Изменить стиль страницы

— Тобто погодитися з психологічними теоріями полковника Істербрука, — похмуро кинув Кредок.

Райдсдейл усміхнувся.

— Зрештою, полковник і справді має великий досвід, — сказав він. — Я терпіти не можу психологічного жаргону, який так полюбляють сьогодні застосовувати куди треба й куди ні, — але цілком знехтувати ним ми не можемо.

— Я досі відчуваю, що нам малюють хибну картину, сер.

— Чи маєте ви якісь підстави вважати, що хтось із допитаних вами у Чипінґ-Клеґорні людей вам набрехав?

Кредок завагався.

— Я думаю, дівчина-чужоземка знає більше, аніж говорить. Та, можливо, я ставлюся до неї упереджено.

— Ви припускаєте, що вона в якийсь спосіб була пов'язана з тим хлопцем? Що це вона впустила його в дім? І привела на місце події?

— Щось у такому дусі. Я не схильний цілком заперечувати її участь. Але в такому разі не можна не припустити, що в домі справді було щось цінне, гроші або коштовності, а таке припущення суперечить зібраним свідченням. Міс Блеклок заперечила його з усією категоричністю. Так само й інші. Таким чином, ми доходимо висновку про існування в домі цінностей, про які нікому не було відомо…

— Справжній сюжет для детективу-бестселера.

— Я згоден, сер, це здається безглуздим. Не менш безглуздим, аніж переконаність міс Баннер у тому, що мала місце очевидна спроба Шерца вбити міс Блеклок.

— Але ж ті факти, які ви про неї наводите, і зі слів самої міс Баннер…

— О, я згоден із вами, сер, — швидко урвав Кредок свого начальника, — вона вкрай ненадійний свідок. Надзвичайно помислива.

Хто завгодно може накинути їй будь-яку думку — але цікаво, що тут ідеться про її власну теорію, ніхто їй її не намагався накинути. Усі інші заперечують її. Тож очевидно, вона пливе проти течії. Це її особисте враження.

— А чому Руді Шерцу захотілося вбити міс Блеклок?

— Ось у цьому й головоломка, сер. Я не знаю. Міс Блеклок також не знає — якщо тільки вона не набагато краща брехуха, аніж я думаю. Ніхто не знає. Тому ми маємо підстави припустити, що це припущення хибне.

Він зітхнув.

— Не занепадай духом, Кредоку, — сказав головний констебль. — Сьогодні я поведу тебе на обід із самим сером Генрі. Найліпший із тих, які можна замовити в готелі «Роял Спа» в Меденгем-Велсі.

— Дякую вам, сер, — сказав Кредок із легким подивом у голосі.

— Річ у тім, що ми одержали листа… — він урвав мову, коли Генрі Клітерінґ увійшов до кімнати. — А, ви вже тут, Генрі.

Сер Генрі цілком неофіційним тоном сказав:

— Вітаю тебе, Дермоте.

— У мене є дещо для вас, Генрі, — сказав головний констебль.

— Що саме?

— Лист від старої кицьки. Вона зупинилася в готелі «Роял Спа». Й обіцяє повідомити нам щось таке, що може нас зацікавити у зв'язку з подіями в Чипінґ-Клеґорні.

— Ось бачите, які вони, старі кицьки, — з тріумфом у голосі промовив сер Генрі. — Що я вам казав? Вони все чують. Вони все бачать. І всупереч старовинній притчі люблять полихословити. А що саме помітила ця старенька, якій заманулося написати вам?

Райдсдейл розгорнув листа.

— Вона пише, як моя бабуся, — поскаржився він. — Її почерк нагадує почерк павука з вимоченими в чорнилі лапами, а до того ж вона ще й підкреслює фрази. Їй би, звісно, дуже не хотілося забирати наш дорогоцінний час, та вона щиро сподівається надати нам бодай маленьку допомогу, і таке інше, і таке інше. Як же її звуть? Джейн і щось подібне до Марпл — ні, Марпл — Джейн Марпл.

— Та нехай мене грім поб'є, — вигукнув сер Генрі, — невже таке може бути? Джордже, та це ж моя власна, моя особлива, єдина й неповторна кицька! Найкраща з усіх старих кицьок. І вона якось примудрилася потрапити до Меденгем-Велса, замість спокійно жити собі вдома, у Сент-Мері-Мід, вона приїхала сюди саме в той час, коли тут відбулося вбивство, яке навряд чи пощастить розплутати без її допомоги. Отже, вона матиме тут чим навтішатися — її чекає нерозгадане й таємниче вбивство!

— Що ж, Генрі, якщо так, то я згоден побачити твоє чудо, — з іронією промовив Райдсдейл. — Ходімо! Ми пообідаємо в «Роял Спа» й побазікаємо з твоєю старою леді. Кредок, бачу, налаштований вельми скептично.

— Зовсім ні, сер, — чемно відказав Кредок.

Він подумав, що іноді його хрещений батько заходить надто далеко у своїх химерах.

II

Міс Джейн Марпл була майже такою самою, якою уявив її собі Кредок. Лише набагато лагідніша й набагато старша. Вона здавалася дуже старою. У неї було білосніжне волосся, рожеве зморшкувате обличчя й добрі невинні сині очі, і вона була закутана в м'яку вовну. Вовна обгортала її плечі у формі плаща, і вовна лежала в неї на колінах, бо вона, як згодом з'ясувалося, плела теплу пелюшку для немовляти.

Побачивши сера Генрі, вона була сама не своя від радощів і дуже збентежилася та зашарілася, коли її відрекомендували головному констеблю й детективові-інспектору Кредоку.

— Яка я рада, сер Генрі, ви навіть уявити собі не можете, яка це для мене радість… Як давно ми з вами не бачилися… Атож, ревматизм — це моє справжнє лихо. Останнім часом мені стало набагато гірше. Звісно, я не змогла б дозволити собі оселитися в цьому готелі, але Раймонд — мій небіж Раймонд, сподіваюся, ви його пам'ятаєте…

— Усім відоме його ім'я.

— Атож, мій любий хлопчик досяг такого успіху зі своїми книжками — він пишається тим, що ніколи не написав чогось неприємного. Мій любий небіж наполіг, що оплатить усі мої витрати. А його люба дружина також зробила собі ім'я як художниця. Вона здебільшого малює глечики із зів'ялими квітами та зламані гребінці на підвіконнях. Я не наважуюся їй про це казати, адже й досі захоплююся творчістю Блера Лейтона та Альми Тадеми. Але я надто багато базікаю. І боюся, щоб головний констебль — ніколи не сподівалася, що ви познайомите мене з ним, — не нарікав, що я забрала в нього стільки часу.

«Пустопорожня базіка», — роздратовано подумав детектив-інспектор Кредок.

— Ходімо до приватної кімнати менеджера, — сказав Райдсдейл. — Там нам буде зручніше поговорити.

Коли міс Марпл виплуталася з вовни й зібрала свої плетільні дротики, вона пішла за ними, вибачаючись та протестуючи, до затишної вітальні містера Роулендсона.

— А зараз, міс Марпл, розкажіть, що ви хочете нам повідомити, — запитав головний констебль.

Міс Марпл перейшла до суті справи з несподіваною лаконічністю.

— Я про чек, — сказала вона. — Він його виправив.

— Він?

— Я маю на увазі молодика, що сидів тут за конторкою адміністратора, того самого, що, як мені стало відомо, влаштував напад на приватний дім, а потім наклав на себе руки.

— То він виправив чек, ви кажете? Міс Марпл кивнула головою.

— Так. Ось він у мене. — Вона дістала чек із сумочки й поклала його на стіл. — Він надійшов сьогодні з банку разом з іншими моїми чеками. Як бачите, це був чек на сім фунтів, але він виправив його на сімнадцять. Перед сімкою поставив одиницю, а до слова «сім» додав майстерно поставлену кляксу, яка нібито закрила другу половину слова «сімнадцять». Справді зроблено дуже вправно. Певно, він уже мав у цьому ділі чималу практику. Чорнило те саме, бо я виписувала чек, стоячи за конторкою. Я переконана, що він робив так частенько раніше, ви зі мною згодні?

— Цього разу він обрав не ту людину для своїх фокусів, — зауважив сер Генрі.

Міс Марпл ствердно кивнула головою.

— Атож, не ту. Боюся, він ніколи не став би досконалим злодієм. Зі мною він явно дав маху. Молода, заклопотана справами жінка або закохана дівчина — ось ті люди, які виписують чеки на різні суми й ніколи потім не зазирають до своїх чекових книжок. Але обравши для своїх махінацій стару жінку, яка мусить рахувати кожен пенні і яка виробила таку звичку, він припустився дуже серйозної помилки. Сімнадцять фунтів — це така сума, на яку я ніколи не виписую чек. Двадцять фунтів — це кругла сума, яку я відкладаю на платню слугам і на книжки. Що ж до моїх особистих витрат, то на них я зазвичай виділяю сім фунтів — раніше я виділяла сім, але відтоді ціни так підстрибнули вгору, що доводиться виділяти більше.