— Розумію вас, сер, і, звичайно, якщо ви вважаєте, що справу слід закрити, я закрию її. Але я був би вам вельми вдячний, якби ви мені дозволили попрацювати над нею довше.

На подив Кредока головний констебль сказав спокійним і схвальним голосом:

— Ти молодець.

— Треба ще буде попрацювати з револьвером. Якщо ця теорія правильна, то револьвер не належав Шерцу, а тому ніхто не зможе підтвердити, що Шерц коли-небудь мав револьвер.

— Це німецька модель.

— Я знаю, сер. Але наша країна завалена континентальними моделями револьверів. Усі американці були ними озброєні та й наші хлопці теж. Ця дорога нікуди нас не приведе.

— Твоя правда. Можеш запропонувати якісь інші лінії розслідування?

— Повинен бути мотив. Якщо в цій теорії щось є, то виходить, подія, яка сталася в п'ятницю, не була ані простим жартом, ані спробою збройного пограбування, а холоднокровною спробою вбивства. Хтось намагався вбити міс Блеклок. Але чому? Мені здається, що коли хтось і знає відповідь на це запитання, то тільки сама міс Блеклок.

— Я так розумію, вона вже вилила холодний душ на це припущення?

— Вона вилила холодний душ на припущення, що Руді хотів убити її. І вона мала цілковиту рацію.

— І нам треба взяти до уваги ще одне, сер.

— Що саме?

— Хтось може спробувати її вбити знову.

— Така спроба, безперечно, підтвердить правдивість твоєї теорії, — сухо кинув головний констебль. — До речі, ти приглянь за міс Марпл.

— За міс Марпл? Навіщо?

— Я так розумію, вона живе в домі вікарія в Чипінґ-Клеґорні й приїздить двічі на тиждень на лікування в Меденгем-Велс Здається місіс-не-пам'ятаю-як-її-звуть є дочкою давньої подруги міс Марпл. А в нашої старої кицьки справжня спортивна хватка. Життя не дарувало їй великих хвилювань, і розслідування вбивства — для неї неабияка розвага.

— Ліпше б вона не приїздила сюди, — сказав Кредок дуже серйозним голосом.

— Щоб не плуталася в тебе під ногами?

— Не в тому справа, сер, вона дуже мила старенька дама. Я не хотів би, аби з нею що-небудь трапилося… У тому випадку, якщо в нашій гіпотезі є бодай зерно істини.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

ПРО ДВЕРІ

— Пробачте, що я знову турбую вас, міс Блеклок…

— О, не переймайтеся. Слідство триває вже тиждень, і вам, сподіваюся, пощастило здобути якісь нові факти?

Детектив-інспектор кивнув головою.

— По-перше, міс Блеклок, Руді Шерц не був сином власника альпійського готелю в Монре. Він почав свою кар'єру, працюючи санітаром у Берні. У багатьох хворих там пропадали в ту пору дрібні прикраси. Потім, під іншим прізвищем, він працював офіціантом на одному із зимових курортів. Там він навчився підробляти рахунки, вказуючи різні суми на різних копіях. Різницю він, звичайно, клав собі до кишені. Потім влаштувався на службу до одного з універмагів Цюриха. Поки він там працював, кількість крадіжок в універмазі значно перевищила середній рівень. І крали там, безперечно, не лише покупці.

— Тобто він був дрібним злодієм? — сухо кинула міс Блеклок. — І я не помилилася, коли дійшла висновку, що ніколи не зустрічала його раніше?

— Ви мали цілковиту рацію — немає жодного сумніву, що хтось показав йому на вас у готелі «Роял Спа», і він прикинувся, ніби впізнав вас. Швейцарська поліція стала виявляти надто великий інтерес до його сумнівної діяльності, і він приїхав сюди з цілим комплектом фальшивих документів і влаштувався на службу до готелю «Роял Спа».

— Атож, там є чим поживитися, — сказала міс Блеклок. — Там зупиняються дуже заможні люди, більшість із яких досить недбало ставляться до своїх чеків.

— Атож, — сказав Кредок. — Він сподівався зібрати там чималий урожай.

Міс Блеклок спохмурніла.

— Усе це можна зрозуміти, — сказала вона. — Але чого він приїхав до Чипінґ-Клеґорна? Невже він сподівався, що знайде тут кращу здобич, аніж у багатому готелі «Роял Спа»?

— Ви й далі стверджуєте, що у вашому домі не було нічого особливо цінного?

— Звичайно, не було. Якби там щось було, я б не могла не знати про це. Я запевняю вас, інспекторе, ми не володіємо ані якоюсь невідомою картиною Рембрандта, ані чимось таким.

— У такому разі виходить, ваша подруга міс Баннер мала слушність? Він приїхав сюди, щоб напасти на вас.

— Атож, Леті, що я тобі казала?

— Дурниці, Банні.

— Але чи справді це дурниці? — висловив сумнів Кредок. — Думаю, ви знаєте, що це правда.

Міс Блеклок подивилася на нього важким поглядом.

— Давайте тоді говорити напрямки. Ви справді вірите в те, що той молодик приїхав сюди — попередньо опублікувавши оголошення в газеті, щоб половина сільського населення збіглася до нас в певний час у стані надзвичайного збудження…

— Але, може, він не хотів, щоб це сталося, — нетерпляче урвала її Дора Баннер. — Можливо, він хотів лише застерегти тебе — я, коли прочитала це оголошення, то й зрозуміла його як жахливе застереження, і я подумала саме про тебе, Леті. Побачивши ті моторошні слова: «Оголошується вбивство», я всіма кістками відчула, як це було страшно, бо якби в нього все вийшло, як він спланував, він застрелив би тебе й пішов геть і хто б коли довідався, хто то був?

— Це схоже на правду, — сказала міс Блеклок. — Але…

— Я знала, що те оголошення не було жартом, Леті. Я собі сказала, ні, це не жарт. А Міці — вона теж була до смерті налякана!

— До речі, про Міці, — сказав Кредок. — Я хотів би знати більше про цю молоду жінку.

— Її дозвіл на працю й документи в цілковитому порядку.

— Я в цьому не сумніваюся, — сухо відказав Кредок. — Документи Шерца теж були в цілковитому порядку.

— Але навіщо було Руді Шерцу вбивати мене? Схоже, ви зовсім не намагаєтеся пояснити це собі та мені, інспекторе Кредок.

— За Руді Шерцом міг стояти хтось інший, — спокійно промовив Кредок. — Ви про це не подумали?

Він застосував ці слова в метафоричному значенні, хоч йому й сяйнуло, що якщо теорія міс Марпл правильна, то вони відповідають дійсності і в прямому значенні. Хай там як, а вони не справили особливого враження на міс Блеклок, яка досі здавалася налаштованою скептично.

— Проблема залишається тією самою, — сказала вона. — Навіщо комусь може заманутися вбити мене?

— Саме цю відповідь я й сподіваюся отримати від вас, міс Блеклок.

— Я не можу вам її дати! Категорично не можу. У мене нема ворогів. Наскільки мені відомо, я завжди зберігала чудові стосунки зі своїми сусідами. Я не знаю нічиїх злочинних таємниць. Безглуздо навіть припустити, що комусь потрібна моя смерть. А якщо ви натякаєте на те, що Міці має стосунок до цього, то це теж абсурдно. Як міс Баннер щойно вам розповіла, та була налякана до смерті, коли побачила те оголошення в «Газеті». Вона хотіла тоді негайно покинути дім.

— Це могло бути лише хитрим ходом із її боку. Вона, либонь, знала, що ви умовлятимете її залишитися.

— Звичайно, якщо ви дійдете якогось категоричного висновку, то ви знайдете на все готову відповідь. Але можу вас запевнити, що якби Міці раптом мене зненавиділа, вона могла б просто отруїти мою їжу, але не стала б ламати таку комедію. Сама думка про причетність Міці до цієї історії абсурдна. Я знаю, ви в поліції упереджено ставитеся до чужоземців. Міці може бути брехухою, але не холоднокровним убивцею. Ідіть і спробуйте пригрозити їй, якщо вважаєте за потрібне. Та коли вона піде звідси в нестямі від обурення або замкнеться, виючи, у своїй кімнаті, я попрошу вас приготувати мені обід. Місіс Гармон має намір прийти до мене на чай сьогодні пополудні зі старою леді, яка в неї живе, і я просила Міці зробити кілька тістечок — але, схоже, ви геть зіпсуєте їй настрій. Невже ви не можете запідозрити когось іншого?

Кредок пішов на кухню. Він поставив Міці ті самі запитання, які ставив і раніше, й отримав ті самі відповіді.