— Як гадаєте, у цьому може бути хоч краплина правди? — запитав Едмундс.

— Диявол заплатить, коли ти підеш? Ні. Ні, не думаю, — сказав Фінлі, тепер уже серйозно. — Сьогодні тобі потрібно зосередитися на Вульфові, гаразд?

Едмундс кивнув.

— Тоді добре, — промовив Фінлі.

Містер та місіс Локлени дивилися телевізор в обшарпаній вітальні Едмундса. Зі свого місця за кухонним столом Бакстер чула, як Ешлі грається нагорі у спальні. Вона вже збиралася підвестися і щось приготувати, коли дівчинка раптом затихла.

Бакстер встала, напружено прислухаючись до бурмотіння телевізора в іншій кімнаті, однак розслабилася, почувши гучні кроки Ешлі, коли вона бігла другим поверхом, а потім сходами вниз. Вона забігла на кухню, на голові в неї були безладно причеплені різноманітні прикраси для волосся.

— Привіт, Емілі, — радісно прощебетала вона.

— Привіт, Ешлі, — відповіла Бакстер.

Вона ніколи не вміла розмовляти з дітьми. Здавалося, що вони наче відчували, що вона їх боялася. — Гарно виглядаєш.

— Дякую. Ти теж.

Бакстер сумнівалася, що це була правда, проте втомлено посміхнулася.

— Я лише хотіла переконатися, що ти й досі хочеш, щоб я прийшла і сказала, якщо побачу когось надворі.

— Так, будь ласка, — сказала Бакстер, якомога бадьоріше. — Я чекаю на друга, — збрехала вона.

— Добре!

Бакстер очікувала, що маленька дівчинка побіжить назад нагору, але замість цього вона почала хихотіти.

— Що?

— Що? — засміялася Ешлі.

— Що це таке? — Бакстер вривався терпець.

— Те, про що ти мене просила! Я кажу тобі, що на задньому дворі хтось є!

Натягнута посмішка Бакстер зникла. Вона схопила Ешлі й віднесла її до вітальні, жестом покликавши стривожених батьків.

— Ідіть нагору і замкніть двері, — прошепотіла вона, передаючи їм доньку.

Коли всі троє затупотіли над головою, Бакстер побігла на кухню і витягла із сумочки пістолет. Коли збоку від будинку почувся якийсь шум, вона завмерла. Бакстер перебігла до заднього вікна, але нічого не побачила.

У вхідні двері голосно постукали.

Бакстер кинулася в коридор і зайшла до ванної кімнати. Почувши металевий скрегіт у замку, вона підняла пістолет. Вхідні двері скрипнувши відчинилися, і Бакстер побачила довгу тінь, яка падала через поріг. Жінка затамувала подих і зачекала, поки постать пройде повз двері ванної кімнати, а потім вийшла і притисла до потилиці в каптурі невеликий пістолет, чим змусила непроханого гостя впустити на підлогу пакет, повний лез, гострих ножиць та одноразових рукавичок.

— Поліція, — сказала Бакстер, окинувши оком різноманітні загрозливі інструменти біля ніг. — Хто ви?

— Тіа. Наречена Алекса. Я живу тут.

Бакстер нахилилася й побачила помітний животик під грудьми вагітної жінки.

— Господи! Мені дуже шкода, — сказала вона, опускаючи зброю. — Я Емілі… Бакстер. Приємно нарешті познайомитися.

До того часу, як Ешлі вийшла з літака, начальник охорони Дубай Інтернешенал уже поговорив із Вульфом. Він був страшною людиною й викрикував накази до всіх і кожного поруч. Тож не дивно було дізнатися, що він змусив авіалінію перерозподілити місця на борту задля її перельоту до Мельбурна.

Ешлі почувалася жахливо. Вона бачила, як її супутники займали кожне місце далі салоном, у той час, коли навколо неї утворилися чотири порожні ряди. Годинник на розважальній системі було встановлено так, що він відображав зміну часових поясів. Офіційно вже був ранок неділі, але вона ще не була в безпеці. Ешлі глянула на свій непереведений годинник, знаючи, що не зможе розслабитися, аж доки в Англії не настане північ.

Ще відколи Вульф уперше розповів їй свій план, Ешлі сумнівалася, чи варто їй сідати на борт літака, повного невинних людей. Здавалось би, для всюдисущого вбивці не було жодних обмежень, і їй не залишалося нічого іншого, окрім того як думати про те, чи й досі його значні можливості не поширювалися на падіння пасажирського літака. Годинами вона трималася за підлокітник, очікуючи падіння з неба. Вона відмовилася від їжі й напоїв, які для неї замовив Вульф, і потайки спостерігала за кожним, хто вставав до вбиральні.

Навколо неї заблимали тьмяні вогники, й Ешлі стурбовано підняла погляд. Поміж сидіннями сонних пасажирів пробиралися, здавалося, розгублені члени екіпажу. Підлокітник під її рукою почав тремтіти, й до підсвічених знаків скористатися пасками безпеки додався недоречно радісний звуковий сигнал.

Він знайшов її.

Увесь літак почало несамовито трусити, й пасажири попрокидалися. Ешлі бачила стурбовані вирази облич членів екіпажу, хоча вони й розсипалися в запевняннях, пробираючись до своїх безпечних сидінь. Вогні згасли. Ешлі помацала вікно біля себе, однак бачила лише темряву. Здавалося, наче вона вже померла…

Тремтіння поступово вгамувалося, а потім відновилося таке ж яскраве освітлення. У салоні почувся знервований сміх, а трохи згодом згасли й сигнали, що закликали пристебнути паски безпеки. Пролунав голос капітана, який вибачився за турбулентність і пожартував, що всі пасажири на його борту отримали крісло з вібромасажем, а не лише перший клас.

Коли люди знову почали засинати, Ешлі подумки лічила секунди, відраховувала хвилини до їхнього приземлення.

Тепер Андреа попрощалася з глядачами. Коли напис «в ефірі» згас, «годинник смерті» показував +16 : 59 : 56. Вона насолоджувалася цим днем, сповненим позитивом, коли люди бажали Ешлі Локлен усього найкращого, чи просили поради, як їй удалося випередити, здавалося б, безпомилкового вбивцю.

Ниций відлік часу вже перетнув північ, і тепер, коли на ньому з’явилися додатні числа, один із тих, хто дзвонив, перейменував його на «годинник життя», він уперше за весь час символізував не відчай, а надію, відраховуючи години до поразки вбивці. Проте настрій Андреа швидко зіпсувався, щойно вона повернулася до редакції й у вузькому проході помітила Елайджу. Він зверхньо покликав її до себе жестом, а потім зайшов до свого кабінету.

Андреа не поспішала. Вона зупинилася біля свого столу і зачекала якийсь час, щоб опанувати себе, намагаючись не думати про важливість рішення, яке вона мала прийняти, яке вона вже подумки прийняла. Вона перетнула хаотичну кімнату, глибоко вдихнула й почала підніматися металевими східцями.

Вульф дивився новини в дешевому мотелі, номер у якому оплатив готівкою. Він уже давно був на межі й кинувся через брудну кімнату, коли пролунав сигнал його передплаченого телефону. Він відкрив повідомлення від незнайомого номера і з полегшенням відкинувся на ліжку.

«Я все ще тут! Л. Цьом»

Вона була в безпеці.

Вульф витягнув з телефону сім-карту і розламав її. Нахилившись, щоб вимкнути телевізор, він зрозумів, що канал новин, на якому працювала Андреа, знову запустив «годинник смерті». Він спостерігав за тим, як зникають три хвилини його життя, так неначе вони були секундами, а потім натиснув кнопку живлення.

— 23 : 54 : 23

Ваніта і Сіммонс пробули в офісі до 19.30 та 21.00 відповідно, а от Едмундс і Фінлі залишилися на цілу ніч. Майже о першій, після того, як опівночі з поліційним супроводом відіслала родину Локлен додому, до них приєдналася Бакстер.

Едмундс очікував отримати серію гнівних повідомлень і дзвінків від Тіа, через те що перетворив їхній будинок на нічліжку для абсолютних незнайомців, однак майбутня мама впродовж усього дня гралася з дев’ятирічною Ешлі, а тому, коли Бакстер покинула їхнє помешкання, відразу заснула.