— Скажіть, у чому мене звинувачують.

— А ви не пам’ятаєте?

— Я був у відключці.

— Справді?

— Справді, — відповів Морріс.

Можливо, йому все ж доведеться віддати записники, хоча про це йому було боляче навіть думати. Але навіть якщо б він зробив таку пропозицію — або якби Кафферті це зробив, — чи зрозуміє прокурор цінність того, що в них міститься? Це здавалося малоймовірним. Юристи — не вчені. У розумі прокурора велика література — це який-небудь Ерл Стенлі Гарднер. Навіть якщо записники — чудові записники в розкішних молескінових палітурках — матимуть якесь значення для суду, що він, Морріс, отримає, віддавши їх? Один довічний термін замість трьох? Блискуче!

«Я все одно не зможу. Я не стану».

Енді Халлідей, можливо, і був гоміком, поціновувачем «Інгліш лезер», але щодо того, що саме рухало Моррісом, він не помилився. Кертіс і Фредді підписалися через гроші; коли Морріс сказав, що старий міг зберігати в себе тисяч сто, вони повірили йому. Рукописи Ротстайна? В уяві двох тупаків творчий доробок Ротстайна з 1960 поставав якимось маревом, щось на кшталт покинутої золотої копальні. Тільки для Морріса рукописи мали цінність. Якби щось пішло не так, він міг би запропонувати Кертісу й Фредді обміняти свою грошову частку на написані слова, і Морріс не сумнівався, що ті погодилися б. Якщо він віддасть записники зараз — тим паче, що в них містилися саги про Джиммі Ґолда, — отже, усе було марно.

Кафферті постукав телефоном по плексигласу й знову приклав трубку до вуха.

— Кафферті викликає Белламі, Кафферті викликає Белламі, прийом.

— Пробачте. Замислився.

— Трохи запізно замислюватися, чи не так? Спробуйте, будь ласка, не відволікатися. Ви обвинувачуєтеся за трьома пунктами. Ваше завдання, якщо ви згодні, — зробити заяву про свою невинність за всіма трьома пунктами. Пізніше, коли буде суд, зможете визнати себе винним, якщо це буде на вашу користь. Про заставу навіть не думайте, бо Буковські не сміється, а регоче, як та відьма.

Морріс подумав: «Ось так найбільші страхи стають реальністю. Ротстайн, Доу та Роджерс. Три вбивства першого ступеня».

— Містер Белламі? Час іде, і в мене уривається терпець.

Телефонна трубка опустилася, і Моррісу довелося зробити над собою зусилля, аби знову прикласти її до вуха. Тепер уже все було марно, але адвокат із приязним обличчям Річі Каннінгема й несподіваним баритоном зрілого чоловіка продовжував лити слова в його вухо, і якоїсь миті він таки почав розуміти, про що йдеться.

— Вони побудують драбинку, містере Белламі. Від початку до найгіршого. Сходинка перша: опір арешту. На момент висування обвинувачення важливо, щоб ви заявили про невинність. Сходинка друга: напад із застосуванням фізичного насильства — і не тільки щодо жінки — ви встигли добряче відлупцювати поліцейського, який першим прибув на виклик, перш ніж він надів на вас кайданки. Кажіть, що невинні. Сходинка третя: зґвалтування за обтяжуючих обставин. Спробу вбивства можуть додати пізніше, але поки що це всього лише зґвалтування… Якщо про зґвалтування взагалі можна говорити «усього лише». Кажіть, що…

— Хвилину, — сказав Морріс. Він доторкнувся до подряпин на щоці й відчув… надію. — Я когось зґвалтував?

— О, так, — відповів Кафферті із задоволеним виглядом. Імовірно, тому що клієнт нарешті його почув. — Міс Кора Енн Хупер… — Він дістав із портфеля аркуш паперу й звірився. — Це відбулося незабаром після того, як вона вийшла із закусочної, у якій працює офіціанткою. Вона йшла до автобусної зупинки на Ловер-Марлборо. Каже, що ви схопили її й потягли в провулок поруч із баром «Шутерс», де ви до цього кілька годин пили «Джек Деніелс» і вдарили музичний автомат, після чого вас попросили піти. У міс Хупер у сумочці лежав електронний пристрій для виклику поліції, і вона зуміла ним скористатися. І вона подряпала вам обличчя. Ви зламали їй ніс, повалили на землю, придушили й почали вводити свого Джонса Гопкінса в її Сару Лоуренс[12]. Коли прибув офіцер Філіп Еллентон, ви були в процесі.

— Зґвалтування. Навіщо було мені…

Дурне запитання. Навіщо він три довгих години розносив той будинок на Цукрових Пригірках, зробивши тільки одну коротку перерву, аби помочитися на обюссонський килим?

— Не маю уявлення, — сказав Кафферті. — Зґвалтування чуже для мого способу життя.

«Для мого теж, — подумав Морріс. — Зазвичай. Але я пив „Джек Деніелс“, і в мене зірвало дах».

— Скільки мені дадуть?

— Звинувачення проситиме довічне. Якщо на суді визнаєте провину й віддасте себе на милість суддів, можете отримати всього двадцять п’ять років.

На суді Морріс визнав себе винним. Заявляв, що шкодує про скоєне, винуватив у всьому алкоголь і віддав себе на милість суддів.

Дали йому довічне.

2013–2014

Ставши другокурсником середньої школи, Піт Сауберс придумав, яким буде його наступний крок: престижний коледж у Новій Англії, де не охайність, а література вважається чимось подібним до праведності. Він почав пошуки в інтернеті й став збирати рекламні брошури. Емерсон і Бостонський коледж здавалися найбільш підхожими, але можна було спробувати й Браун. Мати й батько не радили сподіватися на щось серйозне, але Піт їх не слухав. Він розумів: якщо в тебе немає надій та амбіцій, коли ти підліток, то й пізніше на тебе чекає повна лажа.

У тому, що він буде вивчати англійську, Піт не сумнівався. Частина цієї впевненості пов’язана з Джоном Ротстайном і його романом про Джиммі Ґолда; бо, наскільки знав Піт, він був єдиною людиною у світі, яка прочитала останні два романи з цієї серії, і вони змінили його життя.

Говард Рікер, учитель літератури на другому курсі, теж змінив його життя, хоча багато учнів і сміялися з нього. У нього було прізвисько Ріккі-хіппі, через картаті сорочки й брюки-кльош, які він любив носити. (Дівчина Піта, Глорія Мур, називала його Пастор Рікі, бо він мав звичку, збуджуючись, розмахувати руками над головою.) Однак уроків містера Рікера ніхто не зривав. Вони проходили захоплююче, на підйомі, до того ж, на відміну від інших учителів, він щиро любив дітей, називаючи їх «мої юні леді й джентльмени». Вони закатували очі, коли бачили його ретро-вбрання чи чули його рипучий сміх… Але наряди ці були кльовими, а дивний рипучий сміх звучав приязно й страшенно заразливо.

На найпершому уроці другого курсу з англійської містер Рікер влетів до кабінету, як подув прохолодного вітру, привітався й написав на дошці те, що Піт Сауберс запам’ятав назавжди:

— Що ви про це скажете, леді й джентльмени? — запитав він. — Що це означає?

Клас мовчав.

— Тоді я вам розповім. Це найпоширеніше критичне судження, що виносять подібні вам юні леді та джентльмени, приречені пройти курс, який ми почнемо з уривків із «Беовульфа» і закінчимо Реймондом Карвером. Серед учителів подібні оглядові курси іноді називають ГПП — Галопом по Пишнотах.

Він життєрадісно рипнув і помахав руками на рівні плечей жестом, що позначає благоговіння. Більшість хлопців розсміялися, Піт теж.

— Як оцінює клас «Скромну пропозицію» Джонатана Свіфта? Повна маячня! «Молодий Браун» Натаніеля Готорна? Повна маячня. «Ладнання стіни» Роберта Фроста? Помірна маячня! Необхідний за програмою уривок із «Мобі Діка»? Щонайповніша маячня!

Знову сміх. Ніхто з них не читав «Мобі Діка», але всі знали, що це важка й надзвичайно нудна книга. Повна маячня, інакше кажучи.

— Але іноді! — вигукнув містер Рікер, здійнявши один палець і драматичним жестом спрямувавши його на слова на дошці. — Іноді, мої юні леді та джентльмени, подібна критика навіть дуже доречна. Я зобов’язаний це визнавати, стоячи тут перед вами та клеячи дурня. Я зобов’язаний викладати деяку давнину, яку, якщо б моя воля, узагалі не став би чіпати. Я бачу, що ентузіазм у ваших очах згасає, і моє серце стогне. Так! Стогне! Проте я продовжую наполегливо йти вперед, тому що знаю: багато чого з того, що я викладаю, не маячня. Навіть ті дуже старі речі, які, як ви гадаєте, не мають жодного відношення до вас сьогоднішніх і ніколи такого відношення не матимуть, насправді глибоко пов’язані із сьогоденням, і з часом ви побачите цей зв’язок. Хочете знати, як відрізнити не-маячню від маячні? Поділитися з вами цією великою таємницею? Оскільки в нас ще залишається сорок хвилин уроку, і якщо вже в жорна нашого об’єднаного розуму ще не засипано зерно для обмолоту, гадаю, я це зроблю.