Я куштує нову страву. Непогано. Пані Кемс не до вподоби подібні страви. Загалом мені смакує добре. Реберця ж заслуговують відзнаки. М'ясо дуже ніжне, соковите. М’ятний соус підкреслює найкращі смакові якості страви, справжнісінька насолода.

Розгортаю книгу, та занурююсь в інший роман. В маєтку знайшла роман Шарлоти Бронте «Вілет». Читаю хвилин 15 не більше. Відриваюсь від книги та дивлюсь на фотографію Рудольфа. Нейт також дивиться на фотографію нареченого пані Кемс. Я продовжую читати. Лорейн приносить шоколадний штрудель.

Моя магія сильніша ніж була, та в цей момент навіть магія не змогла згладити усіх моїх емоцій. Образ Клавдії не домінував наді мною, власні емоції перший раз за час перебування у чужих образах взяли гору. Я згадала дім, все чим дорожила. Гіркота заповнила моє серце. Біль стиснув його так, що аж дихання стало нерівним. Сварка з мамою мучила мене давно. Я намагалась ігнорувати емоції пов’язані з мамою. Водночас із-за шматка десерту вони опинились на поверхні. Бажання втекти закралось всередині та щосекундне повторювало: біжи, біжи. Здоровий глузд вказував протилежне: ти не можеш вибігти з кав’ярні немов навіжена. Літні люди зазвичай не бігають від шматка штруделя. Декілька хвилин я намагалась опанувати себе. Погляд на Рудольфа змусив повернутись до реальності. Я зробила те, що повинна була зробити, взяла шматок десерту і почала їсти. Повільно пережовуючи, я не відчувала смаку, здається їси вату. Закінчивши власну місію зі знищення десерту, я розрахувалась та почала збиратись. До мого столика підійшла Лорейн, забрала рахунок і жваво побігла на кухню. Роуз обіцяла показати щось цікаве. Нову ультра модну білизну, що її придбала спеціально для подруги. Серед відвідувачів нікого не було, окрім Нейта і мене. Клієнти кав’ярні зрозуміли одне попадатись на очі Клер небезпечно, а попадати в кафе, коли там є Нейтан до того ж в поєднанні з пані Кемс — найвеселішої та життєрадісної відвідувачки кафе — нестерпно. Більшість клієнтів уникало дивитись на похмурого хлопця. Неподалік якого сидить чудернацька бабця з незрозумілою історією кохання.

Нейтан побачивши, що я збираюсь підійшов до мого столика. Я почала хвилюватись, та потім вирішила залишити ситуацію на закляття. Образ пані Кемс дозволить не видати себе.

— Вибачте, пані Кемс, я знаю моє запитання видасться дивним. Тим не менш мушу запитати. Як ви пережили втрату коханої людини, того молодого чоловіка з фотографії?

Закляття підказувало мені відповідь, ту що могла дати тільки пані Кемс. Чомусь запитання Нейтана не роздратувала її. Вперше за багато років, вона могла відповісти, не комусь там зовсім сторонньому, а Нейтану.

— Багато хто казав, що час лікує. А чи це справді так? — ого мабуть сьогодні історичний момент. Якби Лорйен і Роуз почули, що пані Кемс розмовляє вони точно самі втратили дар мови. Небагато слів, зовсім незрозуміла відповідь. Нейт з вдячністю кивнув, залишив гроші на своєму столику і покинув кафе раніше, ніж зазвичай.

Я поважною, повільною ходою наблизилась до виходу. Одна думка не даватиме мені спокою дорогою до будинку — запитання Нейтана. Як саме вдалось пережити втрату? Знаходячись в образі пані Кемс, я можу відповісти на це запитання. Зможу, якщо занурююсь в її спогади.

Рудольф виконав свою обіцянку з’являтись в будинку родини Кемс часто. Він дійсно став хорошим другом родини, увійшов так би мовити у повну довіру батька та матері. Клавдія не знала, що і думати. Мері та Сьюзен постійно шепотілись у неї за спиною. Казали, що у неї з цим юнаком роман, і вона невдячна подруга приховує від них таку сенсаційну новину. Виправдатись перед подругами їй не вдавалось. Дівчата не вірили у балачки про дружні візити і теплі стосунки з Мартою та Альбертом Кемс. Кожного разу Клавдія повторяла те ж саме, ніби завчену напам’ять скоромовку, очікуючи на розуміння подруг. Дівчата не вірили жодному слову. Постійне червоніння Клавдії запевняло їх у зворотному. Хіба вона не закохана по вуха у Рудольфа? Хіба Рудольф не дивився на неї, саме на неї на Клавдію, а не на Сьюзен чи Мері в крамниці? Хіба Рудольф постійно навідується в гості до родини Сьюзен чи Мері? Скласти докупи відповіді на запитання, і можна отримати чітку картину. Їх подруга бреше, вдаючи відсутність палкого роману.

Фантазія Мері та Сьюзен не знала меж. Кожного дня вони мріяли, що також закохаються з першого погляду. Вийдуть заміж за багатих вродливих юнаків. Можливо, вони познайомляться з ними на весіллі Клавдії та Рудольфа. Сама ж Клавдія сиділа мовчки. Слухаючи подібні мрії, вона червоніла. Дівчата обговорювали неймовірні речі, про які у неї не було і думки. Нереальні, а значить просто неможливі. Найбільше Клавдія червоніла, коли Мері запитувала про поцілунки. Подруга хотіла дізнатись усе до найменших дрібниць. Вона сердилась, не почувши жодної відповіді. Клавдії дійсно нічого було сказати. Рудольф цілував її руку не більше. Мері явно очікувала дізнатись про інші подробиці. Ситуація так і могла залишитись на рівні балочок і фантазії якби не випадок. Урочисте відкриття оновленої мері. Суспільний захід, що супроводжуватиметься гулянням молоді та усіх охочих. Місто завмерло в очікуванні свята. Обіцяли привезти хороших музикантів, організувати танці, багато конкурсів і звичайно салюти на завершення святкування.

Рудольф в день святкування повинен допомагати вести деякі урочистості. Його положення в суспільстві вказувало на подібні обов’язки. Чоловік не дивлячись на певну зайнятість, знайшов час відвідати свого доброго друга Альберта.

Він скаржився на головний біль, що тривав вже декілька днів. Марта також хвилювалась за стан здоров’я чоловіка. Учасники «медичного консиліуму» по усуненню головного болю зійшлись на одному: необхідно зберігати спокій. Тому чи йти на святкування відкриття мерії — не запитання, а факт. Рудольф зі усією ввічливістю запитав, чи піде Клавдія на подібне свято? Без супроводу батьків, дівчина могла піти у компанії подруг, але чи не найкраще для юної особи з відправитись кимось знайомим, наприклад у супроводі друга родини.

Альберт та Марта поміркувавши погодились з твердженням Рудольфа. Поки він сам повільно і дуже вправно підштовхнув їх до прийняття «власного рішення», відпустити Клавдію на свято разом з ним. Чоловік пообіцяв заїхати після четвертої години. Клавдія мала лише підкоритись волі люблячих батьків і піти на свято у супроводі друга родини. Дівчина збиралась наче у мареві, здається вогонь палав всередині, і вона втратила здатність чітко міркувати.

Найбільш вишуканої пари під час свята годі було шукати. Вони виглядали заворожливо для Пінсу. Крокуючи під руку з Рудольфом, Клавдія повсякчас спостерігала перешіптування. Заміжні жінки звертали на них увагу, та неоднозначно виказували думку щодо них. Дружини натякали чоловікам, ті лише ввічливо кивали або посміхались при вигляді нової пари. Мері та Сьюзен стримували себе. Подруга весь час вдавала з себе нетямущу, безневинну вівцю, на яку роблять наклеп. Нарешті сама підтвердила усе. Ще й таким нахабним чином. Заявилась у супроводі Рудольфа на відкриття мерії. До того ж з заплетеним білявим волоссям у рожевій сукні. Яка вона після цього подруга?

Проходивши поміж них, дівчата зробили вигляд, що не знають Клавдії. Вона ж не знала, що думати, яким чином поводитись. Мешканці Пінсу наче показились, почали витріщатись на неї. Відчуття, ніби не вона виросла в цьому місті, бігала маленькою граючись з дітлахами. Мабуть, то була якась інша дівчина, адже зараз всі дивились на неї як на незнайомку. Дружини поважних осіб навпаки зловтішні шепотіли: «Підчепила заможного нареченого».

Клавдія переживала всередині переворот. Вона не могла спокійно дихати. Суспільна думка навалилась каменем.

— Я хочу додому, — запротестувала вона.

— Чому ми тільки-но прийшли? — ввічливо запитав Рудольф.

— Я не можу…вони усі шепочуться, не маючи на це жодного права. Обговорюють те, чого взагалі не існує.

Чоловік нічого не відповів. Мовчки кивнув, та повів супутницю подалі від галасливого свята. Клавдія йшла понурена. Відчуття смутку, місцями переходило в якусь ганьбу за неправильний негідний вчинок.