І він вийшов.

Дивно було усвідомлювати, що вже давно ніч, що темрява б мала поглинути все довкола, а натомість за вікном панували сірі сутінки. Така зміна освітлення діяла Томасу на нерви, а бажання поспати, яке щохвилини ставало дедалі наполегливішим, сприймалося як щось протиприродне. Час тягнувся болісно довго, і хлопець уже почав сумніватися, чи прийде колись ранок узагалі.

Глейдери давно повдягалися і, закутавшись у ковдри, намагалися заснути, що, втім, здавалося геть неможливим. У кімнаті панувала напружена атмосфера очікування чогось жахливого. Ніхто майже не розмовляв — чулося лишень шарудіння й тихе перешіптування.

Томас силкувався заснути, розуміючи, що таким чином час спливе значно швидше, та марно. Він лежав на долівці горішнього поверху на ковдрі зі ще кількома глейдерами. Єдине ліжко дісталося Ньютові.

Чак був у іншому приміщенні. Томас чомусь уявив, що хлопчик лежить, скулившись у темному кутку, і стискає ковдру, як плюшевого ведмедика. Картина діяла на нього гнітюче, та спроби відігнати її геть не вдалися.

На випадок надзвичайної ситуації майже біля кожного глейдера лежав ліхтар. Але доти, попри тьмяне неживе світло, що лилося ззовні, з метою маскування Ньют заборонив користуватися ліхтарями. Хлопці зробили все, що можна було зробити за такий короткий час для відбиття атаки гріверів: позабивали вікна дошками, перегородили меблями дверні проходи, роздали всім ножі як засоби самооборони…

Але Томаса це не заспокоїло.

Мучило передчуття, що незабаром має статися щось жахливе; відчуття приреченості й паніки каменем причавило груди. Якоїсь миті йому навіть захотілося, щоб нарешті напали ті кляті монстри — та й по всьому. Очікування було нестерпним.

Ніч була нескінченна; кожна наступна хвилина здавалася довшою за попередню. Тим часом віддалене завивання гріверів гучнішало.

Спливла ще година. Потім ще одна. Нарешті Томаса зморив сон, але спав хлопець уривками.

Прокинувся, як йому здалося, годині о другій ночі. Перекинувшись зі спини на живіт — вже й не знати вкотре за ніч, — він підклав долоні під щоку і втупився в ніжку ліжка, ледве помітну в примарному світлі сутінків.

І раптом усе змінилося.

Зовні залунав гучний гул моторів, після якого почулося вже знайоме клацання грівера, що перекочується по кам’яних плитах, наче хтось пригорщами розсипає по Глейду цвяхи. Як і більшість глейдерів, Томас умить схопився на ноги.

Всіх випередив Ньют. Він жестами наказав усім заспокоїтися, а потім, приклавши палець до губ, дав знак зберігати тишу. Намагаючись не наступати на хвору ногу, він навшпиньки, накульгуючи, пробрався до єдиного в кімнаті вікна, похапцем забитого трьома дошками. Широкі щілини між ними дозволяли бачити, що відбувається зовні. Ньют обережно визирнув надвір.

Томас нечутно підійшов до Ньюта. Пригнувся до нижньої дошки і, притулившись до неї щокою, визирнув у щілину; стояти так близько до стіни було страшно. Та, крім порожнього майдану Глейду, Томас нічого не побачив — кут огляду не дозволяв подивитися ні вгору, ні вниз, ні вбік, а тільки просто себе. Десь за хвилину хлопець залишив спроби бодай щось роздивитися і, сівши на долівку біля вікна, притулився спиною до стіни. Ньют теж відійшов від вікна і сів на ліжко.

Минуло кілька гнітючих хвилин. Що десять-двадцять секунд з-за стін долинала чергова серія звуків, що їх видавали грівери: дзижчання невеликих моторів під супровід скреготу заліза, клацання металевих шпичаків об камінь, періодичне цокотіння і брязкіт. За кожного нового звуку Томас мимоволі здригався.

Здається, до Домівки наближалося щонайменше три або чотири грівери.

Томас виразно чув, як підкрадаються потворні напівмашини-напівтварини: наближалося дзижчання двигунів і металевий гуркіт.

У хлопця пересохло в роті — він уже стикався з гріверами близько і занадто добре пам’ятав зустріч з ними; йому довелося змусити себе дихати. Інші хлопці також причаїлися — ніхто не видавав жодного звуку. Здавалося, страх накрив кімнату важкою хмарою чорного снігу.

Один з гріверів, схоже, просувався до Домівки. Раптово брязкання шпичаків об камінь змінили низькі й глухі звуки. Томас одразу ж збагнув, що сталося: істота розпочала підйом по стіні й наближається просто до їхньої кімнати. Він уявляв цю картину: залізні шпичаки чудовиська врізаються в дерев’яну обшивку Домівки, після чого, нехтуючи законами тяжіння, почвара потужним ривком перекочує важке тіло вперед. Томас виразно чув, як кришиться деревина щоразу, коли тварюка видирає зі стіни один ряд шпичаків, щоб, провернувшись, учепитися за неї наступним рядом і піднятися вище. Стугоніла вся будівля.

Хрускіт, рипіння і тріск дощок злилися для Томаса в єдиний моторошний звук. І цей звук гучнішав, наближався, — інші хлопці в кімнаті повідскакували від вікна якнайдалі. Томас вчинив так само, і відразу за ним відбіг і Ньют. Усі втиснулись у протилежну стіну.

Коли звук став оглушливим, Томас зрозумів, що грівер просто за вікном. Аж раптом усе стихло. У тиші хлопець чув калатання власного серця.

Зовні ввімкнулися ліхтарі, відкидаючи химерні відблиски крізь щілини між дерев’яними дошками. Потім світло перетнула тонка смужка тіні й порухалася з боку в бік, — грівер виставив мацаки, вишукуючи жертву. Томас одразу ж уявив, як жуки-жалюки зовні допомагають монстрам знайти шлях до глейдерів. За кілька секунд тінь завмерла, а світло ліхтаря застигло, вдираючись у кімнату трьома яскравими нерухомими променями.

Напруга просто висіла в повітрі; Томас навіть не чув, як дихають глейдери. І не сумнівався, що в інших кімнатах Домівки відбувається те ж саме. І раптом згадав Терезу, яка сиділа в Буцегарні.

Ледь хлопець подумав, як хочеться йому почути щось від неї, як двері кімнати розчахнулися. Від несподіванки всі скрикнули й затамували подих. Глейдери очікували біди з боку вікна, та ніяк не дверей. Томас обернувся подивитися, хто там з’явився, сподіваючись побачити переляканого Чака або ж Альбі, який передумав і вирішив повернутися. Та коли він побачив, хто стоїть на порозі, здалося, що від жаху череп стиснувся і зчавив мозок.

Це був Галлі.

Розділ 39

Очі Галлі палахкотіли божевіллям, а одяг був брудний і подертий. Хлопець упав навколішки, хапаючи ротом повітря, груди важко здіймалися. Обвів кімнату очима, як скажений собака, що вибирає, кого б укусити. Ніхто не сказав і слова. Так наче всі вирішили, що Галлі — лише плід їхньої уяви.

— Вони вас повбивають! — верескнув Галлі, бризкаючи слиною навсібіч. — Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться!

Томас оторопіло спостерігав, як Галлі насилу підвівся і посунув уперед, кульгаючи і волочачи праву ногу. Ніхто в кімнаті й не ворухнувся — судячи з усього, присутніх паралізував страх. Ньют — і той застиг роззявивши рота. Здається, несподівана поява Галлі злякала Томаса навіть більше, ніж грівер за вікном.

Галлі зупинився всього за кілька футів перед Томасом і Ньютом і вказав на бігуна закривавленим пальцем.

— Ти, — крикнув він зі смішком — зовсім не кумедним, а моторошним. — Це все через тебе!

Раптом він щосили вдарив Томаса кулаком у вухо. Скрикнувши — більше від несподіванки, ніж від болю, — Томас упав, та, ледь торкнувшись долівки, одразу ж схопився на ноги.

Ньют нарешті вийшов із заціпеніння і щосили відштовхнув Галлі вбік. Той відлетів і повалився на стіл біля вікна. Лампа, яка стояла на ньому, впала на підлогу, розсипавшись на друзки. Томас гадав, що Галлі знову кинеться в бійку, але той просто підвівся і завмер, нишпорячи по кімнаті божевільним поглядом.

— Він не має розгадки, — стиха промовив він лиховісним голосом. — Цей гнилий Лабіринт вб’є вас усіх, шлапаки… Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться! Лі… ліпше вже так… — він опустив очі. — Вони вбиватимуть вас по одному щоночі… Їхні дурнуваті Змінні…