Изменить стиль страницы

Макворт відзначала, що момент якось дивно поєднував радість і трагедію. Ось вона, з запамороченням у голові від щастя, але не має гадки, чи живий її батько. Інша пасажирка в каюті вважала, що її чоловік загинув. «Здавалося б, така втрата може зруйнувати все життя, але в той момент вона пашіла радістю та сміхом!»

Капітан Тьорнер не брав участі у веселощах. Він тихо сидів на самоті у своїй мокрій формі.

Макворт бачила, як до Тьорнера підійшла якась жінка й почала розповідати, що втратила дитину. Голос її був низький, майже монотонний. Вона казала, що посадила хлопчика на пліт, який потім перекинувся — і її хлопчик зник. Тим самим беземоційним голосом вона продовжила, що смерті її сина можна було б уникнути, якби не погана організованість та дисципліна екіпажу.

Рятувальні кораблі прибули до Квінстауна, коли сонце вже давно сіло. «Flying Fish» із Чарльзом Лоріа на борту прийшов о 21:15, «Bluebell» — о 23:00. На причалі запалили газові ліхтарі, які перетворили вечірній туман на блідий бурштин. Солдати, моряки та звичайні жителі міста зібрались у два ряди, що простяглися від трапа далі в місто. Вони оплесками вітали кожного пасажира, який вижив[682]. Інші солдати — вони стояли в групах по чотири — тримали ноші. Чарльз Лоріа ніс на спині чоловіка — того самого зі зламаною ногою, з яким він грубо говорив[683]. Цим чоловіком виявився Леонард Мак-Мюррей — то була вже його друга морська катастрофа. У 1909 році він пережив затоплення лайнера «Республіка», який належав компанії White Star, — у тумані він зіткнувся з іншим лайнером.

Малюнки Теккерея та «Різдвяна пісня» Діккенса, які віз Лоріа, лишилися десь на дні Ірландського моря. Він відправив дружині телеграму. «Я зберіг фотокартки малюка, — писав він, — вони були моїм талісманом»[684].

«Вибач, що довелося годинами чекати на новини», — закінчив він.

Коли корабель причалив, Марґарет Макворт дізналася, що її батько живий. З одягу в неї була тільки ковдра, і вона попросила в капітана «Bluebell» декілька булавок, але сама думка про те, що на кораблі можуть бути булавки, насмішила його. Солдат дав їй пальто, «британське тепле», а капітан — свої капці. Обмотавшись ковдрою навколо талії, вона зробила щось подібне до спідниці.

Батько чекав на неї коло трапа[685]. Полегшення та радість, які вона відчула, нагадали їй про той момент, коли вона за місяць до цього сходила в порту Нью-Йорка й побачила його на причалі. Він був одним із перших пасажирів, яких привезли у Квінстаун, і вже декілька годин зустрічав човен за човном — і на жодному з них не було його дочки. З кожним наступним кораблем кількість мертвих усе більше перевищувала кількість живих. Хтось із друзів потім казав, що ще довго його обличчя було схожим на обличчя старого діда.

Дороті Коннер, запальна молода американка, яка сиділа за одним столом із Макворт та хотіла «розважитися», завітала до неї наступного ранку, у суботу. Коннер здавалася спокійною, на думку Макворт: «Вона й досі була вдягнена в охайне світло-коричневе твідове пальто та спідницю, у яких зійшла з палуби минулого дня, і її одяг виглядав таким вишуканим і так добре сидів, наче вона щойно вийшла з крамниці»[686].

Двайт Гарріс зійшов із корабля з обручкою та іншими коштовностями навколо шиї. Гроші й досі лежали в кишені. Уночі він знайшов крамницю, яка спеціально залишилася відкритою для вцілілих пасажирів, і придбав там спідню сорочку, шкарпетки, хатні туфлі та піжаму. Він також знайшов кімнату в готелі, яку винайняв разом з іншими шістьма чоловіками, «а перед сном добряче хильнув віскі»[687]. У суботу вранці він також придбав новий костюм, сорочку, шийну хустку, плащ та капелюх. Вибираючи новий одяг, він помітив хлопця років вісімнадцяти, який просив у продавця якийсь одяг, але не мав чим заплатити. Вигляд у хлопця був нещасний, і Гарріс запропонував заплатити за нього. З’ясувалося, що хлопець втратив матір. «Нещасний хлопчина! — писав Гарріс у листі своїй матері. — Дякувати Богу, що тебе зі мною не було!!!»

Коли прибув корабель із Теодейт Поуп на борту — «Джулія», — викликали лікаря, щоб він оглянув її. За допомогою двох солдатів він допоміг їй зійти на причал та сісти в машину, а також поїхав із нею до готелю. Виходячи з машини, вона знепритомніла й впала на тротуар. Лікар допоміг їй зайти всередину. «Мене залишили у вестибюлі, де було повно чоловіків у найрізноманітнішому вбранні, а власниця поквапилася принести мені бренді»[688], — згадувала вона.

Один із присутніх чоловіків був англійцем — тим самим, який за обідом жартував, що йому буде шкода, якщо корабель торпедують, а він так і не з’їсть своє морозиво. На ньому був банний халат. Рожевий.

Теодейт випила бренді та з допомогою піднялась у номер. Обличчя в неї опухло та набуло дивного кольору. Вона попросила надіслати матері телеграму: «Врятована»[689].

Теодейт спробувала поспати. «Усю ніч я чекала, що з’явиться містер Френд, думала, він шукає мене, — писала вона. — Усю ніч у кімнати заходили чоловіки, вмикали світло, приносили дітей, щоб ми їх упізнали, приймали телеграми, записували нас у списки тих, хто вижив, і таке інше»[690].

Але Френд так ніколи й не з’явився, як і покоївка міс Робінсон.

Тьорнер зійшов на берег, замотаний у ковдру. Ночував він у місцевого банкіра, а вранці у своїй формі пішов на прогулянку. Його кашкет «Кунард» загубився, тому він зайшов у галантерейну крамницю, щоб чимось його замінити. Його побачила одна з уцілілих, Беатріс Вільямс, яку привезли на борту «Bluebell». Вигляд капітана страшенно її розлютив:

— Ви дбаєте про якийсь головний убір, коли через вас так багато людей утратили все, що мали! Вам має бути соромно![691]

Того ранку Тьорнера зустрів також кореспондент газети New York World — він узяв коротке інтерв’ю. У телеграмі своєму редакторові журналіст писав, що капітан «здавався приголомшеним»[692].

Журналіст також повідомив Тьорнеру, що рятувальні кораблі привезли тіла кількох американців, серед яких бродвейський імпресаріо Чарльз Фроман, з яким Тьорнер спілкувався вранці перед відплиттям. Коли Тьорнер почув ці новини, йому стало важко контролювати емоції. На очах виступили сльози[693].

Квінстаун.

Зниклі

З 1959 пасажирів та членів команди, які були на борту «Лузитанії», вижило лише 764 особи[694]. Загальна кількість загиблих склала 1195. Якщо враховувати трьох німців, які опинилися на борту без квитків, то 1198. З 33 немовлят вижило лише шестеро. Більше ніж 600 пасажирів не знайшли. Серед загиблих було 123 американці.

Родинам повідомляли про смерть родичів, як правило, в телеграмах, але часто рідні відчували втрату ще до надходження новин чи телеграм. Чоловіки та дружини обіцяли написати листа або телеграму після безпечного прибуття, але так і не надсилали. Деякі пасажири домовлялися завітати до друзів в Англії чи Ірландії, але так і не з’явилися. Найгірше було, коли пасажир мав подорожувати іншим кораблем, але з якоїсь причини опинився на «Лузитанії», як у випадку з пасажирами «Камеронії», яких перевели в останню мить. Серед таких були Марґарет і Джеймс Шайнмен, молоде подружжя з Ойл-Сіті, штат Вайомінг. Вони прямували до Шотландії, щоб погостювати в родини Маргарет, і раптом опинилися на найшвидшому та найрозкішнішому лайнері того часу. Про свій візит вони не повідомляли, хотіли зробити сюрприз. Обоє загинули. З сорока двох пасажирів та членів екіпажу «Камеронії» вижило лише тринадцять — серед них міс Ґрейс Френч, яка перенесла всі випробовування, не втрачаючи самовпевненості.

вернуться

682

Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 p., документи Гарріса.

вернуться

683

Lauriat,«Lusitania’s Last Voyage», 41. Майк Пуар’є повідомляє, що чоловіком був Мак-Мюррей.

вернуться

684

Boston Daily Globe, 11 травня 1915 р.

вернуться

685

Mackworth, «This Was Му World», 251.

вернуться

686

Там само, 254.

вернуться

687

Лист, Dwight Harris to Mother, 10 травня 1915 р., документи Гарріса.

вернуться

688

Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.

вернуться

689

Katz, «Dearest», 120.

вернуться

690

Лист, Pope to Ada Brooks Pope, 28 червня 1915 p., документи Ріддл.

вернуться

691

Hoehling and Hoehling, «Last Voyage», 161.

вернуться

692

Телеграма, Tuchy, London to New York World, 9 травня 1915 p., документи Черчилля, CHAR 13/64.

вернуться

693

Там само.

вернуться

694

Як і з багатьох інших приводів, існують суперечності й щодо точної кількості пасажирів та членів команди на борту, кількості загиблих, а також щодо кількості американців. Я обрав офіційні дані «Кунард». Див. «Загальний аналіз пасажирів та членів команди», а також «Список пасажирів за громадянством» у «“Лузитанія”: Список пасажирів та членів команди», SAS/29/6/18, Мерсісайд.