— Віддай мені книгу, — нетерпляче закомандувала я, забувши що знаходжусь в чужому образі.

— Не віддам, ця книга належить родині Меган, ти її не отримаєш.

Істеричні думки поєднанні з роздратуванням Клер повторювали одне й теж в моїй голові. Моя реліквія, це ж моя реліквія. Опануй же себе Меган, — наказала я.

— Ти не можеш залишити цю книгу собі, — намагалась з останніх сили переконати Нейтана залишити книгу бодай в бібліотеці, а не забрати додому.

Хлопець хитнув головою.

— Я збережу книгу на згадку про Меган.

Він дуже швидко зник з бібліотеки, забравши дорогу мені річ. Я продовжувала стояти серед бібліотеки в чужому образі, на високих підборах та темно бірюзовій шифоновій сукні. Паніка, розгубленість, що робити далі?

Я не знала. Реліквія знайдена та втрачена одночасно. Як би Аманда була поряд, то неодмінно сказала: Меган тільки ти здатна на подібне, знайти реліквію та одразу втратити. Вона була б права.

Повільно, відчуваючи певне розчарування, я вирішила повернутись до будинку пані Кемс. Я не хотіла відкриватись Нейтану, з однієї дуже важливої причини. Я стала сильніше в магії, правда. Після моєї смерті мені стали підкорюватись закляття про які можна однозначно сказати, занадто складні. Сховавшись за чужими образами, я продовжила пошук. Досить невдалий з самого початку, затяжний магічний пошук. Я навіть наважилась приміряти образ Клер. Одного я не наважувалась зробити зустрітись з нею особисто, будучи не Майклом Треасом, а залишаючись собою Меган. Я боялась зустрітись з нею, моєю вбивцею. Подумки повторюючи, що ще вона може вчинити? Найгірше зроблено, Клер вбила мене, навіть поховала там на старовинному кладовищі знаходиться моя могила. Підсвідомість підказувала дещо інше. Клер завжди щось придумає, страшне навіть моторошніше за мою смерть. Вона не добра, як Нейтан, і ніколи такою не була. Вбивство людини, використає у своїх цілях. Позбавити життя відьму взагалі в магічному розумінні родини Рейнольдс не є злочином. Тому я боюсь десь на підсвідомому рівні зустрічі з нею, не знаючи чим в кінці кінців все закінчиться. Напевно дівчина ніколи не заспокоїться. Поки я залишатимусь живою, у неї не зникне прагнення позбавити мене життя. Для неї не існувало і не існуватиме Меган у сенсі подруги, для неї я завжди буду суперницею.

Повільно відчиняю будинок пані Кемс. Оминаю оновлені завдяки магії кімнати. Відкриваю двері кухні. З усіх кімнат будинку пані Кемс кухня для мене найбільш принадна. Невеличкий затишок створений мною, доповнений усілякими дрібничками домашнього побуту дає непогану спробу відтворення чогось особливого. Місця, де можна відволіктись від рутинних справ, вмоститись з чашкою кави на стільці та поміркувати над усілякими важливими і не дуже речами. Як раз те, що потрібно. Сідаю на стілець, підгинаючи ноги під вагу тіла. Руками охоплюю голову. Так триває декілька секунд, сиджу нерухомо. Тишу в будинку порушує гуркіт холодильника, стукотіння годинника та моє важке дихання. Я розгублена, сумніви розтинають моє тіло на різні частини. Вчинити вірно дуже важливо, вкрай необхідно, щоб закінчилось все не фатально. Не знаю, що робити далі. Як повернути реліквію, забравши у Нейтана найдорожчу згадку про мене. Важко видихаючи, знімаю туфлі. Розвіюю чари та повертаюсь до власного я. Бути Клер важко, але і бути мною також не просто. Напевно потрібно було краще обміркувати за та проти, перед тим як примірити образ Кейтлін. Цікаво можливо Нейтан щось запідозрить, зустрінеться з подругою, почне говорити усілякі докори пов’язані з сьогоднішньою розмовою в маєтку.

Потім я пригадую думки, Клер. Після моєї смерті, численних сварок, дівчина уникає компанії коханого, даючи час оговтатись від подібної втрати.

Можна видихнути з полегшенням, Нейт не дізнається, що я жива через сьогоднішній необміркований вчинок. Головне не видати себе у майбутньому. Адже я збираюсь використати образ пані Кемс щоб повернути втрачену реліквію.

Глава 19. Викриття

Пані Кемс мирно спочивала на своєму ліжку, докори сумління весь час супроводжували перебування у її образі. Кожного дня я перевіряю стан здоров’я старенької. Не погіршилось воно через закляття. Знаю, що нічого страшного не сталось і статись не повинно. Краще перевірити і переконатись на всяк випадок.

Вимовляю закляття і перетворююсь на Клавдію, знову час обідати у кав’ярні. Довготривалі звички не змінюються, тому сьогодні ж маю спробувати відібрати реліквію, точніше повернути реліквію. Правда, ще не знаю як. Придумаю щось по мірі розвитку подій. Імпровізація не моя сильна сторона, але як показує практика у Пінсі планування подій не діє по усім нормальним законам, завжди виникає якась похибка чи відхилення в результатах. Таки перебування в образах Сесилії та Майкла вплинуло на мене. Що за роздуми, схоже на статистичний аналіз. Сподіваюсь скоро рахунками чи строками з міжнародних новин міркувати не стану. Хтозна?

Дорогою до кав’ярні помічаю містера Барнерсома, чоловік радісно розмовляє з Сесилією, і дає численні настанови. Я проходжу повз них, ледь стримуючи посмішку, адже знаю його помічницю краще ніж він сам, за час їх знайомства.

Проходжу повз столиків, у кав’ярні знаходиться пара відвідувачів. Маленький хлопчик років 6 разом з мамою та дівчинка 8 років. Вони з насолодою споживають мафіни, та п’ють лимонад.

Я поспішаю, важко назвати рух поспішаю в 70 років. Сідаю за знайомий столик. Він здається більш менш затишним, радше звичним. Дістаю фоторамку, обережно ставлю її на стіл. Рудольф дуже гарний чоловік. Намагаюсь проігнорувати раптові болісні спогади. Наступний крок, роблю за завичкою дістаю книгу. «Вілет» занурить у непросте життя Люсі Сноу під час десерту.

Беру меню, та намагаюсь спокійно, без зайвої знервованості обрати страву.

Сьогодні у меню приваблює лазанья з м'ясом та грибами, куряча грудка в вершково-часниковому соусі. На десерт, старенька бажає обрати мафіни, що так з задоволенням споживали дітлахи. Я збунтувалась, чомусь захотілось скуштувати вишневого пирога. Мій перший день у кав’ярні відзначився смачним печивом з шоколадною стружкою та вишневим пирогом. Рагу не буду замовляти, а від склянки лимонаду не відмовлюсь. Лорейн забрала замовлення та чимдуж поспішила до Роуз. Від недавно офіціантка частенько плакалась подрузі. Справа була не тільки у невдалих стосунках, які починались досить непогано та обіцяли бути перспективними. Роуз навіть рекомендувала білизну. Причина крилась і в дечому іншому. Вишневий пиріг з замовлення чомусь нагадав їм про мене.

— Бідолашна Меган, — намагаючись приховати власні сльози, говорила вона, — пам’ятаю, як дівчина раділа нашим стравам.

Роуз була більш міцнішою. Стійкіше переносили усілякі негаразди.

— Чому похнюпилась, подумай сама, сирітка в кращому місці, ніж це.

— Ще б пак! — подумала я. — В кращому. Нічого не маю проти, що залишилась живою, та за місце перебування необхідно поборотись.

Через кілька хвилин запах гарячої лазаньї змусив мене відволіктись від усіляких проблем. Я з задоволенням, тобто величезним апетитом насолоджувалась стравою. Допускаю, що знахідка реліквії посприяла покращенню мого настрою і загального самопочуття. Нехай, поки вона у Нейта, та я її поверну.

Куряча грудка виглядала смачною, ніжне молоде м'ясо приготоване з делікатністю та вишуканими спеціями. Тільки вершково-часниковий соус не до вподоби ні мені, а ні пані Кемс. Сподіваюсь наші смаки співпали не із-за закляття. Бо якщо вся справа в заклятті, то потрібно в подальшому буде відмовитись від образу Клавдії. Занадто довго я перебуваю літньою жінкою.

Що ж поки я вирішила відкласти питання з закляттям образу трішечки подалі, за виробленою звичкою продовжую читати «Вілет». Гортаючи сторінок 5, помічаю як кав’ярню покидають відвідувачі. На зміну ним заходять двоє чоловіків 30 років, можливо трішки більше 30. Один із них займає столик інший направляється до Лорейн. Офіціантка невдоволено зникає в кухні. Роуз не меш яскраво виражає невдоволення та слідкує за подругою.