Влучити було важко: ворог біг навпростець, і треба було цілитися далеко наперед нього. У Мігуеля було вірне око. Спис, кинутий з відповідним розрахунком, напевно потрапив би в ціль, коли б ворог не був такий же спритний і бистрий, як і негр за хвилину перед тим. Один другого був вартий. Акавой вмить зупинився, щоб уникнути списа, а коли той пролетів майже біля нього, закричав, торжествуючи з чужого промаху.

Але акавой натрапив на хитрішого від себе. Мігуель, здавалося, все передбачив. Через півсекунди за першим списом він метнув другий. Зробив це так швидко, що перший ще не встиг увіткнутися в землю, як уже летів другий. І долетів, глибоко встрявши у груди ворога. Акавой стояв якусь хвилинку онімілий, з жахливо витріщеними очима, а потім ноги його підігнулись і він звалився на землю.

Мігуель підбіг до нього і, наступивши ногою на тіло ворога, вирвав з нього спис. Потім забрав зброю акавоя, другий свій спис і бігом повернувся до нас.

— Він уже нікуди не поспішає! — сказав жорстоко.

Побачивши, що ліворуч людям Яка і Конауро загрожує небезпека, ми всім загоном поспішили до них. У цьому нам трохи заважали варраульські полонені, які, розсипавшись на всі боки, бігли назустріч. Негри, підбадьорені перемогою Мігуеля, мчали попереду нас, як вихор, вони першими прибігли на місце бою. Акавої перелякалися, коли побачили кремезні постаті і грізні піки атакуючих. Вони хотіли вирватися з оточення, але було вже пізно. Схоплені у кліщі, акавої захищалися з запеклістю хижака, загнаного в пастку. Це були жорстокі розбійники, вправні в своєму ремеслі. Вони поклали замертво багато наших людей, поки самі відступили перед чисельною перевагою і пішли на той світ. Ніхто з них на цей раз не втік, усіх повбивали.

Мені не подобалося, що й Лясана брала участь у битві. Адже так легко можна було дістати кулю в лоб. Я схопив її за плече і витягнув із сутички. Зупинившись недалеко від поля бою, ми пильнували, щоб жоден ворог не вийшов живим з цієї бурі. Двоє акавоїв, які намагалися втекти, звалилися від наших пострілів.

На кінець запеклої битви наші, мов божевільні, добивали повалених і поранених ворогів. Я гукнув голосно, щоб вони припинили це, і мені вдалося врятувати від смерті кількох акавоїв. Я відстрочив їм смерть лише на кілька годин. Це я знав заздалегідь, але не міг стерпіти жорстокості і сваволі моїх друзів. Вони послухали мене і зв'язали шістьох ворогів.

Мене не дивувала запеклість араваків: у загоні Яка і Конаура семеро полягло в бою, двоє, тяжко поранені, були вже нездатні до дальшої боротьби, майже всі дістали легкі рани. З моєї команди загинув один воїн. Ціною тяжких втрат ми заплатили за перемогу, знищивши дев'ятнадцятеро ворогів.

Велика кількість звільнених жителів Каїїви вештались по нашій частині острова. Отже, я наказав Куранаю навести порядок: звільнити острів од жінок, дітей і стариків, якнайшвидше вивезти їх човнами на сусідній берег. Чоловіків озброїти чим вдасться і поділити на загони. На березі ріки, поблизу Каїїви, мешкало також багато варраулів, хатини яких було видно через гущавину на другому боці Гуапо. Акавої їх не зачепили. Підбадьорені нашою допомогою, варраули почали великими групами припливати на острів. Серед них не було вождів, тому я віддав їх усіх під командування Кураная з таким розрахунком, що половина з них на кількох човнах оберігатиме всі береги нашого острова, щоб перешкодити втечі навіть поодиноких акавоїв, а решта, на чолі з Куранаєм, більш боєздатна, залишиться з нами. Їх було понад шістдесят. Це помітна сила, до того ж прибували все нові й нові варраули.

Події, щойно описані, відбувалися швидше, ніж звучать слова, здатні передати їх. Ще не розвіявся дим від останніх пострілів, як ми однією лавою поспішили до головних халуп Каїїви. Мій загін так само, як і раніше — в центрі, на лівому крилі — загони Яка, Конауро і кільканадцять варраулів, праворуч — загін Вагури і кілька десятків місцевих жителів на чолі з Куранаєм.

Хвилину тому, в той час, коли ми з загонами Яка і Конаура громили останніх акавоїв, з другого боку Каїїви пролунали мушкетні постріли: це вступив у бій загін Арнака. Я побоювався, що ворог може кинутися на Арнака всією силою, все ще грізною, і легко знищити його. Акавої однак не зробили цього, бо незабаром виявилося, що там ще було понад тридцять варраулів, які вчинили відчайдушний опір. Акавої, мабуть, воліли відступити з Каїїви з тією здобиччю, яку до цього захопили. Вони поспішили до двох пристаней у верхній частині острова, де були їх човни. Раптом усі зупинилися як вкопані. Вони побачили наш фронт, що перетинав шлях до човнів. Акавої знали, що ми на острові, адже чули постріли і відгомін бою, але не думали, що нас стільки.

Було вже досить видно. Хоч ранок ще не перейшов у день і сонце не виглянуло, але стояло вже на порозі обрію і схід неба палав рожевим сяйвом. Ми йшли прямо напроти сонця. Його проміння падало нам в обличчя, і акавої побачили нас, осяяних ніби якимсь магічним світлом. Їм здалося, що нас понад півтораста, а насправді нас було близько шістдесяти.

Але й ця купка безстрашних, воїнів-акавоїв являла собою неабияку силу. Однак від несподіванки вони розгубилися. Бойовий дух у них був, а тверезої думки бракувало. Вони бачили, що у нас човни і за нами водяний простір, бачили в наших рядах дві прогалини між групою Вагури і моєю і між моєю та групою Яка і Конауро. Але, замість того, щоб увірватися всією юрбою в одну з них і пробитися силою, вони, дурні, втратили розум і розділилися на дві групи, щоб проскочити в ці дві прогалини.

За кілька секунд Вагуру атакував менший загін. Спочатку він ішов прямо на нього, ніби маючи намір розбити його або хоч би налякати. Але це була невдала хитрість. Наблизившись на постріл, акавої раптом повернули праворуч, в бік прогалини між Вагурою і мною. Але Вагура не спав. Він негайно заповнив своїми людьми цю прогалину, підтягнувши за собою варраулів Кураная.

Відстань між нами і загоном Вагури зменшилась на сто п'ятдесят кроків і дедалі скорочувалася. Проте акавої вирішили за всяку ціну пробитися. Вони бігли кілька хвилин, а тепер ще прискорили біг, щоб перегнати Вагуру. Бігли з останніх сил.

Але перегнати не встигли. Вагура, пам'ятаючи мої вказівки, підпустив їх якнайближче, на віддаль п'ятде-сяти-сорока кроків, а потім дав залп з мушкетів, пістолетів, двох рушниць, заряджених дрібним шротом. Це було справжнє побоїще. Кілька акавоїв упали, інші, немов приголомшені, зупинилися, а двоє вперто бігли далі. Двоє самовбивців! Вони не пробігли й п'ятнадцяти кроків, як на них посипався град стріл, пістолетних куль, навіть списів, які враз прикінчили їх обох.

На інших акавоїв, приголомшених убивчим залпом, усі араваки разом з варраулами навалилися невідпорною хмарою. Акавої не захищалися. Хто міг, утікав назад в село. Їх переслідували по п'ятах і стріляли в спину.

Переконавшись, що у Вагури все йшло добре, я всю увагу зосередив на другій зграї акавоїв. Вона була більшою, нараховувала до сорока воїнів і направлялася в прогалину ліворуч від мене. Попереду її біг могутній здоровань, прикрашений кольоровим пір'ям і намистом із зубів диких звірів. Це, мабуть, був вождь. В міру того, як акавої наближалися, я переходив із загоном ліворуч, щоб перерізати їм дорогу. Я бачив, що Які і Конауро теж наближались до мене.

У мене був далекобійний мушкет, що чудово стріляв, а до того ж перед очима стояла картина, як кілька хвилин тому відзначився Мігуель у двобої з акавоєм. Мені, мабуть, захотілося позмагатися з ним. Напевно, бо, забуваючи про обережність, про яку я говорив іншим, я також хотів здобути якісь лаври незвичайним пострілом. І в той час, коли загін акавоїв наближався до нас, я поставив мушкет на підпорку і взяв на мушку чепурного вождя. Хоч я й знав далекобійність рушниці і бачив, що ворог ще досить далеко, а проте мені не терпілося вистрілити. Що вже буде, треба спробувати щастя! Я цілив трохи вище голови вождя і, зробивши всі розрахунки, натиснув на спуск., Ура, здається влучив! Вождь широко розвів руки і гепнувся на землю. Люті крики акавоїв злилися з вигуками радості в наших рядах, а я — що тут говорити, — я дуже загордився.