Ось я й піймалася.

Вона знала про нас із Ґетом. І вона могла відібрати його в мене. І відібрала б.

Я була закохана.

Я пообіцяла виконати все, що вона попросить.

Коли я сказала дідусеві, як обожнюю Уїндермір, він усміхнувся і запевнив, що одного дня в мене народяться прекрасні діти. Ще він додав, що у Бесс загребущі руки, а він навіть не збирався віддавати їй наш будинок. Але згодом Міррен повідомила, що він обіцяв Уїндермір Бесс. «Я подбаю про тебе, — сказав він. — Дай мені лише трохи часу влаштувати так, щоб Пенні не втручалася».

МИ З ҐЕТОМ ходили на тенісний корт увечері, за пару днів до того, як я полаялася з мамою. Ми мовчки кидали м’ячик Принцу Філіпу та Фатімі.

Нарешті Ґет заговорив:

— Ти помічала, що Гарріс ніколи не називає мене на ім’я?

— Ні.

— Він звертається до мене «молодий чоловіче». Типу: «Як минув шкільний рік, молодий чоловіче?»

— Чому так?

— Тому що, коли він назве мене «Ґет», для нього це означатиме: «Як минув твій шкільний рік, індійський хлопче, чий індійський дядько живе в гріху з моєю чистою білою донькою? Індійський хлопче, якого я застукав, коли він цілувався з моєю безцінною Кейденс?»

— Думаєш, він має це на увазі?

— Він терпіти мене не може, — запевнив Ґет. — У глибині душі. Можливо, я подобаюся йому як людина, можливо, йому навіть подобається Ед, але він не може вимовити мого імені й не може поглянути мені у вічі.

Так воно й було. Тепер, коли він це сказав, мені це стало очевидно.

— Я не кажу, що він хоче бути з тих, хто визнає лише білих, — продовжував Ґет. — Він знає, що не повинен бути такою людиною. Він — демократ, він голосував за Обаму, — але це не означає, що йому комфортно, коли люди з іншим кольором шкіри стають членами його бездоганної родини. — Ґет похитав головою. — Він нещирий з нами. Йому не подобається те, що Керрі з нами. Він не називає Еда «Ед». Він кличе його «сер». І він не марнує жодного шансу, аби продемонструвати мені, що я аутсайдер. — Ґет погладив м’які собачі вуха Фатіми. — Ти бачила, як він поводився на горищі. Він хоче, щоб я тримався якнайдалі від тебе.

Я сприйняла поведінку дідуся інакше. Я вважала, що він був спантеличений тим, що побачив нас. Але зараз несподівано я зрозуміла, що сталося. «Обережно, молодий чоловіче! — сказав тоді дідусь. — Голова. Ви можете забитися». Це була погроза.

— А ти знаєш, що мій дядько восени освідчився Керрі? — спитав Ґет.

Я похитала головою.

— Вони разом уже майже дев’ять років. Для Вілла і Джонні він як тато. Він став на коліна й освідчився Кейді. Покликав нас трьох і мою маму. Прикрасив квартиру свічками й трояндами. Ми всі вдяглися в біле і принесли їжу з того великого італійського ресторану, який так подобається Керрі. Він увімкнув Моцарта на стереосистемі. Ми з Джонні постійно запитували: «Через що весь цей клопіт? Адже вона живе з тобою, чувак». Проте він хвилювався. Він купив обручку з діамантом. Ну, менш із тим, вона прийшла додому, і ми вчотирьох заховалися в кімнаті Вілла, лишивши їх наодинці. Ми планували вибігти звідти із привітаннями, але Керрі сказала «ні».

— Я думала, що вони просто не бачать сенсу одружуватися.

— Ед бачить. Керрі ж не хоче жертвувати своїм тупим спадком.

— Вона навіть не говорила з дідусем.

— Ось у чому річ. Усі завжди радяться з Гаррісом про все. Нащо дорослій жінці просити в батька дозволу на весілля?

— Дідусь би її не зупинив.

— Ні, — погодився Ґет. — Але ще тоді, коли Керрі вперше приїхала з Едом, Гарріс чітко дав зрозуміти, що всі гроші, які їй призначалися, зникнуть, якщо вона вийде за нього. Суть у тому, що Гаррісу не подобається Едів колір шкіри. Він расистський покидьок, та й Тіппер була такою самою. Так, я люблю їх обох з багатьох причин, і було більш ніж щедро з їхнього боку дозволяти мені приїздити сюди щоліта. Мені хочеться думати, що Гарріс справді не усвідомлює, чому саме йому не подобається мій дядько, але він не любить його достатньо, аби не позбавити спадку найстаршу доньку.

Ґет зітхнув. Я любила форму його підборіддя, дірку на футболці, записки, які він мені писав, те, як працював його розум, рухи, які він робив руками, коли говорив. Тоді мені здавалося, що я повністю вивчила його.

Я нахилилася і поцілувала його. У цьому досі була якась магія — я цілую його, а він цілує мене у відповідь. У тому, що ми показували одне одному свою слабкість і вразливість.

— Чому ми раніше ніколи не говорили про це? — прошепотіла я.

Ґет знову мене поцілував.

— Я люблю це місце, — сказав він. — Острів. Джонні та Міррен. Будинки і звук океану. Тебе.

— Я тебе теж.

— Якась частина мене боїться все зруйнувати. Не хоче навіть уявляти, що тут може бути якась недосконалість.

Я розуміла, що він відчуває. Або мені так здавалося.

Потім ми з Ґетом вийшли на кільцеву стежку і йшли, поки не дісталися широкого плаского каменя, що нависав над гаванню. Вода билася об підніжжя острова. Ми обіймалися, і були напівоголені, і забули, і намагалися якнайдовше не згадувати кожну жахливу подробицю із життя прекрасної родини Синклерів.

ЖИВ СОБІ КОЛИСЬ заможний купець, у якого було три вродливі доньки. Він розпестив їх так, що дві молодші доньки майже нічого цілими днями не робили, а тільки сиділи біля люстерок, милувалися своєю красою і пощипували щічки, аби ті були рум’яні.

Одного дня купець мусив вирушити в подорож.

— Що вам привезти, коли я повернуся? — запитав він.

Найменша донька попросила вбрання з шовку та мережива. Середня — рубіни і смарагди. А найстарша донька попросила лише троянду.

Купець подорожував кілька місяців. Для найменшої доньки він зібрав скриню суконь різних кольорів. Для середньої — відшукав на ярмарках прикраси. Але коли купець уже був біля дому, згадав, що обіцяв найстаршій доньці троянду.

Він підійшов до високого залізного паркану, який тягнувся вздовж дороги. Удалині височів похмурий маєток, і купець був щасливий, побачивши біля паркану заквітчаний трояндами кущ. Декілька троянд легко було дістати.

То була хвилинна справа — зрізати квітку. Купець уже прилаштовував її в підсідельну сумку, коли його зупинив сердитий рик.

Там, де — купець був певен — щойно не було нікого, зачаїлася фігура. Фігура когось величезного, хто глибоким голосом проревів:

— Ти береш у мене річ і навіть не думаєш заплатити?

— Хто ти?

— Досить буде сказати, що я той, у кого ти вкрав.

Купець пояснив, що він пообіцяв привезти доньці з подорожі троянду.

— Можеш взяти вкрадену троянду, але натомість обіцяй віддати мені перший зі своїх скарбів, який побачиш після повернення додому.

З цими словами він скинув відлогу, щоб показати своє обличчя, обличчя страшного звіра, зубасте рило. Суміш вепра й шакала.

— Ти розсердив мене. Зробиш це знов — і помреш.

Купець мчав додому так швидко, як тільки міг мчати його кінь. До будинку лишалася ще ціла миля, коли він побачив найстаршу доньку, яка чекала на нього при дорозі.

— Ми отримали звістку, що ти повернешся сьогодні ввечері! — вигукнула вона, кинувшись у його розкриті обійми.

Вона була першим з його скарбів, що він побачив, повертаючись додому. Тепер він знав, яку ціну насправді призначило чудовисько.

Що було потім?

Усі ми знаємо, що Красуня покохала звіра. Вона покохала його, не зважаючи на те, що могла подумати її родина, — за його шарм та освіту, його знання з мистецтва і чутливе серце.

Справді, він людина і завжди нею був. Він ніколи й не перетворювався на вепра-шакала. То була лише жахлива ілюзія.

Проблема в тому, що її батька було дуже важко в цьому переконати.

Її батько бачить щелепи і рило й чує страшний рик щоразу, як Красуня приводить до нього свого нового чоловіка. Байдуже, який він ерудований і освічений. Який добрий. Батько бачить лише звіра із джунглів, і відраза ніколи його не покине.