Їсти не надто хочеться. Особливо враховуючи всі проблеми звалені на мене останнім часом, дивуюсь чому я не впала в депресію. Доїдаючи сніданок, помічаю на скільки дратує кухня з її оздобленням. Вікно, що відкриває чудовий вид на газон з декоративним камінням. Сонячні промені поблискують на склі та проникають у приміщення. Погода надзвичайно приємна. Згадую, морське узбережжя. Там де я повинна бути, насолоджуватись легким вітерцем, слухати шум хвиль, відчувати теплий пісок. В цю мить я могла засмагати на пляжі або купатись, що вже й казати про Флоренцію та її краєвиди. Замість цього я мушу гаяти час на пошук реліквії. Ризикувати життям задля якоїсь книжки. Це того не варто, проноситься у моїй голові та не дає спокою. Роблю ще один ковток кави. Необхідно було покласти до чашки більше цукру, зберігся гіркуватий присмак. Від цього моє дратування зростає, як на дріжджах.

Залишаю на кухні все у безладі. Потім приберу. Не маю настрою перебувати на кухні. Потрібно повернутись до пошуку.

Книги, сотні книг чекають на мене і кожна потребує достатньої кількості уваги. Якщо переглядати окремо по книзі, то це займе багацько часу. Я ж більше не можу гаяти час у Пінсі. Майже істерична думка полонила мою свідомість. Я не хочу залишатись у маєтку жодної зайвої хвилини. Божевілля, наступна ідея не має ніякого етичного підґрунтя. Якби містер Барнерсом побачив, що його дорогоцінна подруга Меган робить з власним спадком, то ймовірно прийшов до повного жаху.

Я не збираюсь переглядати усі ці книжки, оберу з десяток та покладу у садовий візок. Ні, це надто задовго. Просто відчиню вікно та викину на подвір’я книги. Можливо вони трішки зіпсуються. Не так страшно.

Одна за одною жбурляю книги у вікно з сусідньої кімнати. Жбурляня забирає купу сил, та снаги надає злість. Одразу в пам’яті з’являються спогади, що здатні підживлювати злість. Мамин ляпас, невдала вечірка вдома з нагоди вручення атестату, вчорашня зустріч з містером Барнерсомом. Хіба не досить, запитала я себе. На подвір’ї валялись книги. Деякі з них втратили сторінки, деякі палітурку. Кількість доходила до 150. Коли я зупинилась то зрозуміла, що накоїла. Якої шкоди завдала цінним літературним шедеврам. Книги не винні у моєму магічному пошуку та усіх проблемах пов’язаних з ним.

Втратити над собою контроль дуже легко, повернутись до нормального стану важче. Я ж хотіла використати одну перевагу. В маєтку магія не дія, допоки триває магічний пошук. Біля маєтку закляття спрацьовують, то чому не використати магію на книгах. Полегшити собі життя таким способом.

Я вийшла на подвір’я, сонце стояло надто високо, і постійно примушувало мружитись. Книги утворили кладовище дорогоцінної скарбнички літературних шедеврів. Не заважаючи на сором, що відчуваю за власну поведінку, потрібно накласти закляття на речі. Є шанс, що серед них знаходиться реліквія. Відчуваю важкувату енергетику, привиди явно незадоволені моєю поведінкою, що ж нам всім буде вигідно, якщо заберусь з маєтку раніше.

Для початку необхідно упевнитися, що нікого не має поблизу. Пересвідчуюсь, що дійсно нікого не має. Налаштовуюсь на закляття, уявляю енергетику реліквії та в результаті нічого…Знову нічого. На цей раз розумію, що закляття не вийшло через мене. Адже я не можу контролювати власних емоцій, до того ж ранкова-полуденна кава, вплинула на психологічний стан і заодно на магію. Намагаюсь заспокоїтись та роздратування повертається. Знову купа незрозумілих емоцій, які затьмарюють мозок і не дають сконцентруватись. Заплющую очі, та спокійно роблю глибокий вдих, потім видих. Стає легше. Нехай кардинально не змінюється та все ж легше. Тишу і спокій порушують чийсь сміх та чоловічі голоси. Доведеться розплющити очі, один голос надто знайомий. Це ж Алекс, поряд з ним ідуть декілька хлопців. Окрім ватажка я помітила мого знайомого Джорша. Цікаво яким чином він наважився піти з рештою допоки я знову в маєтку? Ще були два хлопця, один високий чорнявий років 20 не більше, інший мого зросту кирпатий, рижий та трішки повнуватий.

Банда наближалась до маєтку. Страх в моєму організмі спричинив викид адреналіну, можливо саме це і послугувало причиною такого ясного мислення. Банда намагається спробувати пограбувати маєток. Знову. Вони прийшли вдень сповнені надії, що в цей час я не наважусь застосувати магію, боячись видати себе. Мене ж можна не боятись. Клер на багато небезпечніше. Думки швидко змінювали одна одну. Першочергове завдання не збирати розкидані книги, а захистити маєток. Більша вірогідність того, що реліквія і досі залишається в бібліотеці, а не у цій купі розкиданих книг. Не дарма я тренувалась так старанно з батьком на протязі року. Маю одну неймовірну ідею. Шанси, що подібне закляття спрацює малі. Але я спробую, адже вигода від вдалого закляття буде помітною. Я намагаюсь активувати закляття замок в маєтку. Закляття спрацьовує за моєї відсутності. Тому необхідно змусити маєток повірити, ніби мене тут не має. За таких умов маєток автоматично повернеться на режим сигналізації. Розібратись з рештою буде інше завдання. Маю декілька хвилин для здійснення цього плану. Я заплющую очі і намагаюсь сконцентруватись на власній персоні. Змусити відчути маєток трішечки інакше мою енергетику. Я пригадую дім, свою кімнату, знайомі та рідні для себе речі. Там я у безпеці, саме там бажаю опинитись найбільше в світі. Відчуття дому таке реальне.

За мить Алекс з друзями опиняється в декількох метрів від фасаду будинку. Продовжую пригадувати дім, і відчуваю щось змінилось. На мить здалось, що маєток зблиснув і через нього пройшла енергія. Дивовижно, ніколи не звертала особливої уваги на закляття замок. Думаю, його наклала попередньо сильна відьма або відьмак. Накласти закляття на великий об’єкт дуже важко.

Вдалось видихаю я, маєток захищений. Підтвердженням цього стає четвірка друзів, що намагаються зайти в будинок. Вони сповнені впевненості у власній безкарності, ігноруючи мою присутність прямісінько крокують на штурм дверей. Яке зухвальство! Алекс навіть не зміг доторкнутись до дверей, електричний імпульс пройшов крізь руку. Помічаю, по виразу обличчя хлопців, вони не раз стикались з подібним. Важкувато проникнути в маєток захищений магічним закляттям від звичайнісіньких злодіїв. Розчарована четвірка звернула увагу на мене. Я дивилась на них незадоволено, та намагалась ігнорувати. Клопоту вони вже не завдадуть. В таких випадках зазвичай актуально: не кажи гоп, поки не перескочиш.

Застосовувати закляття щодо книг на очах банди (частини банди) неприпустимо. Тому доводиться збирати книги і складати їх до купи. Саме мої дії наштовхнули ватажка банди на цікаву витівку. Він прошепотів щось нерозбірливе своїм товаришам. Хлопці частково розділились. Поки мій погляд був сфокусований лише на лідері. Довелось припинити складати книги в купу. Адже щось повинно статись, відчуваю певне напруження.

Джорш підійшов до однієї з книжок та підняв її.

— Хлопці, гляньте на це барахло, цікаво за скільки можна продати його?

Моє серце зупинилось на якусь мить. Продати одну з книг неможливо в перспективі це ймовірна реліквія, що може бути втрачена. Рудий хлопець також підібрав книжку і почав розглядати палітурку. Його чорнявий друг долучився до ідеї банди. Алекс задоволено посміхнувся, побачивши мою розгубленість, та й у банди з’явився шанс роздобути грошенят. Вдало продати книги наприклад містеру Барнесому. Не сумніваюсь чоловік не відмовиться від такої угоди. Дарма, що вона буде укладена з учасниками банди. Бізнес для нього все.

Важко зосередитись бодай на комусь. Я стільки зусиль доклала аби накласти попереднє закляття і обманути маєток. Не можу сконцентруватись, постійне роздратування заважає дійти до нормального стану за якого можливо використовувати магію. Джорш набрав декілька книг, найстаріших з усіх. Алекс також не залишився з порожніми руками.

Я в повному відчаї, магія на цей раз не врятує ситуації та не вирішить проблеми з бандою. Напевно так краще. Тому що я збираюсь довіритись власній інтуїції. Емоції, що пов’язані з Алексом вказують на мою симпатію до нього. Він попросту подобається мені. За даних обставин маю перевірити на скільки моє почуття взаємне.