Я подумки вилаяла себе за те, що не написала прижиттєвого заповіту, щойно заднє колесо мотоцикла занесло, коли ми в'їжджали при в'їзді на автостраду Соу-Мілл-Рівер-парквей. Коли ж ми виїхали на автостраду, то Скотт дав такого чаду, що я подумала: «Усе, гаплик!»

Я відсапнула й наважилась розплющити очі тільки тоді, коли мотик стишив хід: то ми з'їжджали з автостради Генрі-Гадсон-парквей до Рівердейлу — елітного мікрорайону в Бронксі.

Несамовито ревучи, наш мотоцикл злетів униз схилом і вповільнив рух лише тоді, коли ми виїхали на вулицю з темними особняками, що ховалися за високими парканами та воротами. Спалахнула блискавка, і в її світлі я побачила неподалік широке срібне плесо річки Гудзон, а на протилежному боці, якраз напроти нас, — величні постаті берегових скель Нью-Джерсі.

— Мерщій, Лорін, — сказав Скотт, несподівано зупиняючи мотик і зіскакуючи з нього. Махнувши рукою, щоб я йшла слідом за ним, він закрокував по брукованому під'їзду до величезного, як супермаркет, особняка в колоніальному стилі.

— Ти тут мешкаєш? — гукнула я йому, скидаючи шолом.

— Типу мешкаю, — відповів Скотт і знову махнув мені рукою, щоб я не відставала.

— Тобто?

Я пішла за ним до окремо розташованого гаража на три авта, який майже не поступався розмірами самому будинку. Усередині стояли «порше», «бентлі» та «феррарі» того самого кольору, що й мотик Скотта.

— Невже вони — твої? — вражено спитала я.

— Якби ж то, — відповів Скотт, підіймаючись сходами. — Вони, скоріше, мої підопічні. Просто я сторожую будинок свого друга, от і все. Ходімо, зараз я принесу рушники.

Я пройшла слідом за ним до невеличкого помешкання на кшталт мансарди, розташованого над гаражем. Перед тим як зайти до ванної, Скотт відкрив дві бляшанки пива «Будвайзер» і ввімкнув музику. Крізь панорамне вікно було видно збурену штормом річку, і цей пейзаж скидався на величезну картину.

Кинувши мені пухнастого рушника, Скотт завмер в одвірках ванної, ніби вражений у серце моєю красою. Точнісінько так він дивився на мене в коридорі, на стоянці та на сходах у робочий час.

У його мигдалеподібних очах відбилося щось схоже на благання.

Уперше я наважилась відповісти поглядом на погляд. І відсьорбнула холодного пива.

Та раптом випустила бляшанку, бо збагнула, наскільки сильно приваблював мене Скотт. Просто божевілля якесь, їй-богу. Колись, іще школяркою, на літніх канікулах у СпрінґЛейк, я познайомилася на Джерсі-Шор з одним хлопцем. Він здавав напрокат велосипеди, і, скажу вам, мабуть, жоден знаменитий гонщик-велосипедист не тренувався того літа так заповзято, як я.

Й одного разу, у п'ятницю, що стала найцікавішою та найважливішою п'ятницею з тих, які мені доти довелося пережити, цей хлопець запросив мене провести з ним вечір на пляжі.

У кожного в житті неодмінно буває хоч один щасливий момент, еге ж? Мить, коли якимось магічним чином ненадовго поєднуються краса навколишнього світу й краса емоцій у твоїй душі.

Саме таким моментом мого життя й був отой вечір на пляжі.

Так приємно все це згадувати… Мій перший справжній кайф від випитого пива, шум океанських хвиль, вечірнє бірюзове небо, мовчазний дотик руки хлопця, котрий був трохи старшим за мене… Мені було тоді шістнадцять. Коли я спустила бретельки купальника з плечей, що вже встигли трохи засмагнути, то в мене з'явилося відчуття необмежених можливостей; моє молоде пружне тіло завмерло в солодкому очікуванні незвіданого.

«Так он кого нагадав мені Скотт», — подумала я, вдивляючись у його очі, що світилися пристрастю: він нагадав мені Майка, хлопця з Джерсі-Шор; він наче повернув мене на отой океанський пляж, де не було ні важкої роботи, ні біохімічної біопсії, ні зрадливих чоловіків із білявками руч-об-руч.

У цей сум'ятний, важкий та гівнячий період мого життя мені раптом понад усе на світі закортіло повернутися разом із ним у минуле. І знову стати шістнадцятирічною дівчинкою.

Тим часом Скотт стояв навколішках, витираючи розлите мною пиво. Я схвильовано вдихнула, простягла руку й прошепотіла, погладивши його по голові:

— Ти такий гарний…

Скотт підвівся й ніжно торкнувся руками мого обличчя.

— Ні, це ти — гарна, — стиха мовив він. — Ти — найвродливіша жінка, яку я коли-небудь зустрічав, Лорін. Поцілуй мене. Будь ласка.

Розділ 8

Колись ми з Полом дуже любили повжарюватися, хлібом не годуй. У перші місяці нашого знайомства ми буквально не злазили одне з одного. А коли летіли до Барбадосу, де збиралися провести свій третій медовий місяць, то навіть примудрилися трахнутися в туалеті літака, таким чином ставши повноправними членами клубу «На сьомому небі» [3], куди жартома приймали всіх, хто міг аргументовано довести, що мав секс у літаку на висоті не менше ніж за милю над землею. Але кохатися зі Скоттом було просто небезпечно для здоров'я.

Більш аніж півгодини ми просто цілувалися та пестили одне одного, і з кожним розстебнутим ґудзиком, з кожним знятим предметом одягу моє серцебиття та дихання ставали дедалі частішими. Тож коли Скотт стягнув мою сорочку й припав губами мені до живота, я ледь не до крові прикусила губу, щоб не заволати.

Потім він відстебнув ґудзик на моїх джинсах. Цієї миті з мене вирвався якийсь нелюдський, майже тваринний стогін. Від кайфу я ледь не зомлівала — і мені це подобалося!

Ми тупцювали з кімнати в кімнату, стягуючи одне з одного одяг, палко обіймаючись і жадібно хапаючи повітря спраглими ротами. Мені так довго цього бракувало — цих ніжних дотиків, цих пестощів… Можливо, я просто потребувала чоловічої уваги та чуйності.

Достоту не пам'ятаю, як і коли ми опинилися в його ліжку. Пам'ятаю лише, що в якийсь момент блискавка влучила у двір так близько від будинку, що той аж затрясся в унісон з ліжком, яке ми розгойдували своїми тілами.

Може, то Господь надсилав мені попередження?

Але сумніваюся, що ми звернули б на нього увагу, навіть якби знесло дах над нашими головами.

А потім я лежала собі на стьобаній ватній ковдрі й тремтіла, ніби в пропасниці. Мої щоки та шию вкрили рясні краплини поту, а в грудях нило. Скотт, лежачи поруч і важко дихаючи, сказав під завивання вітру за вікном:

— Боже мій, Лорін, ти — просто неймовірна!

Я перелякалася, що зараз він підведеться й запропонує відвезти мене додому. Одначе Скотт скрутився калачиком, поклав свою голову мені на плече — і в мене відійшло від серця. Ми лежали в темряві, притиснувшись одне до одного розпашілими тілами, я вдивлялася в його золотисто-каштанові очі, а він ніжно гладив моє обличчя й волосся.

— Сходжу, помиюся в душі, — мовив нарешті Скотт. Коли він рвучко підвівся, його довгі м'язисті ноги раптом прогнулися від утоми, і він аж заточився. — Ось бачиш! Мені терміново треба поставити крапельницю з допінгом.

— Щойно відвезеш мене, заскоч до пункту невідкладної допомоги, — зауважила я й посміхнулася.

Коли Скотт пішов у душ, мені тільки й стало сили, що покласти голову на подушку. Коли він увімкнув світло, я побачила його в дзеркалі. Він був прекрасний, клянусь Господом Богом.

На його спині й боках крутими пагорбами випинали м'язи. Він наче зійшов з рекламного щита фірми «Келвін Кляйн».

«Усе було чудово… просто бездоганно», — подумала я. Навіть ліпше, ніж коли-небудь могла собі уявити. Це був якийсь шалений секс, однозначно, але водночас — дуже ніжний. Ніколи не думала, що Скотт виявиться таким ласкавим, що в нас із ним вийде така прекрасна фізична й емоційна близькість.

Я збагнула, що це неодмінно мало трапитись, не могло не трапитись, бо мені це було потрібно. Згоряти від шаленства, а потім — утішатися ніжністю. Безтурботно сміятись і лежати поряд із чоловіком, якому я подобалась і котрий уважав, що я — якась особлива.

«Жодних докорів сумління!» — подумала я, почувши ще один удар грому.

Що йде на користь незаміжній дівчині, корисне також і для спраглої чоловічої ласки домогосподарки. І навіть якщо це ніколи більше не трапиться — а воно, мабуть, більше не трапиться, не має трапитись, — то все одно варто було спробувати.