— Навряд, — Олена для переконливості похитала головою.

— Правильно, я теж так думаю. І Баглай так думає. Тому, беручи тебе в оборот, він не залишає навіть непрямих підтверджень своєї, причетності до листів із віршами, нападу на тебе, зрештою — до вбивства пана Малиновського. Раз так, тебе й далі вважатимуть жертвою хіба що власних фантазій. Ти якимось чином дізналася про втечу Баглая і вирішила: він неодмінно прийде по твою душу. Молоденька дівчина, нова незвична тема, відверто не жіноча, зрозумілі неполадки з психікою. Ось я тобі на пальцях приблизно пояснив, чим керуються мої, як ти кажеш, менти, коли зовсім не сприймають твоїх заяв та страхів.

— Виходить, вони Баглая теж не шукають?

— Тут ти помиляєшся. Баглая шукають, аж гай шумить. Бо відомо, що він утік із-під варти, лишивши після себе купу трупів. Баглая шукають, можеш бути спокійною. А ось тебе в міліцейських планах немає. Тебе ніхто не стане захищати. Ну, окрім мене, звісно. Дійшло?

— Це неправильно.

— Хіба я кажу, що правильно? — Глод сумно посміхнувся. — Наша міліція робить усе можливе і неможливе, аби не було офіційних підстав нас берегти. Частково від загальної бідності, частково — через ту ж таки систему, котра передбачає над одним опером сім ступенів начальства. Над кожним начальством, своєю чергою, теж нависає купа начальства. У системі ніхто нічого самостійно не вирішує. Дійде до того, що громадянам почнуть гроші виплачувати, аби заяви в міліцію не писали. Словом, це паралельний світ, куди ти залізла невідомо для чого. Тепер зрозуміла?

— На голодний шлунок — ні, — Олена підвелася. — Які плани?

— Наповнити шлунки. Далі?

— Далі — нічого. Програму «Кримінальні портрети», якщо це тебе цікавить, поки що офіційно призупинили у зв’язку з убивством продюсера. Я в неофіційній безстроковій відпустці. Завтра планують ховати Романа, якщо в морзі видадуть труп. Нібито наші займаються, мені наш генеральний сказав, він учора теж у Савченка був.

— Ти хочеш піти на похорон?

— Цікаво, чи можна справді хотіти піти на похорон?

— Вибач, можливо, я не так висловився…

— Нічого. Я мушу піти. Розумієш, донедавна в нас були певні стосунки… Вони розладналися не тепер, я помітила ще місяць тому… Просто, як би сказати, не хотіла починати такі розмови першою. Потім пішли непорозуміння з Баглаєм… Словом, ми так і не поговорили. І я не певна… тепер не певна, — їхні очі зустрілися, сліз в її очах Глод не бачив, лише смуток, перемішаний з утомою та відчаєм, — не певна, що ми були аж надто близькі з Романом. Може, не слід так говорити… Тепер, та ще з малознайомою людиною… чоловіком… Спільне ліжко ще не визначає ступінь близькості стосунків, отак.

— Знаєш, — Максим відвів очі, бо розмова починала заходити на слизьке, — я краще промовчу. Ми хотіли пити каву.

— Їсти яєчню із сосисками, бутерброди з сиром. Більше нічого немає, я ж боялася виходити з дому. Може, це дурниці…

— Зовсім ні. Тепер я буду поруч. До речі, поговоримо, як саме я охоронятиму тебе. Баглай знає твою квартиру, ти мусиш врахувати це.

— І що?

— І нічого. Якщо є можливість на деякий час пересидіти в іншому місці, подалі звідси, краще нею скористатися просто зараз.

— Між іншим, це ідея. Причому дуже проста. Дякую, мусила б додуматися раніше.

Олена вперше за останні дні почала почуватися більш упевнено та спокійно.

22

Даючи безнадійну характеристику існуючій міліцейській системі, Глод не кривив душею, адже собі давно признався — переоцінювати можливості українських правоохоронних органів не варто. Хоча б для того, аби уникнути розчарувань і не займатися самообманом. Але недооцінювати своїх недавніх колег він теж не збирався. Максим навіть не уявляв, приймаючи ванну в квартирі Олени Суржі після сніданку, зробленого в чотири руки, наскільки він близький до істини у своєму бажанні оцінювати систему об’єктивно. Адже саме сьогодні, десятого жовтня, система довела: при бажанні вона може працювати досить ефективно.

Власне, в людському мурашнику Києва Богдана Баглая вирахували не якісь конкретні люди, котрих можна назвати на прізвище, відзначити в наказі, виписати премію в розмірі місячного окладу та згадати в газеті.

Його знайшла система.

За три доби пошуків у різних районах міста було в той чи інший спосіб перевірено кількасот приватних осіб, що здають кімнати, квартири та навіть будинки в приватному секторі не через посередництво фірм і агенцій нерухомості, а самостійно — або подаючи приватні оголошення, або взагалі за допомогою знайомих, таких самих приватних осіб. Формально при бажанні в кожному такому випадку можна розгледіти порушення закону і як мінімум оштрафувати за несплату податків. Та всі в державі прекрасно розуміли бажання безробітного, бюджетника чи пенсіонера заробити зайву копійку на достойне існування і при цьому зберегти зароблене повністю, не відслинюючи щомісяця посередникові та податковій. Тому власників житла зайвий раз шугонули, бо в цьому випадку міліцію цікавили лише особи квартирантів.

За три доби в такий спосіб затримали трьох злочинців, що перебували в розшуку не перший місяць, а один, який убив свого компаньйона по бізнесу в Рівному, майже рік. У восьми квартирах квартиранти влаштували наркопритони. У двох кавказці облаштували перевалочні бази для в’єтнамців, лаосців, індусів та камбоджійців, яких переправляли транзитом через Україну. У трьох накрили борделі, в одній, двокімнатній, трійця молоденьких повій з Донбасу примудрялася четвертий місяць приймати клієнтів, а на Троєщині виявили кубельце, обладнане п’ятдесятитрьохрічним професором із Могилянки для інтимних зустрічей з коханцями. Батько двох синів чверть століття приховував від дружини свою справжню сексуальну орієнтацію. Словом, по всьому Києву йшли з широким волоком. У такий спосіб Баглай рано чи пізно мусив потрапити в сіті.

Це сталося вранці десятого жовтня. Дільничний та опер із Дарницького райвідділу подзвонили в двері квартири такої собі громадянки Бабич Галини Миколаївни, що працювала сестрою-господаркою у районній лікарні. За відомостями дільничного, однокімнатну квартиру доньки вона здавала. Донька вийшла заміж, у чоловіка була власна двокімнатна. Шлюбу не вийшло, подружжя розлучилося, житлову площу поділили через суд, розміняли двокімнатну на дві по одній. Донька Галини Бабич разом з її донькою, тобто онукою Галини Миколаївни, перебралася жити до матері. Її однокімнатну на вулиці Малишка, в семи хвилинах ходу від метро, вирішили здавати за сто двадцять доларів на місяць.

Вдома була лише семирічна онука. Вона відмовилася відчиняти двері чужим дядькам, нехай вони навіть з міліції, бо бабуся з мамою заборонили їй так робити. Взагалі-то в неї ангіна, тому її залишили вдома. Мама кудись пішла у справах, а бабуся — на роботі. Дільничний та опер звично зітхнули й посунули до лікарні. Галину Миколаївну довелося чекати хвилин із двадцять. Коли вона нарешті прийшла, то трошки злякалася візиту міліції. Так, призналася Бабич, вона вже більше двох років здає квартиру доньки. Квартирантів постачають виключно знайомі, їм довіри більше. В основному приятелька, що «працює» на залізничному вокзалі, здаючи квартиру подобово. Пару тижнів тому перенаправила до неї молодого хлопця. Юрою звати. Заплатив наперед, наче тихий, спокійний, на бандита не схожий. Чим займається? Не запитувала, їй діла немає, аби лиш у неї на квартирі не свинячив та наркотиками там не бавився. Та наче не схожий він на наркомана, взагалі на бандита не подібний. Звичайно, вона бачила багато бандитів та наркоманів, он по телевізору щодня їх показують… Баглая на фотографії впізнала відразу, навіть здивувалася: чого це міліція ним цікавиться? Галину Миколаївну заспокоїли: нічого серйозного. Але попросили проїхати разом із ними дещо з’ясувати, уточнити, підписати.

Поки жінку везли на таксі в райвідділ, надійшла ще одна інформація, ніяк не пов’язана зі знайденим лігвом утікача-вбивці. Сьогодні о десятій сорок ранку в касі номер тридцять два залізничного вокзалу продали один плацкартний квиток на завтра, одинадцяте жовтня, до Львова на прізвище Сивокінь. Касирка, виконуючи інструкцію, негайно повідомила міліцію. Затримувати пасажира на прізвище Сивокінь біля каси було ризиковано: якщо це Баглай, він відразу все зрозуміє. Навіть негайне блокування вокзалу не дасть гарантії, що він не почне прориватися зі стріляниною. Втрачати йому немає чого, покласти на місці парочку випадкових людей зможе легко. Отже, вирішено його відпустити. Все одно касирка зафіксувала для себе номер потягу, час його відправлення та номер вагона. Того, хто купував квиток, вона також устигла роздивитися. Щоправда, він насунув козирок шкіряної кепки на очі, тому жінка не ризикнула впізнавати Баглая на фото. Але це вже не мало значення: в шкіряній куртці і кепці його бачили таксисти в Слобожанську та Ромнах, стюардеси в літаках, працівники одеського та київського аеропортів і квартирна господарка.