Ридан повторив дослід, не міняючи настройки. Кролик зробив той самий стрибок з точністю знову прокрученої кінострічки.

Йдучи сюди, професор не мав наміру займатись будь-якими дослідженнями, він хотів тільки перевірити «ГЧ». Але тепер, оскільки так точно визначилась дія на кролика цієї випадкової хвилі, навмання взятої десь на початку шкали настройки, безглуздо було б не записати її фізіологічного значення. Ридан це й зробив, — швидко, на клаптику паперу, олівцем.

Кінець, випробування закінчено, усе ясно, можна йти спати, головне, покласти Миколу, йому не можна перевтомлюватись…

Але, чорти б його вхопили… Ридан збагнув це, вже ховаючи запис у кишеню, — адже найголовніше не перевірено: чи містить у собі діапазон хвиль генератора всі хвилі мозку? А що як ця, тільки що випробувана на кролику хвиля, взята на початку шкали, одна з останніх хвиль мозку?! Тоді це означатиме, що «ГЧ» має в своєму розпорядженні тільки невеликий відрізок усієї смуги мозкових частот.

Неправильно почато випробування! Треба випробувати дві хвилі: першу і останню. Тільки так з’ясується, чи придатний взагалі генератор.

Вони вирішили виправити помилку.

Перша хвиля не дала ніякого видимого ефекту. Але він міг бути й невидимим — яка-небудь внутрішня функція, що одразу і безпосередньо не позначається на поведінці тварини. Щоб знайти її, треба інакше організувати дослід — з верстатом, приладами, які реєструють пульс, температуру, дихання, потрібні аналізи крові і т. д. Тепер про це пізно говорити, звичайно. Що робити далі?

Микола запропонував іти по шкалі вперед, поки помітить перший явний ефект на тому кроликові, а потім повторити те саме, почавши з другого кінця у зворотному порядку.

Професор назвав цей план кустарщиною, але не встояв і погодився, бо в противному разі довелося б просто відкласти все на завтра…

Випробовували, звичайно, тільки великі поділки шкали — двотисячні. Мікрометра не чіпали, хоч Риданові так і кортіло зсунути стрілку на одну двохсоттисячну від уже знайденої «хвилі стрибка» і подивитися, що буде…

Друга хвиля не дала нічого. Третя — теж. Четверта, п’ята, десята — теж.

Так перейшли за п’ятий десяток, коли, нарешті, кролик ліг набік і потягаючись простяг ноги.

Промінь вимкнули. Кролик лежав.

Знову постало питання: що робити?

Хоча щоразу, вимикаючи генератор, кормушку в кролика забирали, він все ж устиг непогано закусити за час дослідів, цілком міг наїстись і відчути природну потребу відпочити, навіть без впливу чергової хвилі. Могло бути й інше: позначилась дія хвилі, але вона або збіглася з потребою кролика, або викликала цілий комплекс функцій відпочинку, який і буде тепер, як заведений годинник, діяти доти, поки зв’язані реакції, пущені в хід, не завершаться самі собою.

— Не забувайте, Миколо Арсеновичу, — казав Ридан, усе більше проймаючись цікавістю до того, що відбувалося, — це вам не досліди старого Гальвані! Те, що в нас зараз відбувається, це не фізика, це біологія! Знаєте, що ми робимо? Ми штучно викликаємо природні явища в живому організмі. Ось що важливо! Це дуже важливо!..

Ридан, звичайно, одразу збагнув, як з’ясувати причину кролячого «відпочинку»: взяти другого кролика і поставити його під ту саму хвилю. Так він і зробив, але, вже випускаючи нове звірятко до кормушки, зрозумів, що тільки повторення того самого ефекту вирішить питання. Якщо цей кролик не ляже відразу, як його попередник, нічого не з’ясується. Виникла нова проблема: чи викликає кожна хвиля генератора однакові реакції в усіх тварин, — хоча б одного виду? Негативна відповідь призвела б до величезних ускладнень у майбутньому…

Так щохвилини у Ридана зринали нові думки. Досліди ці вже трохи відкривали широку перспективу майбутніх досліджень.

У наступну хвилину професор тріумфував: він увімкнув генератор, не змінивши попередньої настройки, і — другий кролик спокійно і м’яко ліг набік, потягаючись, наче навмисне демонструючи недоладну довжину своїх задніх ніг з розчепіреними пальцями.

Тут, захоплений новою перемогою, Ридан не втримався від диверсії, що явно порушувала намічений план. Швидко, нічого не кажучи Миколі, він забрав кролика, посадив на його місце морську свинку і знову дав той самий промінь.

Свинка відразу ж з люттю почала чухати спинку то однією, то другою задньою лапкою, смішно перевалюючись, іноді падаючи набік; вона, мабуть, ніяк не могла дістати потрібне місце. Ридан вимкнув промінь — свинка перестала чухатись, ввімкнув знову — почалося те саме. Так він повторив кілька разів.

— Бачите, Миколо Арсеновичу? — констатував він, поблискуючи своїми сірими очима. — Різні види — різні хвилі!.. Закономірність, звичайно, повинна бути… але… як її знайти!.. І як бути з найголовнішим — з людиною?.. Ой, яка робота попереду!

Ридан гарячково записував, гранично скорочуючи слова і фрази, все, що діялось, — хвилі, реакції тварин, висновки, нові думки. Уже третю сторінку довелося Миколі вирвати з записної книжки — паперу тут у нього не знайшлося.

Перейшли до другої частини випробування «ГЧ» — з другого кінця шкали. «Сама остання» хвиля не дала нічого. Передостання — теж. Повторилась майже точно картина, виявлена спочатку: тільки через кілька десятків поділок позначився влив променя на поведінку тварини. Тепер це був собака в станку. Він почав гавкати…

Мабуть, з усіх вражень тієї «ночі чудес» це було найсильнішим. Такого гавкання ніхто з експериментаторів ще не спостерігав. Дивлячись прямо у вічі тому, хто стояв ближче до нього, собака неголосно, чітко, з невеликими і точно однаковими паузами наче промовляв якесь своє собаче слово, повне таємничого значення, немов попереджав людину про щось важливе…

Як тільки вимикали генератор, ефект враз припинявся, зникав безслідно. З усієї поведінки собаки Ридан бачив, що в його мозку при цьому затухає цілий комплекс явищ, певно, рефлекторно зв’язаних з тим центром, який був збуджений променем. Це теж треба було з’ясувати.

Тут Ридан і припинив, нарешті, роботу тієї ночі…

Перше, що він зробив другого дня, почав серйозну розмову з Миколою наодинці у своєму кабінеті. Мета розмови, спочатку дуже проста, потім значно ускладнилась; ішлося про те, щоб усунути Миколу від роботи, принаймні до повернення з уфімської подорожі. Цього разу професор удався до аргументів, які примусили інженера серйозно насторожитись. Він говорив про загрозливу вузькість діапазону Миколиних інтересів. На цілому ряді історичних прикладів він показав Миколі, до яких трагічних наслідків у психіці людини призводить тривала концентрація думки на обмежених ділянках мозку.

— Ви ще молодий, — казав він. — У вашому віці це дуже небезпечно. Тим часом перші ознаки вже є. Нервова слабість, безсоння, втомлюваність, «чехарда думок» — все це симптоми психічного розладу, який уже почався. Ще не пізно відновити рівновагу: треба дати солідний відпочинок усім «радіотехнічним» клітинам вашого мозку, а всі інші, які вже почали хиріти від неробства, включити в роботу. Більше різноманітності думок, вражень, інтересів!.. А крім того… Ви вже дозвольте мені, Миколо Арсеновичу, на правах старшого закинути вам це… За останні роки ви явно відстали од культурного життя. Навіть у нашому родинному колі… вас починає обганяти Наталя своєю обізнаністю в політиці, в мистецтві… Порівняння з Віклінгом — явно не на вашу, користь, хоч, по суті, він за своїми якостями, звичайно, і в слід ваш не годен ступити. Буржуазне виховання допомагає йому зберігати й підтримувати тільки зовнішній лоск інтелігента. У вас цієї основи немає, але ви — інтелігент іншої формації — радянський інтелігент. Це ширше, вище поняття, Миколо Арсеновичу! Тут немає місця нічому зовнішньому, все повинно бути по суті. І радянський інтелігент повинен мати своє обличчя — обличчя, а не маску! — обличчя благородне й привабливе, позбавлене тих рис, які колись породили отаке собі зневажливе визначення — «напівінтелігент»…

Ридан влучив у ціль. Це була жорстока операція. Микола зрозумів усі прозорі натяки професора, він побачив себе збоку, пригадав свої ляпсуси під час вечірніх розмов у присутності Віклінга, відчув і глибший зміст риданівського зіставлення з Віклінгом, хоч про Ганну не було сказано жодного слова…