Изменить стиль страницы

Рот Джека наповнився гнилим виноградним смаком. Він вдавився, горлянка закрилася, усе пішло в іншому напрямку. Тепер огидний смак залив ще й ніс, і Джек видав низький гортанний стогін. Він чув, як кричить Елрой, але крик лунав здалеку, наче монстр був з одного боку тунелю в Оутлі, а Джек стрімко летів у інший. Його охопило відчуття падіння, і він подумав: «О Боже, а що, як там я здуру стрибнув з якоїсь гори чи кручі?»

Він тримався за наплічник і пляшку, у відчаї стискав повіки, чекаючи, що буде далі — Елрой чи не Елрой, Території чи забуття, — і думка, що гналася за ним усю ніч, повернулася, як закручена в танці конячка з каруселі — Срібна Леді або Елла Спід. Він впіймав її і помчав верхи крізь хмару жахливого запаху магічного соку; тримався за неї, очікуючи, що буде далі; відчував, як його одяг змінюється.

Шість, о так, коли нам усім було шість, і ніхто не був кимось іще, це було в Каліфорнії, татку, хто грає на саксофоні, це Декстер Гордон, чи це, чи це те, що має на увазі мама, коли каже, що ми живемо на лінії розлому, і куди, куди, татку, ти і дядько Морґан ходите, о татку, іноді він виглядає, наче, о наче, лінія розлому проходить у його голові, і землетрус відбувається за його очима, і ти в ньому помираєш, о татку!

Падав, крутився, перевертався в якомусь лімбі, посеред схожого на пурпурову хмару запаху, Джек Сойєр, Джон Бенджамін Сойєр, Джекі, Джекі

було шість, коли все це почалося, і хто грав на саксі, татку? Хто дмухав у нього, коли Джекі було шість, коли Джекі

Розділ одинадцятий

Смерть Джеррі Бледсоу

1

було шість… коли все насправді почалося, татку, коли заворушилися, загуркотіли механізми, які зрештою закинули його в Оутлі. Гучно лунала музика саксофона. Шість. Джеку було шість. Спершу вся його увага була прикута до іграшки, яку подарував тато, мініатюрної модельки лондонського таксі — іграшкова машинка була важкою, наче цеглинка, тож якщо її добре штовхнути, вона торохтіла через усю кімнату по гладенькій дерев’яній підлозі нового офісу. Пообіддя, перший клас по той бік серпня, охайна нова машинка, що їхала, наче танк по дерев’яній смузі за диваном, розслаблена насолода офісу з кондиціонером… і жодної роботи, жодних телефонних дзвінків, які не можуть зачекати до завтра. Джек запустив важке іграшкове таксі по смузі дерев’яної підлоги, але практично не чув гудіння міцних гумових шин через домінування саксофона. Чорна машинка врізалася в ніжку дивана, перевернулася на бік і зупинилася. Джек поповз за нею, а дядько Морґан умостився в одне з крісел з того боку дивана. Чоловіки повільно сьорбали напої; скоро вони поставлять склянки, вимкнуть програвач і підсилювач звуку, а тоді спустяться вниз, до своїх машин.

коли нам усім було шість і ніхто не був ніким іншим і було це в Каліфорнії

— Хто грає на саксі? — Джек почув запитання дядька Морґана, і, як у напівсні, щось потаємне і шепотливе в добре знайомому голосі заповзло Джекові у вухо. Він доторкнувся до даху іграшкового таксі — його пальці враз змерзли, ніби машинка була з криги, а не з англійської сталі.

— Це Декстер Ґордон,[113] ось хто, — відповів батько звичним лінивим і привітним голосом. Тим часом Джек схопив рукою важке таксі.

— Хороший запис.

— «Тато грає на сурмі». Класний давній запис, правда ж?

— Треба буде пошукати його.

І тоді Джек подумав, що знає, чим спричинена дивність голосу дядька Морґана, — дядько Морґан насправді зовсім не любив джаз, він лише прикидався перед Джековим батьком. Усе дитинство Джек знав це про дядька Морґана і гадав, що тупо з татового боку не помічати цього. Дядько Морґан ніколи у світі не буде шукати запис під назвою «Тато грає на сурмі», він просто підлещувався до Філа Сойєра. Певно, тато не помічав цього через те, що, як і решта, ніколи не звертав достатньо уваги на Морґана Слоута. Дядько Морґан, розумний і амбітний («Розумний, як росомаха, підступний, як судовий адвокат», — казала Лілі), старий добрий дядько Морґан не привертав уваги — твоє око просто ковзало повз нього. І, Джек ладен був закластися, коли Морґан був маленьким, учителям було складно навіть запам’ятати його ім’я.

— Уяви собі, яким би цей хлопець мав бути там, — сказав дядько Морґан, ураз звернувши на себе всю Джекову увагу. В його голосі досі вчувалися фальшиві нотки, але зовсім не Морґанове лицемірство підвело Джекову голову і стиснуло його пальці на важкій іграшці: слово «там» прослизнуло прямісінько в малечий мозок і дзеленчало там дзвоником. Тому що «там» лежала країна Джекових Дивовидь. Він миттєво збагнув це. Батько і дядько Морґан забули, що хлопчик вовтузиться за диваном, і збиралися поговорити про Дивовиддя.

Батько знав про країну Дивовидь. Джек ніколи не обговорював це з батьком чи матір’ю, але батько все одно знав про Дивовиддя — просто так мало бути. А тоді Джек відчув — радше на рівні емоцій, ніж мислення, — що тато підтримував безпеку в Дивовиддях.

Але з якоїсь причини, яку також складно було перекласти з почуттів на слова, поєднання Морґана Слоута з Дивовиддями тривожило хлопчика.

— Гей? — вигукнув дядько Морґан. — Цей хлоп точно завів би їх, чи не так? Вони б, певно, зробили з нього Герцога Заклятих Земель чи когось іще.

— Ну, можливо, не зовсім так, — відповів Філ Сойєр. — Гадаю, він би не сподобався їм так сильно, як нам із тобою.

«Але він не подобається дядьку Морґану, тату, — подумав Джек, раптом чітко усвідомивши, що це важливо: — Він зовсім йому не подобається, нітрохи, він гадає, що музика надто гучна, гадає, що вона позбавляє його чогось»

— О, ну ти про це знаєш значно більше, ніж я, — відказав дядько Морґан розслаблено і просто.

— Так, я трохи частіше там бував. Та скоро ти мене наздоженеш. — Джек почув усмішку в татовому голосі.

— Ага, я вже дечого навчився, Філе. Але, по правді, ти знаєш, я ніколи не припиню тобі дякувати за те, що ти мені все те показав. — Чотири склади слова «дякувати» сповнилися димом і дзенькотом розбитого скла.

Та всі ці маленькі застереження могли тільки трішки потьмарити Джекове насичене, мало не райське задоволення. Вони говорили про Дивовиддя. Дивно, що таке справді можливо. Він не міг повністю збагнути те, про що вони говорили, їхній словниковий запас виявився надто дорослим, але шестирічний Джек знову пережив зачудування і радість від Дивовидь — і він уже був досить великим, аби розуміти напрям їхньої розмови. Дивовиддя були справжніми, і якимось чином Джекі ділив їх з батьком. Та радість була наполовину його.

2

— Дозволь мені дещо прояснити, — сказав дядько Морґан, і слово «прояснити» уявилося Джекові як дві лінії, що клубочаться і звиваються одна навколо одної, наче змії. — Для них магія, як для нас фізика, так? Ми говоримо про аграрну монархію, засновану на магії замість науки.

— Точно, — підтвердив Філ Сойєр.

— І, ймовірно, так тривало століттями. Їхнє життя ніколи різко не змінювалося.

— Маєш рацію, звісно, якщо не брати до уваги політичні перевороти. — Тоді голос дядька Морґана напружився, і схвильованість, яку він намагався потамувати, почала просочуватися крізь дрібні тріщинки в приголосних. — Добре, забудьмо про ту політику. Задля різноманіття подумаймо про нас. Ти скажеш — і я згоден з тобою, Філе, — що ми вже отримали багато прибутків з Територій і що нам варто було б бути обережними щодо змін, упроваджених там. Я цілком поділяю цю позицію. Я й сам тієї ж думки.

Джек фізично відчував батькове мовчання.

— Добре, — вів далі Слоут. — Давай виходити з того, що оскільки ситуація цілком вигідна для нас з тобою, ми б могли ділитися прибутками і перевагами з усіма, хто на нашому боці. Ми не відмовляємося від нашої вигоди, але водночас зовсім не жадібні щодо прибутків. Ми завдячуємо цим людям, Філе. Поглянь, що вони зробили для нас. Гадаю, ми могли б досягти справжнього синергетичного єднання. Їхня енергія може використати нашу, і в результаті вийде щось таке, з чим ми раніше ніколи не стикалися, Філе. Зрештою, ми виглядатимемо щедрими — адже ми такими і є — і не зашкодимо власним інтересам. — Насупившись, він нахилився вперед і міцно стиснув долоні. — Звісно, я не можу бачити ситуацію повністю, і ти знаєш це, але, по-правді, гадаю, що сама лишень синергетика варта втручання. І, Філе — чи уявляєш ти, скільки йобаного впливу ми матимемо, якщо дамо їм електрику? Якщо ми дамо потрібним хлопцям звідти сучасну зброю? Як ти гадаєш, га? Як на мене, то це буде неймовірно. Неймовірно. — Його долоні з вологим, липким звуком вдарилися одна об одну. — Я зовсім не мав на меті заскочити тебе зненацька чи щось на кшталт того, але гадаю, що настав час подумати нам про це — подумати про збільшення нашого втручання з користю для Територій.

вернуться

113

Декстер Ґордон (1923–1990) — американський джазовий саксофоніст, актор, один із піонерів гард-бопа на тенор-саксофоні. Композиція, про яку йдеться далі, — «Daddy Plays the Horn».