Потім Роуз виходить, тримаючи у руках два меню. Чоловіки зберігають холоднокровність один з них просить Роуз про послугу, та стримує себе аби не вилаятись. Все ж через декілька хвилин вмовлянь, бере одного за руку і підштовхує в сторону кухні.

— Проходь, — невдоволено бурмоче вона. — Даю вам 3 хвилини, не більше. Гей, ти, — звертається до іншого чоловіка, — я слідкую за вами обома. Зберігайте правила поведінки цього закладу.

Минуло рівно 3 хвилини. Чоловік вийшов з кухні розлючений. Його товариш зробив увічливий кивок, піднявся та направився до виходу. Лорейн не стримувала сліз, попросила подругу виставити її залицяльника геть. Той не став чекати особливого приводу отримати на горіхи від Лорейн, тому пішов якомога швидше. Лорейн заховалась на кухні.

Мені як ні в чому не бувало принесли вишневий пиріг. Сцена у кафе, була обіграна робітницями закладу у вигляді звичайного непорозуміння. Розслаблення пов’язане з сьогоднішнім обідом зникло. Смак страв більше не покращував настрій, впевненість щодо повернення реліквії зникла. На зміну їй з’явилось знайоме хвилювання. Розгубленість не поверталась поки що, але паніка наростала. Нейтан не з’являвся в кафе, значить імпровізувати не має на кому. Залишається змиритись з обставинами. Таке рішення підказує мені життєва мудрість пані Кемс, часом потрібно змиритись, почекати. Чекати невідомо чого — чи дійсно найкраще рішення?

Відрізаю шматочок пирога та наливаю склянку лимонаду. Пиріг нагадав перший день у Пінсу, тоді небезпека тільки починала чатувати на мене. Я була такою наляканою. Нині похвалитись холоднокровністю не можу, все ж зміни відбулись всередині. До кінця не відомо, що та щось змінилось. Змінилась магія, світосприйняття, характер. Цим змінам я завдячую Пінсу.

Доїдаючи останній шматочок, оплачує рахунок. Я витратила чи мало грошей на відвідування кав’ярні. Цікаво звідки взялись гроші у пані Кемс? Вона не працює кравчинею, і не працювала, у її психологічному стані виконувати чиїсь замовлення було б вкрай важкувато. Сумніваюсь, що батьки залишили великий спадок дочці. Марта та Альбер були незаможними.

Я повертаюсь думками у найстрашніші дні Клавдії. Ледве стримуюсь, сльози застигають на моїх очах. Рудольф залишив спадок нареченій. Не знаю, як, коли, він встиг. Залишив нареченій, тобто на ім’я Клавдії Кемс. Дивно, звичайно, подібні документи зіставляються після одруження. Невже чоловік відчував щось лихе? Цього я не знаю. Величезний спадок дістався пані Кемс. Ось чому вона могла спокійно віддатись своєму горю, жити згідно власних уподобань, не замислюватись над нестачею коштів та роботою. Вона стала заможною. Гроші не принесли їй щастя, та все ж полегшили існування. Хвилюватись за несплачені рахунки їй не довелось. Тому Марта, Альберт повністю заповіт склали на користь старшої сестри. Луїза відмовилась від допомоги Клавдії. Вона так і не пробачила образливих слів.

Що ж після завершення пошуку та повернення реліквії, я повинна компенсувати матеріальні витрати літньої жінки. Нехай гроші їй не потрібні, все одно я маю бодай якось віддячити. Подумаю, над кращим способом подяки. Матеріальний бік в будь-якому разі буде залагоджено.

Залишаю щедрі чайові для Лорейн. Пиріг дійсно був смачним. Решта страв не відстають від десерту по смаковим якостям. Гроші пані Кемс не надто потрібні. Тобто в такій кількості, якій вона має. Старенька намагається не надто витрачати кошти. Окрім базових потреб, більше ні на що витрачати. Тому спадок дістанеться її племінникам. Лорейн в чайових знайде хоч якусь розраду. Особливо після такої сцени з кавалером.

Декілька днів проводжу в цілковитому очікуванні. Кав’ярня весь час наповнена якимось клієнтами серед них, не має того хто мені потрібен. Нейт напевно вивчає старовинні закляття. Гортає сторінки чорної книги, поки я гортаю сторінки «Вілету». Залишається декілька глав до завершення.

Наступного дня Нейт не з’явився. Розмірковую над складенням плану. Пам’ятаю вулицю, якою проходила після чаювання з Самантою. Обличчя сестри і матері Нейтана. Тому можу сказати орієнтовно, де він мешкає. Маю декілька заминок. Хлопець мешкає разом з двома жінками, вони також являються відьмами, темними відьмами. Якщо мене помітять, невже доведеться застосовувати закляття проти його родини. Цього я не бажаю робити, до того ж сили будуть тоді нерівні. В можливій бійці 3 проти одного не найкраща комбінація. Заявитись в своєму обличчі, без закляття образу означатиме викриття. Поки що викриття не потрібне мені, простіше переховуватись.

Добре, припустимо, я вирішу непомітно пробратись в їх домівку. То чий образ використаю? Нісенітниця використати чужий образ буде недоречно. Образ Кейтлін також не підійде. Моя власна персона не влаштовує мене. Як бути? План явно не клеїться.

Минуло декілька днів, мабуть цілий тиждень після зустрічі в маєтку. Вічність триває менше, ніж цей тиждень. Замовляю страви без особливого ентузіазму. Помічаю відсутність відвідувачів. Роуз сварить Лорейн на кухні.

— Твоя провина, що сьогодні у нас мало клієнтів. Нічого було з’ясовувати стосунки в переповненому відвідувачі кафе.

Лорейн невдоволено виправдовувалась. Нечітке бурмотіння крізь сльози.

Нічого не розібрати. Бурмотіння ставало чіткішим та перейшло на крик.

— Ця сволота навіть наші інтимні стосунки зробив своїм аргументом для виправдання власної жалюгідної персони. Ненавиджу його.

Тон яким говорила Роуз став м’якішим.

— Не хвилюйся ягідка моя, з цим покидьком ми ще розберемось, маю декілька знайомих, що поспілкуються з ним по чоловічому. Приведи себе до ладу, а я піду принесу замовлення.

— Ого, — подумала я. — Життя у Пінсі бурлить, навіть якщо ти не володієш магією. Скільки інтриг, взяти наприклад містера Барнерсома, його друга Майкла Треаса, Сесилію будь-кого. Життя у провінційному містечку на перший погляд здається тихим, позбавленим особливих турбот. Окрім щоденних пристрастей, тут вирують усілякі сутички, магічні не є виключенням.

Поглинаючи обід, декілька разів оглядаю порожні столики. Сварка була дійсно гучною, адже розігнала відвідувачів. Знаю, що кафе переповнено клієнтами в інший час. Проте відчуваю певну пустоту, гнітючу пустоту закладу. Повертаюсь до читання книги.

В кафе з’явився клієнт. Дивовижно подумала я не відриваючись від книги — хтось з’явився на порозі закладу. Читаю далі, навіть не вважаю за доцільне поглянути на відвідувача. Роуз миттю з’являється з меню у руках, підходить до столика.

Я продовжую читати. Відволікає мене не люб’язність Роуз. Відчуваю присутність потужної енергетики — напевно я втрачу дар мови. Нейтан з’явився.

Моє серце почало шалено калатати. Дихай, дихай, — наказувала я собі подумки.

Тиждень очікування, найдовший та затяжніший період мого життя завершився, він прийшов.

Настав час імпровізувати, що робити, як себе поводити. Якщо я не заспокоюсь закляття образу не допоможе мені. Роблю глибокий вдих та рукою опираюсь на стіл, потираю долонею повіки. Закляття працює безпомилково, тому для початку необхідно зробити найважче відкинути свої емоції та прийняти емоції пані Кемс. Необережний чинок загрожує викриттям.

Нейтан поводиться досить звично. Замовляє страви з меню. Роуз радіє появі клієнта, тому поводиться надто люб’язно. Вчорашня сцена згодом зітреться у відвідувачів. Тільки слово згодом у Пінсі має необмежений часовий період.

Зараз має бути десерт. Страва ніяк не цікавить мене. Знову наступає знайоме відчуття, коли щось їси та не відчуваєш смаку, але потрібно з’їсти до кінця. Неохоче поглинаю мафін, запиваю його лимонадом. Не розумію чому в образі Клавдії хочеться замовити мафіни і лимонад. Потім відповідь приходить сама собою, заглядати в чиїсь спогади не має потреби. Маленькі відвідувачі кафе з задоволенням поглинали десерт разом з мамою. Напевне Клавдія бажала мати щонайменше двох дітей. Дівчинку та хлопчика. Дивовижно на скільки сильно я почала розуміти цю літню жінку. Вже не має необхідності заглядати у її спогади. Досить зважати на емоції, тоді все незрозуміле видається доволі очевидним.