– Так, – прошепотіла вона ледь чутно, розуміючи, що цим коротким словом змінює своє життя, яке вже не буде таким, яким було раніше і для якого вона народилась.

Очі Криштофа яскравим сяйвом спалахнули у відповідь, і наступної миті вона опинилася в його міцних обіймах.

– Катарино, щастя моє, – шепотіли поряд тверді чоловічі вуста, і Катерина мліла, відповідаючи на його поцілунок, і лише тихенько зойкнула, коли він підхопив її на руки та поніс туди, у загадкову темряву свого будинку, із якої з’явився кілька хвилин тому.

Увійшовши до великої кімнати на другому поверсі, він обережно опустив її на пухнастий, гарний килим, але Катерина відразу ж підвела на нього налякані очі.

– Ні, пане, я така брудна…

Криштоф махнув рукою.

– Пусте. Мотря завтра відмиє. Відпочинь, а я зараз.

Він попрямував до дверей, але Катерина, налякана величчю та пишністю кімнати, ухопила його за край сорочки.

– Ви куди?

Криштоф м’яко всміхнувся.

– Принесу тобі чого-небудь випити й накажу розігріти води, бо інакше тебе вхопить застуда. Відпочивай.

І він вийшов, зоставивши Катерину у своїх пишних покоях. Вона ще ніколи не бачила нічого подібного до цієї кімнати, що була завбільшки за всю їхню хату. І яке все тут багате, оксамитове, таке не схоже на їхні вбогі меблі з грубого дерева.

Побачивши велике дзеркало, Катерина наважилась підійти до нього, але відразу ж налякано відсахнулась. Господи, на що вона була схожа! Уся брудна, із розпатланою косою, у розірваній сорочці… А пан ще й цілував он як пристрасно.

«Господи, яким, певне, опудалом я йому видалась!»

Вона так і стояла посеред кімнати, не наважуючись бруднити всієї цієї краси, доти, доки не повернувся Криштоф, який тримав у руках пузатий бутель із темною рідиною та два старі келихи.

– Стоїш? – усміхнувся він. Потім поставив бутля на столик, підхопив Катерину на руки й відніс до ліжка.

– Що ви, я ж така брудна, – спробувала заперечити Катерина, але він навіть вухом не повів, усадовив її на білу, неймовірно м’яку постіль, а сам став поряд із нею на коліна. Налив у келих темної рідини з бутля й простягнув їй.

– Пий!

Катерина слухняно випила й одразу закашлялась, коли пекуча рідина обпекла горло. Поглянула налякано на пана, але він тільки всміхнувся.

– Пий повільно, але до дна.

Вона зітхнула й знову відпила цієї гидоти, яка вже не пекла, а лише приємно зігрівала промерзле тіло. Криштоф налив тієї рідини й собі, а потім повільно випив, стоячи перед Катериною навколішки й дивлячись на неї поверх келиха. І чи то від такого його погляду, чи то від випитого, але відчула Катерина, як спалахнули жаром щоки, а по тілу промайнула гаряча хвиля. Очі пана Криштофа немов у відповідь сяйнули чаклунським полум’ям.

– Зараз принесуть воду, – тихо проказав він, не відводячи від неї свого дивного погляду.

Катерина занепокоїлась.

– Воду? Ви будете купатись?

Криштоф усміхнено похитав головою.

– Купатись будеш ти.

– О! – тільки й змогла Катерина, що видихнути, і відчула, що жар, яким горіли щоки, зробився просто нестерпним. Вона мала б здогадатись: перш ніж зробити її своєю коханкою, він одмиє її, таку брудну, бо й так он уже і килим забруднила, і постіль, і сорочку його шовкову. – А де…

Пан хитнув головою в бік одних із дверей.

– Там. Хочеш, пришлю Мотрю допомогти?

Катерина налякано відсахнулась.

– Ні, що ви… я сама.

Потім у кімнату два дужі парубки внесли відра з гарячою водою, а за ними вплила, покачуючи пишними стегнами, висока та ставна Мотря Івасенкова, тримаючи в руках біле полотнище. Побачивши Катерину на ліжку та пана перед нею на колінах, вона аж спіткнулась на рівному місці, а погляд, недобрий і пронизливий, із такою злістю полосонув Катерину, що ту аж морозом обдало.

«І чого вона на мене так вирячилась?», – подумала Катерина, скулившись, аж раптом обпекла її гадка про те, що Мотря, можливо, теж до пана не байдужа. Від цієї гадки вона здригнулась усім тілом, передчуваючи щось недобре.

Криштоф підвівся.

– Замерзла? Зараз зігрієшся, почекай хвильку.

Катерина відповіла невпевненою усмішкою й підвелась слідком за ним. Із тих дверей мовчки вийшли парубки, а за ними виплила Мотря. Кинувши на пана незрозумілий погляд, вона знову обпекла Катерину своїми очиськами й вийшла з кімнати.

Катерина з острахом увійшла за паном у ті двері. Там, у кімнатці, яка була досить маленькою та вміщувала тільки білі блискучі ночви, низький столик і шафу, яскраво горіли свічки. Із води, налитої в ночви, підіймався пар.

Криштоф підштовхнув її вперед.

– Полежи якомога довше у воді й не поспішай!

– А… ви?

– Я почекаю в кімнаті, – усміхнено промовив він і вийшов, щільно зачинивши за собою двері. – Ага, Катарино, – гукнув він уже через двері, – сухий одяг Мотря принесла з рушником.

Катерина постояла посеред кімнати, але потім, пригадавши, що вже глупа ніч і панові, певне, хочеться спати, швидко скинула із себе мокрий, брудний та розірваний одяг і з острахом опустилась у ночви. Та аж замружилась від задоволення. То он як купаються пани, навіть літом у гарячій воді. А вона звикла до швидкого купання в Кагамличці поки тепло й сякого-такого купання разів зо три на зиму, коли мачуха нагрівала великого чавуна води, і вони по черзі омивалися з нього, часто-густо залишаючись такими ж брудними, як і до того гіркого купання. А воно он яка, виявляється, насолода купатися як пани, ніжитися в гарячій водичці, намилюючись пахучим милом. Зроду вона так не купалась.

Підвівшись, геть розімліла від теплої води, сонна та чиста, як ніколи в житті, Катерина витерлась білим м’яким рушником, одягла довгу шовкову сорочку й розпустила волосся по плечах. І побачила велике дзеркало, а з нього, освітлена сяйвом багатьох свічок, дивилась на неї незнайомка. Утомлена, сумна, але вродлива.

– Невже це я? – прошепотіла Катерина, торкнувшись свого відображення, і вийшла з кімнати.

Пан Криштоф чекав на неї, завмерши біля вікна. Він замислено дивився в темну ніч, напруживши спину.

Катерина завмерла на якусь мить, милуючись ним, відчуваючи, як серце затинається від пронизливого почуття ніжності до нього, такого сильного й такого потрібного… Неначе відчувши її погляд, Криштоф повільно обернувся й відразу ж увібрав поглядом усю її: від босих ніжок, що виднілись із-під сорочки, до вологих кучерявих кіс, розкиданих по плечах. Від того погляду вона вся затремтіла. Так може дивитись тільки людина, яка кохає… Невже він кохає її? Господи, та вона б нічого у світі не бажала, аби він тільки хоч трішки її полюбив.

– Утомилась? – обірвав його гарний голос мрійливі думки Катерини, і вона кинула на нього швидкий погляд.

– Так, трішки.

Криштоф тихо засміявся.

– Трішки? Та ти ледве тримаєшся на ногах і засинаєш стоячи. Лягай скоріше, доки не впала.

Катерина покосилась на дивовижно м’яке ліжко, потім на пана. Схоже, він сьогодні не збиравсь робити її своєю коханкою, за що вона була йому безмежно вдячна. Усміхнувшись, вона похитнулася від утоми, й він одразу ж опинився поряд. Підхопив на руки, умостив на м’яку перину й нахилив темнооке лице.

– Свічки погасити?

– Так. – Катерина звикла спати в темноті.

Кімнатою опанувала темрява. Катерина відчула, як прогинається ліжко і його велике, сильне тіло вмощується поряд. Гарячі руки притягнули її до твердого плеча, а вуста торкнулись її вуст.

– Спи спокійно, Катарино!

І вона заснула, несміливо притулившись до гарячого чоловічого тіла, слухаючи скрізь напівсон, як рівно та спокійно б’ється зовсім поруч його серце.

Серце коханого чоловіка.

Частина друга

Графиня

Коли Катерина розплющила очі, кімнату заливало пронизливо-яскраве світло сонця. Вона стулила їх, полежала ще, розуміючи, що давно вже час поратись, бо мачуха так розкриє рота, що місця буде мало. Знов розтулила й відчула, як серце пропустило удар.