Пани Странк і Вайт не висловлюють гіпотез, чому стількох авторів ваблять дієслова пасивного стану, а от я скажу. Я вважаю, що боязкі автори люблять їх із тієї ж причини, що боязкі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан — це безпечно. Не доводиться боротися з каверзною дією; підмету треба, перефразувавши королеву Вікторію, просто заплющити очі та думати про Англію. Мені здається, ще нерішучі автори відчувають, що пасивний стан якимось чином додає їхній праці авторитету, може, навіть величі. Якщо інструкції та юридичні документи здаються вам величними, то, мабуть, так воно і є.

Боязкий напише: «The meeting will be held at seven o’clock»[155], бо до нього це чомусь промовляє: «Сформулюєш отак, і люди повірять, що ти справді це знаєш». Рубайте цю зрадницьку думку під корінь! Не будьте маґлами! Відкиньте плечі, випніть підборіддя і дозвольте зустрічі діяти! Напишіть: «The meeting’s at seven»[156]. Усе, Господи! Хіба вам не стало легше?

Я не кажу, що пасивному стану немає місця. Уявімо, наприклад, що чоловік помер на кухні, але знаходять його деінде. «The body was carried from the kitchen and placed on the parlor sofa»[157] — такий варіант має право на життя, однак мене все одно люто смикає від was carried і was placed. Я приймаю їх, але безрадісно. Радість мені приніс би такий варіант: «Freddy and Myra carried the body out of the kitchen and laid it on the parlor sofa»[158]. Нащо взагалі робити тіло підметом у цьому реченні? Це, бляха, труп! Нашовонотреба!

Дві сторінки пасивного стану — тобто практично будь-який діловий документ, не кажучи вже про стоси поганої літератури, — і мені хочеться кричати. Це кволо, перемудровано і часто нещиро. Як вам таке: «My first kiss will always be recalled by me as how my romance with Shayna was begun»[159]? Наче хто в калюжу перднув. Ось простіший, лагідніший та сильніший спосіб висловити цю думку: «My romance with Shayna began with our first kiss. I’ll never forget it»[160]. Я не в захваті від того, що тут двічі на чотири слова використано with, та принаймні ми спекалися того жахливого пасивного стану.

Також можна помітити, наскільки простіше стає зрозуміти думку, коли вона претворюється на дві. Це полегшення для читача, а читач завжди має бути вашою найголовнішою турботою. Без Постійного Читача ви — просто голос, який крякає в пустоті. І дуже непросто бути тим, хто все це читатиме. «[Вілл Странк] відчував, що читач майже завжди в серйозній халепі, — пише Е. Б. Вайт у вступі до „Елементів стилю“, — людина, що борсається у трясовині, і обов’язок усякого, хто прагне писати англійською, — хутко осушити трясовину й вивести цю людину на сухе чи принаймні кинути їй мотузку». І не забувайте: Письменник кинув мотузку, а не Мотузку було кинуто письменником, будь ласочка.

Друга порада, яку я хочу вам дати, перш ніж перейти до наступного рівня ящика з інструментами, звучить так: Прислівник вам не друг.

Прислівники — це, як ви пригадаєте зі свого варіанта «Ділової англійської мови», слова, що є означеннями до дієслова, прикметника або іншого прислівника. Вони зазвичай закінчуються на — ly. Таке враження, що прислівники, як і пасивний стан, створені з думкою про боязкого автора. У випадку з пасивним станом автор зазвичай виражає страх, що його не сприймуть усерйоз; це стан хлопчиків із намальованими ваксою вусами та дівчаток, які шкандибають по хаті на маминих підборах. У випадку ж із прислівниками автор зазвичай ніби переживає, що висловився недостатньо чітко, не доніс думку чи не передав образ.

Подумайте над реченням: «He closed the door firmly»[161]. Це аж ніяк не жахливе речення (тут хоча б використовується активне дієслово), але запитайте себе, чи справді там потрібне слово firmly. Можна аргументувати, що воно виражає ступінь відмінності між He closed the door та He slammed the door[162], і я не маю контраргументу… але як же контекст? Як же всі ті слова, що пояснювали нам (і навіть емоційно зворушували), що відбувається перед He closed the door firmly? Хіба вони не повідомляють нам, як він зачинив двері? Якщо це таки правда, то хіба firmly не зайве слово? Не надмірне?

У цю мить хтось десь звинувачує мене в надокучливості та прискіпливості в дрібницях. Заперечу. Я вважаю, що дорога в пекло вимощена прислівниками, і кричатиму про це з усіх дахів. Інакше кажучи, вони як кульбаби. Якщо у вас на газоні виросла одна, вона гарна й унікальна. Проте якщо ви її не виполете, завтра їх стане п’ять… а післязавтра вже п’ятдесят… і відтак, браття й сестри, ваш газон буде цілковито і повністю вкритий кульбабами. Тоді ви вважатимете їх бур’янами, чим вони і є, однак буде — ОЙ ЛИХО! — запізно.

Утім, я вмію і поблажливо ставитися до прислівників. Чесне слово. За єдиним винятком: слова автора при діалогах. Я наполягаю, щоб ви користувалися прислівниками в таких ситуаціях лише в найкрайніших, найособливіших випадках… і навіть тоді не варто, якщо цього можна уникнути. Аби впевнитися, що ми всі точно знаємо, про що йде мова, розгляньмо ці три речення:

«Put it down!» she shouted.

«Give it back,» he pleaded, «it’s mine.»

«Don’t be such a fool, Jekyll,» Utterson said.[163]

У цих реченнях shouted, pleaded і said — дієслова авторської мови. А тепер погляньте на ці сумнівні правки:

«Put it down!» she shouted menacingly.

«Give it back,» he pleaded abjectly, «it’s mine.»

«Don’t be such a fool, Jekyll,» Utterson said contemptuously.[164]

Другі три речення слабші за перші. Більшість читачів одразу збагне чому. «„Don’t be such a fool, Jekyll,“ Utterson said contemptuously» — найкраще з них; це всього-на-всього кліше, а інші два просто сміховинні. Такі слова автора часом називають «свіфтиками» на честь Тома Свіфта, хороброго героя-винахідника в пригодницькому хлопчачому книгосеріалі Віктора Епплтона II[165]. Епплтон полюбляв такі речення, як: «„Do your worst!“ Tom cried bravely»[166] та «„My father helped me with the equations,“ Tom said modestly»[167]. Коли я був підлітком, була така товариська гра на вміння учасників придумувати дотепні (чи квазідотепні) свіфтики. Ось два з них, які я запам’ятав: «You got a nice butt, lady» he said cheekily[168]; «I’m the plumber,» he said, with a flush[169]. Коли зважуєте, чи, може, все-таки включити шкодливу кульбабу — а прислівник нею і є — до своєї авторської мови при діалозі, пропоную запитати себе: ви дійсно хочете писати таку прозу, яка може перетворитися на товариську гру?

Деякі письменники намагаються обійти правило невживання прислівників, накачуючи авторські дієслова стероїдами. Результат знайомий усякому читачеві бульварних романів:

«Put down the gun, Utterson!» Jekyll grated.

«Never stop kissing me!» Shayna gasped.

«You damned tease!» Bill jerked out.[170]