Изменить стиль страницы

Кореспондент агентства пов’язує цю подію із зникненням кількох представників науково-технічного світу, серед яких згадується ім’я відомого фізика Гросса, що працював останніми роками над проблемою передачі електроенергії без проводів…» Ну, що скажеш?

— Так, та-ак… — протяг Микола. — Тепер зрозуміло, що означали слова «перешкоди усунені» і «антену зірвано вітром»… Пам’ятаєш?

— Звичайно… А «Сфінкс» не знав, куди звернутись за справжньою інформацією. Ми могли б йому розповісти і більше, і раніше, — пожартував Федір. Але відразу ж обличчя його стало серйозним. — Слухай-но, Колю… Я начитався всілякої літератури про міжнародну розвідку і, певне, тільки тепер по-справжньому оцінив усю цю справу. Адже те, що ми знаємо і можемо ще більше дізнатися про машину Гросса, для фашистів і дуже важливо. Вони, звичайно, напоготові, і розвідка поставлена на ноги. Можна не сумніватися, що шпигуни стежать за всіма, хто був хоч трохи причетний до справи.

— Ти хочеш сказати, що життя нашого німця в небезпеці? Не маю сумніву.

— Ні, стривай. Це ясно! Мене цікавить інше. Поясни-но мені ще раз саму техніку вашого зв’язку. Як ви знаходите один одного в ефірі? Адже ти якось казав мені, що він з обережності не повідомляє своїх позивних.

— Та в нього їх і немає, він нелегальній, — відповів Микола. — Спочатку він користався якимись, очевидно, нагаданими позивними, а потім, коли ми познайомились і почалася конспірація з шифром, він перестав повідомляти позивні, і я впізнаю його за характером роботи на ключі.

— Але ж він викликає саме тебе?

— Ні, він з обережності й цього не робить. Він дає тільки загальний виклик: «це-ку» — всім.

— Ну, гаразд, — вів далі Федір — Ось ти почув його, впізнав, настроїв приймач на його хвилю. Але як же він впізнає тебе?

— А мене впізнати — річ нехитра, я не нелегальник і після «це-ку» даю свої позивні.

— Так. Виходить, якщо стежити за нелегальником, то можна встановити позивні того любителя, з яким він розмовляє?

— Звичайно.

— А з позивних можна дізнатися, хто цей любитель?

— Для цього треба тільки купити в будь-якому нашому газетному кіоску довідник короткохвильовика-любителя.

— От бачиш, — насупився Федір. — Можеш бути певен, що за тобою вже стежать.

Захоплений своєю роботою, оточений друзями, Микола був так далеко від цієї думки, що вона здалася йому безглуздою. Він уважно подивився на урочисто похмуре обличчя друга і, насилу стримавши усмішку, теж насупив брови.

— Здається, ти маєш рацію, Федю, — сказав він — Тут до мене одна людина щодня приходить. Мабуть, переодягнений шпигун.

— Хто приходить? — неабияк сполошився Федір.

Микола відповів пошепки:

— Тітка Паша.

Приятелі дружно зареготали, уявивши собі «годувальницю» в ролі міжнародного шпигуна.

Проте, подумавши, Микола вирішив, що міркування Федора не безпідставні.

— Загалом, ти маєш рацію, Федю, — закінчив він. — Звичайно, треба бути на сторожі. Судячи з того, що там слідство ведеться в строго секретному порядку, ми правильно витлумачили повідомлення німця. Тепер чекатимемо нових звісток.

…Зима видалася морозна, люта и неспокійна. Коротку осінь, тиху й теплу, з її розкішним жовто-червоним вбранням, прогнав, зненацька налетівши, шалений ураганний вітер з північного заходу. І — пішло… Колюча крупа застрибала по сухому асфальту, ховаючись од вихорів у западини і закутки тротуарів. Потім ущухло, випав сніг. Широкими вулицями столиці поволі поповзли, як гігантські молюски, машини, смугами здираючи сніжний покрив… Знову падав сніг, знову поглинали його машини. Іноді в розривах розкудланих хмар з’являлося сліпуче сонце, бліде од холоду, і знову надовго зникало за темною запоною, немов ховаючись від засніженої Землі.

Навально мчали події в житті наших героїв. Ще восени, після незвичайного видовища і розмови з професором у його лабораторії, Микола Тунгусов остаточно вирішив зв’язати свою роботу з риданівською. Нехай він не розумів до кінця складних задумів професора, зате відчував, що тут його техніка, як ніде, близько підходила до самого життя, входила, втручалася в нього, сама починала жити і, — Микола вірив у це, — кликала до якихось нових відкриттів і перемог. Та хіба можна було не вірити, коли він на власні очі бачив, як Ридан у своїй лабораторії творив такі речі, про які люди тільки в казках насмілювались мріяти!

Перспектива тривалого збереження живої тканини, відкрита Тунгусовим, цілком захопила професора. Спочатку Миколі здавалося навіть, що вона затьмарила собою думку про генератор мозкового проміння, якого так напружено чекав учений. Але невдовзі з’ясувалося, що одне з одним зв’язане, що обидві перспективи якось доповнюють одна одну. Як саме, Ридан не казав, і Тунгусов розумів, що було б нетактовно наполягати на поясненні його кінцевої мети.

Усе складалося дуже вдало. Розв’язати завдання консервування Тунгусов сам не міг: тут потрібні були складні гістологічні дослідження, йому недоступні. Ну, звичайно, Ридан брав на себе дослідницьку роботу. Він ладен був переключити на неї весь свій інститут.

І от почалася нова діяльність. Вони склали проект, нарком схвалив його. Проект був грандіозний, як казав Ридан. Він починався з будівництва: до риданівського особняка спішно прибудовується двоповерховий флігель за рахунок частини саду. В ньому розташовуються майстерні Тунгусова і нові лабораторії. Тунгусов підбирає штат. Ридан збільшує кількість своїх співробітників-гістологів удвічі й постачає нові лабораторії повним обладнанням.

Проект цей складали, звичайно, втрьох з Матусею. А коли почалося здійснення його, кермо влади автоматично перейшло до Матусі, бо йому треба було тільки знати, що робити, а як робити — це він розумів краще за інших. Матуся гасав по місту, як вітер, знаходив людей якимсь дивним «верхнім чуттям», як добрий мисливський собака знаходить дичину. Він брав цих людей мертвою хваткою, так, що намічена ним жертва не встигала навіть помітити, як починала виконувати нову роботу.

З’явилися будівельники-інженери й робітники, загуркотіли в саду машини. Вони вгризались у замерзлий грунт, заливали котловани сірою бетонною масою, дробили щебінь, піднімали риштування й цеглу стрілами дериків. Потім величезна дощана коробка сховала місце майбутнього флігеля, і вже ніхто з риданівців, крім Матусі, не бачив, що робиться в ній. А через місяць, коли повернуло «сонце на літо, зима на мороз» І почались люті конвульсії зими, що все-таки повільно відступала, коробка раптом з оглушливим скреготом і гуркотом розпалась, як шкаралупа розбитого горіха, і під нею виявився новенький світлий будинок із заскленими рамами та оздобленим фасадом.

Тим часом Ридан і Тунгусов гарячково готували кожний свою роботу. Широкий коридор інституту відображав ступінь цієї підготовки: він усе більше заповнювався ящиками з верстатами, інструментами, приладами, посудом. Великі чорні букви «Р» і «Т», поставлені за розпорядженням Матусі на ящиках, позначали майно Ридана і Тунгусова.

— Дрібниця, — казав він у відповідь на іронічні компліменти Ридана з приводу його надзвичайної передбачливості, — а от побачите, скільки вона часу нам заощадить, коли доведеться розбирати ці завали.

Микола склав точний план робіт. Два генератори ультракоротких хвиль — один з них старий, уже майже готовий — працюватимуть безперервно, постачаючи дослідницьким лабораторіям Ридана таку кількість опромінених проб свіжої органічної тканини, яку тільки лабораторії зможуть пропустити. Це будуть сотні проб на день, і гістологам доведеться добре-таки попрацювати.

Опромінення тканини почнеться з максимальної хвилі наміченого Миколою діапазону на одному генераторі і мінімальної — на другому. Десь між ними ховається потрібна «консервуюча» хвиля. Але тут — тисячі хвиль, щоб дослідити кожну з них, потрібні були б роки. Тому облога цього діапазону почнеться з обох боків, спочатку досить великими стрибками, щоб намацати в ньому найбільш дійову ділянку. Це буде перший тур шукань. Потім піде кропітке дослідження знайденої ділянки за тією ж системою — з двох кінців, але вже дрібнішими «кроками». Нарешті, третій тур, коли кожний сантиметр довжини хвилі буде випробуваний, дасть остаточне вирішення питання. Робота передбачалася надзвичайно складна: крім хвиль, треба було одночасно підшукувати і найбільш вигідні тривалість опромінення та його потужність.