитає головою. Потім знову повертається поглядом до аркушів і лається, бо треба починати спочатку.

— Гіллі, я вирушаю до твого будинку.

Гіллі відволікається від підбивання підсумків. Це її мама. Місіс Волтер у своєму офіційному вбранні має ще більш кволий вигляд, ніж зазвичай. Вона одягнута в сукню аж до підлоги, небесно-блакитного кольору, вкриту бісером, із 1943 року. Біла орхідея в’яне біля її ключиці. До неї приставлено чорношкіру жінку в білій уніформі.

— Що ж, мамо, не смій підходити до холодильника сьогодні. Я не хочу не спати всю ніч через твоє нетравлення шлунку. Одразу лягай спати, чуєш?

— Не можна навіть шматочок пирога Мінні?

Гіллі примружує до мами очі:

— Той пиріг — у смітті.

— То ж навіщо ти його викинула? Я його, власне, для тебе виграла.

Гіллі на мить завмирає, осмислюючи це.

— Ти? Ти мене підписала?

— Я можу забути, як мене звати, в якій країні я мешкаю, та ти вкупі із цим пирогом — це те, про що мені не вдасться забути ніколи.

— Ти… ти — стара, непотрібна… — Гіллі кидається паперами, що були в її руках, і вони розлітаються навсібіч.

Місіс Волтер розвертається та шкандибає у напрямку дверей разом із чорною доглядальницею.

— Що ж, телефонуй у газети, Бессі, — мовить вона. — Моя дочка знову люта на мене.

Мінні

Розділ 26

Суботнього ранку я прокидаюся з утомою та болем. Плетуся на кухню, де Шуґар перераховує свої дев’ять доларів і п’ятдесят центів, гроші, отримані на Вечорі вчора. Дзвонить телефон, і Шуґар на ньому швидше, ніж вогонь на смальці. У Шуґар є хлопець, одначе вона не хоче, щоб мама про нього знала.

— Так, сер, — шепоче Шуґар і вручає мені телефон.

— Алло? — кажу я.

— Це Джонні Фут, — каже він. — Я в оленевому таборі, та просто хочу повідомити, що Селія дуже засмучена. Учорашній вечір минув для неї важко.

— Так, сер, мені відомо.

— Уже чули, авжеж? — зітхає він. — Приглянете за нею наступного тижня, Мінні? Мене не буде, і… я не знаю. Просто зателефонуйте мені, якщо вона не оговтається. Я повернуся додому раніше, якщо потрібно.