Додаток. Тут наводяться оригінальні тексти віршів, знайдених разом із грошима та вогнепальною зброєю під час обшуку в квартирі, яку Богдан Баглай винаймав у Києві на вулиці Малишка. Вони були передані на графологічну й текстологічну експертизу, аби встановити їхню тотожність із поетичними текстами, що надсилалися на адресу Олени Суржі та були підшиті до кримінальної справи (том 27, арк. 134–138). Висновок експертів: автором усіх десяти поданих на експертизу текстів можуть бути дві або три різних особи. Тобто Богдан Баглай цілком міг використовувати та видавати за свої рядки, написані іншими людьми.
* * *
Ось і знову — тихе похмілля
Від компаній і від подруг.
Перший сніг спадає на гілля
І лягає мені до рук.
Тільки щось защемить у грудях,
Й алкоголем його не залить.
Скільки я скандалив на людях,
Ось тепер душа й болить.
Так закінчу я власну повість.
Не печалься, душа, не ридай.
Розгубив назавжди свою молодість
По вокзалах і поїздах.
І тепер на нічних полустанках,
У густім паровознім диму
Моя юність літає до ранку
І зникає кудись у пітьму.
Скільки там коньяку у флязі.
Саме стільки, щоб совість залить,
Бо такому, як я, бродязі
І лишається тільки, що пить.
Ось і знову — тихе похмілля
Від компаній і від подруг.
Перший сніг спадає на гілля
І лягає мені до рук
* * *
Прощай, моя радість, прощай.
Я знаю — не будеш чекати.
Тепер з благородних напитків лиш чай
Я можу собі дозволяти.
Я знаю, любов — це обман.
Та про тебе співав я ночами.
І на пересилці один уркаган
Сльозу утирав поміж нами.
Коли ти ішла вздовж вітрин
У своєму найкращому платті,
Серйозні швейцари з готелю «Берлін»
Стояли, немов на параді,
Дивилися, що глядачі,
На тебе — шалаву і стерву,
І навіть вокзальні дрібні щипачі
Робили обідню перерву.
Так прощай, моя радість, прощай.
Роки, як птахи, промайнули.
Я вип'ю свій круто заварений чай
За наше з тобою минуле.
* * *
Не довіряв я жінкам ніколи,
І не тримаю на тебе зла.
Тільки скажи мені з власної волі —
Що ж ти, паскуда, мене здала.
Знай, що колись я повернуся,
Знову колись проп’юсь до рубля,
Знову зап'ю і мамой клянуся —
Я ще дістану тебе, буду бля.
Скучно сьогодні і хочеться водки.
Тільки мені, повір, все одно,
Хто тепер платить за твої шмотки,
Хто тебе поїть сухим вином.
І хай не шкодую я за любов’ю,
Хай із нагана не стрелюсь в висок.
Вирву колись разом із кров’ю
Серце твоє — сухе, як пісок.
* * *
Друг мій Жора, скокарь зі стажем,
Скине вдало все барахло.
Пий, мій друже, ми ще закажем,
Пий портвейн прокурору на зло.
Ми з тобой працювали разом,
Ми ділили навпіл навар.
Пам’ята нас останнім часом
Кожен сквер і кожен пивбар.
Ми з тобою не знали горя.
Але скоро роз’їдемось ми —
Ти кудись на гастролі поближче до моря,
Я ж поближче кудись до тюрми.
Та звільниться й найгірший злодій.
Доведеться і нам, дивись,
Ще зустрітися на свободі,
По старих адресах пройтись.
Я впишуся в любі адреси,
В кожній хаті я буду свій.
І від Жмеринки до Одеси
Мене знатиме кожен блатний.
Так давай, мій друже, добавим,
За дівчонок і за матерів.
Доки нам іще добре — веселим і п’яним,
Доки вечір ще не догорів.
* * *
На волі за залізними дверми
Ляга туман на тополине віття,
І над будинком пересильної тюрми
Всю ніч до ранку завиває вітер.
Моя відсидка перша і легка,
За пару років буду вже на волі.
Із зони відправляються, відкинувшись, зека
По новій в трудові свої гастролі.
А десь, де світло привокзальних ламп
І де тривожно схлипують вагони,
Ще пацана на перший у житті його етап
Проводять конвоїри по перону.
Прощайте, каземати козирні,
Прощайте поки що, чифір і шконка.
Я повернусь туди, де в золоті роки мені
Путівку у життя дала Вагонка.
Для остаточної експертизи та оцінки художньої та соціальної значущості наведені вище вірші передані на дослідження в Інститут літератури НАН України.
Андрій Кокотюха народився у м. Ніжині (Чернігівська область). Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Журналіст, письменник, сценарист, пише українською і російською мовами. Автор численних журнальних публікацій та 12 художніх, документальних та публіцистичних книжок загальним накладом 60000 примірників.
Серед них найвідоміші «Нейтральна територія» (2001), «Ментовський город» (2002), «Мама, донька, бандюган» (2003), серія документальних книг «Криминальная Украйна».
