— Не зовсім.

Арсен поворушив губами.

— Поява звичайних ядерних бомб зумовлена історичною необхідністю. Я не кажу, що це добре, я кажу, що за тих обставин інакше бути не могло. Поява ж термоядерних — результат одержимості однієї людини. І їхнє існування повністю безглузде: хто б не скинув таку бомбу першим, загинуть усі. Хмари пилу накриють планету, температура впаде, і людство за лічені роки загине від голоду. Такому ми завдячуватимемо винятково Теллеру та його колегам. Зрозумів? — повторив запитання Арсен. — Якби проектувальники термоядерної бомби мислили критично, бомбу не створювали б, оскільки єдиний можливий наслідок її застосування — це зникнення цивілізації. Тому стверджувати, що наука погана, неправильно. Наука — це лише знаряддя, інструмент. Нерозумно звинувачувати інструмент в аморальності, забуваючи про руку, що його тримає.

— Розумію…

Марк і його дід одночасно позіхнули.

— Така відповідь тебе влаштовує?

— Абсолютно.

— Тільки не раджу поновлювати цю суперечку з тією кароокою бестією з дев’ятого поверху.

— Чому? — звів брови Марк.

— Та! — махнув рукою дід. — Ти однаково її не переконаєш. А так ви ще, дивись, і потоваришуєте.

— Ми не потоваришуємо!

— Ну, це ми ще побачимо. — Арсен підморгнув онукові. — А тепер спи.

Забрав келиха та вийшов з кімнати.

Марк не кривив душею, відповідаючи дідові, що навряд чи вони із Сонею потоваришують. Він справді думав, що вони більше не перетнуться, а якщо й перетнуться, то не заговорять. Та він помилився.

Хлопчак майже спав, коли залишений біля вікна планшет коротко завібрував. Марк навпомацки стягнув ґаджет із підвіконня, поклав біля голови на ліжко та розплющив одне око: хтось постукався в друзі у «ВКонтакті». Останнім часом таке траплялося вкрай рідко, тож він розкрив запит і з цієї миті остаточно прокинувся. Соня Марчук пропонувала дружбу. Марк натиснув кнопку «Додати в друзі». Планшет одразу клацнув, сповіщаючи про надходження нового повідомлення.

Соня 23:55

Привіт!

це я

та, що весь вечір заважала дивитися на зорі

Марк 23:55

привіт!

не заважала

все одно хмарно було

Соня 23:56

мабуть

але я пишу не через те

до мене тільки зараз дійшло, що телескоп тобі подарували на день народження

і мені стало соромно, що я тебе не привітала

Марк відписав:

Марк 23:56

нічого страшного

Хоча, певна річ, йому було приємно. Хлопець не ховав дату народження, публічно виставивши її на своїх сторінках у «ВКонтакті» та «Facebook», також мав у друзях чимало однокласників (і колишніх, і теперішніх, із 15-ї школи), проте за весь учорашній день його ніхто не привітав. Крім дорослих, звісно.

Соня 23:56

то я тебе вітаю!

Марк 23:56

дякую!)

мені дуже приємно))

Соня 23:56

па-па)

Марк 23:56

бувай!

Хвилину хлопець почекав — раптом вона напише знову, — потому відклав планшет, ліг на інший бік, одначе сон як рукою зняло. Він намагався пригадати, чи часто вони із Сонею перетиналися в школі, чи вона не намагалася з ним заговорити. Спроби виявилися марними: він майже не пам’ятав Соню, здебільшого тому, що до сьогоднішнього вечора не звертав на неї уваги.

Марк перекрутився на інший бік. Зрештою, нічого особливого не сталося: вона просто додалася в друзі, побачила дату народження та привітала його. Хлопець подумки повторив це разів із десять, неначе мантру, та однаково не зміг заспокоїтися.

Вони побачилися знову через три дні, у вівторок, 8 березня.

Після обіду Марк зайшов до Ніки Терлецької з 8-Б і звично простовбичив на килимку в коридорі, доки дівчина списувала домашнє завдання з алгебри. Неповні квадратні рівняння та теорема Вієта — нічого складного. Марк, особливо не напружуючись, розв’язав усі вправи вчора на великій перерві після четвертого уроку (він міг би дати списати на наступній перерві, проте звично напросився принести завдання Ніці додому).

О пів на третю хлопець вийшов із під’їзду та, стараючись не дивитися на темну пляму за кілька кроків від ґанку, закрокував до пішохідного переходу. З північного боку до готелю «Мир» тулилися одноповерхові фастфуд-ресторанчик «Тандир хаус» і мінімаркет «Кошик». Пропускаючи автомобілі, Марк пробігся очима по вітринах і на розі за «Кошиком» наштовхнувся поглядом на Соню. Поруч неї стояла довгокоса шатенка у джинсовій куртці та спідниці до землі — Марта з 8-Б. Марк поправив окуляри та примружився. Ні, йому не здалося: дівчата курили.

Коли хлопець перейшов на інший бік, подруги попрощалися, і Марта рушила вгору по Міцкевича. Соня теж намірилася йти, проте помітила Марка. Вона швидко викинула цигарку й стала чекати.

Минулі три дні стояла гарна погода, вдень повітря прогрівалося до +15 °C, тож Соня була вдягнена в легку кофту та двобічну жилетку зі штучного хутра з капюшоном; іржаво-каштанове волосся зібране у хвостик під потилицею.

— Привіт!

Соня заштовхала руки до кишень жилетки й виставила лікті, перегороджуючи шлях до Пластової. Хлопець зупинився.

— Як справи?

— Нормально. Як твій телескоп?

— У вихідні хочу знову витягти на дах.

Кілька секунд вони й дивилися, й не дивились один на одного: ковзали поглядами по обличчях, уникаючи зазирати в очі. Відчувалося, що Соні щось крутиться на язикові. Зрештою вона озвалась:

— Це було там? — кивнула в бік облупленої дванадцятиповерхівки.

Марк не став озиратися та дурнувато перепитав:

— Що саме?

— Адріан привселюдно наклав у штани! — Соня закотила очі. — Не тупи! Ти знаєш, про що я.

— Там, — насупившись, буркнув хлопець.

— Було страшно?

Марк промовчав. На мить йому закортіло відіпхнути дівчину й піти, проте в голові все жахливо змішалося: як завжди зваблива й недосяжна Терлецька, нещодавнє Сонине привітання із днем народження, спогади про Гришину. Ноги мовби приросли до землі.

Не дочекавшись відповіді, дівчина продовжила:

— Дуже нервував у слідчого?

— Ні. Обидва рази зі мною була мама. Поліція не має права допитувати неповнолітніх без дозволу батьків. На першому допиті з нами ще Пап’є-Маше сиділа. І ще шкільний психолог. Це більше тупо було, ніж страшно.

Через надмірне захоплення тональними кремами й пудрою заступницю директора, завуча з навчально-виховної роботи сорокавосьмирічну Аллу Іванівну Горщар у школі називали Пап’є-Маше. Шкіра на її обличчі незмінно нагадувала пожований папір для аплікацій.