— Повір мені існує біль гірший за смерть. Ти втрачала дорогих серцю людей, тому цей вид болі буде знайомим тобі. Я заберу Нейта подалі з Пінсу. Ти його більше не побачиш.

Деякий час Клер перебувала в ступорі, розмірковуючи над моїми словами. Оцінюючи значення сказаного, вона навіть трішки засмутилась. Вираз жаху затьмарив обличчя. Тимчасова слабкість змінилась гнівом. Біль зник замість нього з’явилась залізна маска байдужості. Невдоволення доповнювалось грізним виразом, здається моїм словам не надали належного значення.

— Ти не зробиш цього, — ледь вимовила вона слова, видавлюючи звуки. — Нейт не зможе покинути матір, сестру, рідний дім.

— Мабуть, ти досі думаєш, що я не варта всіх цих жертв?

— Звичайно не варта, — ковтнувши комок в горлі, вона продовжила випромінювати впевненість. — Не забувай, він не може вчинити точнісінько, як його батько.

— Зв'язок між цими двома ситуаціями різний.

— Бажаю якомога швидше пізнати розчарування.

— Це ми ще побачимо, — я розвернулась в протилежному напрямку. Відшукавши дорогу, що не веде на вулицю Ламбре. Вона навпаки дозволяє повернутись до знаменитого місця знаходження каплиці, шатра. Поблизу яких видніються надгробки кладовища Святого Августина.

Проходячи повз численні надгробки, вдивляюсь в кожний надпис. Сірі непримітні, час жартома поглинув їх міць. Залишилось невеличке відчуття твердості каменю. Мох, пожовкла трава свідчать про те що життя у цьому місті підкорюється певним правилам. Я повільно тягнусь до могили, яку знаю найкраще. Серед усіх поховань вона виділяється великим насипом землі, хрестом. Моя могила знаходиться не так далеко. Рішення вибрати саме довшу дорогу виникло раптово. Я знала, що повинна попрощатись, попросити пробачення. Та відчуття провини не було занадто сильним. Мої дії — моя відповідальність, але я не подумала, що від них буде залежати ще чиєсь життя.

Минаючи численні поховання, підходжу до своєї могили. Ніяких табличок, вказівок хто ж спочиває на цьому місці. Поряд там, де вказувала Клер знаходиться ще одна могила. Свіжо нагорнута земля, дерев’яний хрест. Невеличка табличка з Алексовим ім’ям. Дата народження та смерті, внизу жодних скорботних слів.

Я стояла незворушно вдивляючись в ім’я. Переді мною було більше за ім’я. Образ життєрадісного самовпевненого хлопця, який хотів жити. Підійшовши поближче, хочу переконатись в невідворотному. Ритуал густа жижа показав смерть Алекса у найдрібніших деталях. Побачити його могилу потрібно заради того, щоб попрощатись назавжди.

Відчуття поєднались з магією надто сильно. Тіло Алекса знаходиться під шаром ґрунту, а я й досі відчуваю енергетику. Таке буває сильні особистості завжди залишають більший енергетичний слід. Тіло багато чого зберігає.

Нахилившись над могилою, відчуваю, як на землю впала краплина. Дощу не передбачалось. Небо звичайно наближалось до заходу сонця, і все ж ніяких хмар. Тому звідки взялась краплина? Відповідь проста, моя сльоза впала непомітно прокотившись щокою. Я намагалась триматись емоційно — це один з найважчих днів всього мого життя. Маю, що сказати на останок.

— Привіт Алекс, — видихаю я, стримуючи сльози. — Ми повинні були зустрітись за кращих обставин. Однозначно кращих, ти ризикнув життям заради помсти, шкода сили були нерівні. Ти знав, що це самогубство, але пішов до кінця, — мої слова видались мені надто жорстокими. Вони ж були чистою правдою, ритуал показав все це. — Пробач, я мала сказати тобі, Нейтану, що жива. Захищаючи власне життя, не подумала про інших. — Витримавши деяку паузу, я продовжила. — Твоя мама прийме мою пропозицію, вона розумна жінка і не захоче втрачати свою родину. Шкода, ти назавжди залишишся в Пінсі, місті яке ненавидів. Вибач, за те що не можу залишитись, це прощання. Я не зможу навідуватись на твою могилу приносити квіти, говорити з тобою. Доки жива Клер це буде неможливо. Вона ж буде жити довго, і їй не судилось померти від моїх рук. Тому це прощання. — Я видихнула з надією. Пінс залишатиметься в минулому, однозначно хороша новина. Ніщо більше не тримає мене у межах міста, тому час покинути привітну місцину.

Останній раз кидаю погляд, спрямовуючи його на ім’я. Губами шепчу останнє слово, замість вибач говорю прощай. Сонце наближається до заходу. Відчуття дивні, певний спокій огортає моє серце. Алекс мирно спочиває з ним все гаразд. Подібне відчуття жахає та заспокоює водночас. Він більше не житиме у страху перед темною магією, або магічним світом та його проявами.

Використовуючи магію, повертаюсь до будинку з вулиці Ламбре. Айрін виглядає занепокоєною, сестра Нейта має не дуже хороше передчуття. Вона знала, що я збираюсь повернутись додому. Рано чи пізно повернусь, тільки повернення до додому відбудеться прямо зараз, і я хочу запропонувати Нейту скласти мені компанію. Клер має заплатити по рахункам.

Глава 24. Знайомство з родиною

Політ в літаку видався нудним. Я не могла заснути, тому весь час поринала у власні думки. Поряд сидів Нейт, дивовижно спокійний. Для нього це перша подорож поза межі рідного містечка. Прощання з його родиною виглядало дуже дивно. Керол поводилась як завжди, Айрін навпаки доволі різкувато. Весь час намагалась завадити своїми зауваженнями. Обіцянка привезти їй сувенір з мого міста викликала у неї ще більше невдоволення. Ніхто не збирався її дурити. Я могла придбати дещо в антикварній крамниці. Отож, обіцянку виконала б, в будь-якому разі.

Скло ілюмінатора показувало численні краєвиди. Будиночки, нечіткі авто смуги, зливались воєдино, погода стала похмурою. Ми з Нейтом мало розмовляли. Перекинувшись декількома словами, знову продовжували сидіти, займаючись кожний своєю справою. Я міркувала весь політ, а він слухав музику. Здається, що поряд зі мною сидів турботливий наглядач, нянька звучить недоречно. Принаймні, так пояснили ми з ним необхідність відвідати мою родину, мовляв безпечніше для мене. Всередині я знала істинну причину, Клер повинна подумати, що втратила Нейтана назавжди. Поки мій план помсти працює. Як би Нейтан знав істинну причину, то нізащо не відправився зі мною у мандрівку. Хоча можливо б все одно відправся. Він постійно дивиться на мене. Нічого не говорить, тільки його погляд. В ньому більше тисячі слів. Кохання, всепоглинаюче, нерозділене тяжкий вантаж для 18 річного юнака.

Таксі дуже швидко мчить дорогою. Вперше шкодую, що не має пробок. Таким чином я дістанусь дому за хвилин 25, максимум пів години. Нейтан трішки нервує, передчуваючи знайомство з моєю родиною. Цікаво, якими він уявляє собі білих відьмаків особливо у світлі останніх подій, коли моя власна магія здається йому темною. Думаю, Стівен знайде легко в ньому друга. Все ж темний напрямок магії об’єднує.

Хвилювання певною мірою проявляється легким прискоренням серцебиття. Я хочу побачити власну родину. Я сумувала за ними, можливо якби не купа незрозумілих обставин ми взагалі не зустрілись більше. Та я не можу забути нашого прощання, байдужість Аманди, коли вона говорила про повернення до Пінсу, підліткові забаганки Меган. Безпорадність батька, який скорився маминій волі. Він завжди безкомпромісно погоджувався з нею, вважаючи ніби її рішення найкращі, найправильніші для родини. Звичайно жорстокість мами, ляпас, що був яскравим доказом важливості магічного пошуку. Для неї магічний пошук виявися надто важливим. Декілька разів я повторювала подумки одні й ті ж слова. Уявляла момент радісного повернення. Насправді, ніяке воно не радісне. Алекс мертвий, Клер мій найбільший ворог, я незрозуміло хто. Потужна відьма з аномальним проявом магії?

Таксі зупинилось, що довелось перервати внутрішні дебати. Нейтан дістав готівку та розплатився з водієм, даючи йому щедрі чайові. Я хотіла завадити своєму другу втрачати гроші. Тепер я володію чеком від імені Майкла Треаса. Папірець з кругленькою сумою, потребував відвідин банку. Поки що цей захід знаходився десь наприкінці важливих справ. Напевно доведеться повернути гроші мамі. Маєток належить родичам по її лінії. Посміхаюсь перед виходом з авто, уявляючи вираз обличчя Аманди, коли вона дізнається про мої витівки.