Шукаю поглядом Алекса, його блакитні очі. Я не володію гіпнозом, просто дивлюсь на нього. Він також дивиться на мене. Поки решта банди радісно вовтузиться з книжками.

— Зроби це, забери книги та продай їх. Але я обіцяю тобі, ти взагалі більше ніколи не побачиш мене.

Раптово учасники банди затихли на якусь мить, жодних радісних вигуків та обговорення вдалого продажу «старовинного лахміття». Алекс лише поглядом зупинив своїх друзів, такого порозуміння варто ще зустріти. Мабуть тут і проявляється певна магія.

— Залиште все як є… — невдоволено наказав хлопець.

Джорш не менш невдоволено кинув знайдений скарб, за ним послідкували рудий юнак та чорнявий високий хлопець.

Лідер банди наказав покинути територію маєтку. Поки метушня навколо книжок закінчувалось, я не могла спокійно мислити одна думка ніяк не йшла з голови. Фраза, яку на передодні мені сказав Алекс, ніби він радий що я повернулась. Я була впевнена що це на 100 % стосується маєтку. З моїм поверненням закляття замок втрачало свою силу і можна з легкістю спробувати нанести візит старовинній будівлі. Хлопці так і вчинили. Всі окрім Алекса, я бачила, він не був зацікавлений в книгах. Якщо точніше я не побачила в його очах жаги наживи. Юнак виконував свої звичайні обов’язки ватажка банди та погляд постійно переводив на мене. Так от що означає та фраза…Тільки я не знаю ступінь симпатії Алекса. Здається, що симпатією, таке відношення може не закінчитись. Невже він закоханий у мене?

Хлопці з поспіхом покинули територію маєтку. За ними мав іти Алекс. На жаль банда тимчасово залишилась без лідера. Я поглянула у його очі та видихнула з полегшенням. Відтепер проблеми з бандою в минулому. Нехай хто завгодно хвилюється за своє майно. Я ж можу бути цілковито спокійною, сам ватажок банди закоханий у мене.

Ми мовчки збирали розкидані книги. Закляття замок перестало діяти. З моєї легкої ноги, що переступила поріг маєтку. Алекс постійно перебирав книги, що йому доводилось повертати у бібліотеку. Він намагався зрозуміти, що цінного в них було саме для мене. Я ж нічогісінько не могла розповісти. Нехай краще все запишеться так як є. До того жодного запитання чи докору я не почула у свою адресу. Швидкість з якою ми повернули книги була вражаюча. Мабуть я повільніше викидала їх на подвір’я. Потрібно також оцінити належним чином якості мого нового друга. Він таки досить швидкий і моторний, та й взагалі спортивний хлопець.

Після закінчення повернення книг у бібліотеку, ми сіли прямісінько на порозі будинку. Не для того щоб відпочити. Нам здається є про що поговорити.

Звісно розмова буде нелегка для мене. Я відчуваю певне зніяковіння, тим що так знагла викрила почуття Алекса.

Декілька хвилин ми сиділи мовчки. Алекс дивися на мене своїми блакитними очима. Я ж не могла йому відповісти тим же. Зніяковіло себе відчуваю. Комусь необхідно порушити тишу. Нехай це буде моя ініціатива. Яке ж запитання задати? Спитати звідки він знає про магію? Ця відповідь вже мені відома. Звідки він догадався, що я відьма, це можна було відразу зрозуміти, знаючи в який маєток засилялась нова мешканка Пінсу. Говорити звідки взялись почуття щодо моєї персони? Ні, я ж не Аніта, Рейч, Аманда чи Ліса. Я не звикла говорити на подібні теми, ще й з хлопцями.

— Твої друзі образяться на тебе за сьогоднішнє, — вони дійсно втратили шанс заробити доволі значну суму грошей.

— Сумніваюсь, — відповів він, продовжуючи дивитись на мене. — Вони знають, що я маю почуття до тебе. Будувати припущення одне, нарешті мої друзі у всьому пересвідчились.

— Мабуть, подумають, що я наклала закляття, або ще щось у магічному сенсі.

— Ні, я бачив на що здатна магія, вона не може створити справжніх почуттів. Як би могла Клер використала подібне закляття для Нейтана і перестала марно бігати за ним, — це сказано з повним сарказмом.

— Чиста правда, — підтвердила я. Наступне запитання необхідно задати якомога делікатніше, не хочу його образити, та й відступитись не бажаю. — Чому ти створив банду?

Подібне запитання навпаки викликало жваву посмішку на обличчі Алекса, від чого його погляд став ще більш сліпучим, блакитні очі та грайлива посмішка.

— Ти знаєш звідки я дізнався про магію? — запитання на яке мені відома відповідь.

Я кивнула: Нейт розповів.

— Я ненавиджу Клер. 3 роки тому вона намагалась вбити мене. Напевно щось з того часу змінилось всередині. Я перестав існувати як звичайний Алекс. Дякуючи Нейтану я залишився живим. Саме він зупинив свою подругу, яка збиралась позбавити життя випадкового свідка.

— Так, Нейт єдиний хто має вплив на неї, — погодилась я. Цікаво чому я не можу називати Нейтана так як усі довкола називають. Використовую дурнуватий вкорочений варіант Кейтлін. — Ти сказав щось з того часу змінилось… — важко запитувати подібне — Що саме?

— На зміну страху прийшов гнів, за ним розчарування. Пінс в я кому я виріс, більше перестав існувати. Місто разом з моїм домом померло замість мене тієї ночі, пало жертвою закляття Клер, просто перетворилось на камінь, — скільки болю у цих словах, відчувається душевна рана, що і донині ніяк не заживе. — Пінс завжди славився привітними мешканцями, тихою місциною. Доброзичливіших людей більше ніде не знайдеш. Таким моє місто було колись. Задовго до того як на зміну всім гарним людським якостям прийшло лицемірство та страх. Думаю, ти знайома з Лорейн, Естель та Роуз, — на знак згоди кивнула, — більшість мешканців втопає в благовісному страху перед Клер. Повне лицемірство, кожен так і стелеться побачивши її. Саме тоді я прийняв рішення назбирати грошей та покинути Пінс. Долучив декількох друзів, так і народилась банда. Мої друзі підтримають мене та прикриють спину. Вони охоче покинуть Пінс.

У відповідь я лише похитала головою. Не хотілось розчаровувати Алекса. Він міг і не повірити. Ми заледве знайомі. Його друзі це все що у нього є, тому їм просто необхідно довіряти. Я побачила дещо інше у їх очах. Алекс розповідав щиро про прагнення покинути Пінс. Решта банди не горіла бажанням покинути рідне містечко. Хлопці бажають знайти побільше наживи. Їх очі так палали за нагоди отримати швидкі гроші. Бідолашний Алекс, мабуть йому не варто знати про це. Поки що…Необхідно вирішити проблему з бандою.

— Меган, ти вважаєш я неправий через бажання покинути рідний дім?

Він невірно зрозумів мій вираз обличчя та хитання головою. Я не засуджую його.

— Ти обрав неправильний спосіб, занадто небезпечний.

Алекс не зводив з мене своїх блакитних очей та уважно слухав, намагаючись уникнути докорів у власну адресу.

— Знаю, ти можеш мені не вірити, та я можу допомогти тобі і…твоїм друзям, — краще не робити акцент на слові друзях.

— Яким чином? — здивувався Алекс подібною ініціативою. — Що ти можеш зробити?

— В мене є деякі невідкладні справи пов’язані з маєтком… На жаль я не можу і не буду вдаватись в подробиці цих справ. Мої справи…так будемо їх називати обмежені в часі. Вже залишилось більше місяця… До того ж я нарешті на вірному шляху, тому маю шанс впоратись раніше.

Алекс продовжував слухати нісенітницю, якою здавались на той час мені власні слова. Він мовчав, тому я продовжила розповідати.

— Містер Барнерсом знайшов клієнта, що охоче придбає маєток на дуже вигідних для нас обох умовах. Я не знаю скільки грошей ви встигли «зібрати» за час існування банди… та таку суму ви навряд чи отримаєте.

Недовіра, подив, чому я проявляю таку сердечність до справ банди.

— Я дійсно хочу допомогти… вам, — хотілось сказати тобі Алекс, — покинути раз і назавжди Пінс. Знайти місце, де ви будете почуватись у безпеці від Клер та темного прояву магії. Зможете жити нормальним життям. Подібного я прагну для себе, тому як ніхто інший можу зрозуміти тебе і твоїх друзів.

Алекс повірив мені. Я говорила щиро, те що прагнула для себе, могло стати реальністю і для них. Хлопець не поспішив дякувати.

— Тобі не шкода такої величезної суми? На які кошти ти будеш жити, маєток — твій спадок?