Далі йшов розділ «Про потужність мозкових імпульсів».
І висновки:
«…Викладене вище дає можливість зробити висновок: нормальна інтенсивність променистої енергії, яку виробляє мозок, настільки незначна, що не може бути уловлена жодним із сучасних фізичних методів. Це аж ніяк не перешкоджає їй чинити могутній вплив на приймальні елементи мозку, спеціально для цього пристосовані природою. Сила впливу пояснюється граничною здатністю приймальних апаратів мозку резонувати на хвилю, що доходить до мозку.
Проте як ми побачимо далі, потужність мозкових імпульсів не завжди однакова…»
Ридан перегортає багато сторінок, знаходить місце, де вгорі написано: «Про поширення променистої енергії за межі мозку». Розділ зветься: «Факти». Він уважно переглядає його.
«Таким чином, ми ознайомилися з великою групою фактів, яких не можна пояснити з точки зору положень сучасної біології. Справді, візьмемо наведені нижче свідчення Фабра про безперечний зв’язок між комахами, які перебувають на відстані кількох кілометрів одна від одної, приклади дивного гіпнотичного впливу змій на жаб, птахів і ссавців, подібні ж факти з життя риб, нарешті, цілий ряд явищ, зв’язаних з поведінкою та уявленнями людини під впливом так званого навіювання або просто пильного погляду — всі ці факти не знаходять собі достатньо задовільного пояснення в нашій науці. Ще й досі лишається нерозгаданою суть гіпнозу. Значення дуже багатьох таких самих загадкових фактів заведено «пояснювати» такими термінами, як «інтуїція», «інстинкт», які нічого по суті не пояснюють.
Усі розглянуті нами явища одного порядку. Ми бачимо, що вони дуже поширені в тваринному світі і, очевидно, свідчать про існування якоїсь цілком нової для нас сфери проявів життєдіяльності організму. Можна тільки дивуватися, з якою упертістю наука досі ігнорувала цю сферу. Однак на підставі будь-якого з зазначених явищ, підданих серйозному науковому аналізові, можна зробити висновок про існування променистої енергії мозку, яка поширюється далеко за межі його оболонки.
Серед наведених вище численних фактів, обслідуваних мною особисто більш-менш об’єктивно і обережно, помічено ряд випадків, у яких вплив одного мозку на інший виявлявся на досить значній відстані. На підставі цього постає питання: чи імовірно, щоб імпульси мозку, зовсім незначні за своєю потужністю, могли переборювати такі величезні простори, не втрачаючи своєї дієвості? На перший погляд, це здається неможливим.
Проте звернімось до фізики, пам’ятаючи, що випромінювання мозку є не що інше, як електромагнітні хвилі, і що частота їх коливань величезна; вона значно перевищує частоту радіохвиль і майже досягає частоти рентгенівського проміння.
По-перше. Інтенсивність випромінювання всякого радіопередавача з віддалянням од антени поступово зменшується. Але чи можна твердити, що на якійсь певній відстані це випромінювання зникає зовсім? Очевидно, ні. Якщо примітивний детекторний приймач уловлює передачу найбільшої радіостанції Москви не далі, ніж за шістсот кілометрів від неї, то найпростіший ламповий приймач виявляє її сигнали вже на відстані до двох тисяч кілометрів, а чутливість найбільш досконалих супергетеродинних приймачів практично майже не обмежена відстанню. Отже, ясно, що дальність дії електромагнітних хвиль залежить однаковою мірою від потужності їхнього джерела і від досконалості приймальної апаратури.
Хай з погляду сучасної радіотехніки інтенсивність мозкового випромінювання зовсім незначна. Але ж саме до цієї мізерної інтенсивності і пристосовані приймальні елементи мозку. І цілком природно, що вони набагато досконаліші і чутливіші до хвиль мозку, ніж сучасні приймачі до хвиль радіостанцій.
По-друге. Подивимось, яку роль відіграє частота коливань у поширенні електромагнітних хвиль. Радіостанція, що працює на довгих хвилях, повинна мати величезну потужність, щоб її було далеко чути. Довгі хвилі не проникають ні за межі земної атмосфери, ні крізь товщу земної кори, а поглинаються ними.
Короткі хвилі мають більшу частоту коливань (до 30 мільйонів коливань за секунду), ні верхні, іонізовані шари атмосфери, ні земля уже майже не поглинають їх, а тільки відбивають. Тому ці хвилі навіть при дуже незначній потужності передавача здатні подолати відстань в десятки тисяч кілометрів.
Ультракороткі хвилі, частота коливань яких досягає сотень мільйонів коливань за секунду, поширюються на ще більші відстані навіть при дуже малій потужності передавача. Вони ще не можуть проходити крізь земну кору, але пробивають іонізовані шари атмосфери і зникають у космічному просторі.
Що ж дивного, коли хвилі мозку, частота яких досягає кількох квадрильйонів коливань на секунду, можуть вільно проникати крізь товщу землі і досягати будь-якої точки на її поверхні, по прямій лінії, не затухаючи, не послаблюючись? Кількість переходить у якість. Величезна частота коливань начебто замінює собою потужність їх генератора — мозку.
Є, проте, факти, які вказують на те, що й потужність мозкового випромінювання далеко не байдужа до процесу передачі імпульсів від одного мозку до іншого. Ще в 1930 році В. В. Лепьошкін у Барселоні відкрив так зване некробіотичне проміння, яке виходить з організму в момент смерті. Природа цього випромінювання так і лишилася нерозгаданою. Тепер ми можемо припустити, що це звичайні для нервової системи електромагнітні хвилі. А сам факт їх виявлення свідчить про те, що момент смерті — момент припинення генерації променистої енергії мозку — супроводжується раптовим і, очевидно, значним підвищенням потужності випромінювання.
І це далеко не єдиний факт, який переконує в тому, що потужність мозкового випромінювання непостійна і від її коливань залежить ступінь впливу на інший мозок так само, як від коливань потужності радіостанції залежить сила сигналів, уловлюваних приймачем. Далі ми побачимо, як навіювання і гіпноз — явища дуже поширені в тваринному світі, — пояснюються здатністю деяких видів тварин і деяких людей довільно посилювати потужність свого мозкового випромінювання і вільно спрямовувати його потік.
Звичайно, якщо мозок перебуває в спокійному стані, потужність його випромінювання не виходить за межі певної норми; у моменти психічного напруження вона підвищується. Відповідно до цього і дія мозку позначається з більшою чи меншою силою впливу на підсвідому сферу другого мозку.
Некробіотичне проміння, очевидно, становить один з найвищих ступенів потужності випромінювання, бо в людини дія його може викликати галюцинації, тобто частково виключати свідомість. Тут дія уловлюваних сигналів чужого мозку настільки сильна, що приймальні елементи мозку-приймача починають вібрувати в резонанс з ними».
Ридан перегортає сторінку, і в цей момент годинник у їдальні б’є один раз. Професор насуплюється, виймає свій кишеньковий годинник. Пів на другу…
Його нога нервово смикається під кріслом, ритмічно порипуючи черевиком. Давно вщух дощ.
Ні, не рукопис затримує професора в цей пізній час за столом.
Він читає далі:
«Відкриття некробіотичного випромінювання наближає нас до розуміння найбільш «таємничих» фактів з усіх описаних мною в попередньому розділі. Я маю на увазі випадки смерті, яка була «відчута» на віддалі і викликала своєрідні галюцинації в близьких людей. Одначе щоб усвідомити механіку цього процесу, треба розібратись у його деталях. Може здатися дивним, чого ми не відчуваємо безперервно цих «сигналів смерті», якими повинен бути переповнений простір, що оточує нас. І чого тільки близькі нам люди, та й то надзвичайно рідко, повідомляють нас про свою загибель таким дивним способом?
Так, безліч сигналів, і не тільки смерті, а й звичайного буденного життя щохвилини приймає мозок безпосередньо, без всякої допомоги наших органів відчуття. Ось двоє людей — мати й дитина або чоловік і жінка. Протягом багатьох років вони майже щодня бувають разом. Мозок кожного з них своїми нормальними імпульсами впливає на мозок другого. Кожен порух думки, кожне бажання, спалах гніву, волі, враження — все це дає свою гаму випромінювань, що сприймаються, крім свідомості, мозком близької людини. Це випромінювання систематично примушує резонувати приймальні елементи другого мозку в своєрідних комбінаціях, характерних тільки для даної людини.