Кожний крок Кулькова блоковано, будь-який його контакт буде зафіксовано, а контакт з ЦРУ не може не відбутися; мова йде про ракетний потенціал; Степанов мав рацію, коли написав про прогноз цього Кузані: перерва в роботі женевської наради не в останню чергу пов'язана з наступним слуханням у конгресі питання про асигнування величезних коштів на ракетний проект; потрібні нові докази нашої агресивності; Кульковим грають, підказують відповіді; цікаво, що він їм напише, такий психологічний текст дуже цінний.

Ірина зітхнула:

— А про що я говорила? Повтори.

— Ти говорила, що тираном бути простіше. Але це не зовсім так, Ірочко… По-моєму, тираном бути страшно… Він завжди боїться, він власної тіні боїться…

Вона похитала головою:

— Ні. Помиляєшся. Оскільки тиран є явище в якійсь мірі анормальне, він не має страху. Ним керує впевненість у богом даній правоті будь-якого його вчинку, він, як кожен шизоїд, пропускає повз свідомість те, що не вкладається в схему, яку він собі вигадав. Хіба Гітлер боявся власної тіні? Він був як глухар, — раптом розсміялася вона, — сліпий і глухий, тільки себе слухай і бачні»…

Ірина озирнулася на якусь лише мить — глянула на той стіл, куди дивився Славін; самі чоловіки; Славін зразу ж усе прочитав у її очах; шукала жінку, кого ж іще? Дурненька… Все-таки жінки ревнивіші за чоловіків, мабуть, вони вигадливі на обман, ми прямолінійніші, до хитрощів не вдаємося, — це для слабких; е, ні, заперечив він сам собі, а Кульков? Хитрий, як змій-горинич… А втім, це не так; просто не натрапляв на розумних, по-справжньому розумних; а чи не схоже це на манію величності, спитав він себе, невже академік Криловський дурніший за тебе? Але ж скільки років працює пліч-о-пліч з гадом… І нічого не підозрював…

— Японці красиві люди, правда? — спитала Ірина.

— Дуже.

— У них якась вроджена пластика… І коректність…

— Коректність з'явилася після того, як їх розбили в сорок п'ятому. Подивилася б ти хроніку часів війни на Тихому океані…

Я повинен дочекатися того моменту, коли він повідомить Ленглі про майбутній від'їзд на ракетні випробування, повторив собі Славін; він не може не повідомити їх про це, а вже потім я примушу його похвилюватися, нехай відкриє запасні канали зв'язку, нехай закрутиться, мені конче потрібно зрозуміти, чи немає в нього якихось особливих шляхів для відходу; в Пеньковського був другий паспорт, міг зникнути в будь-який момент, і шукай вітра в полі….

Славін упевнився, що вичислив Кулькова правильно, коли той, шепнувши щось Криловському, підвівся з-за; столу й вийшов у коридор; там люди Гречаєва; кожен крок підконтрольний, нехай іде.

… Кульков попросив у метрдотеля дозволу подзвонити. Той, звичайно, дозволив, спитавши: «Я вам не заважаю?» — «Ні, ні, що ви, які тут секрети»… Набрав номер, прикривши диск рукою; відповів Юрс; зразу ж поклав трубку, набрав ще раз, Юрс трубки не піднімав, чекав, скільки буде дзвінків; сім; екстрена зустріч в «Націоналі»; сам не поїхав, написав на аркушику паперу адресу своєму помічникові Дуаесу; за тридцять хвилин буде тут; обмін інформацією відбудеться в туалеті, недарма Кульков туди подався, — старе, як світ, але ще й досі діє: як у літературі існує тридцять сім сюжетів, не більше й не менше, так і в шпигунстві прийомів не дуже багато; через п'ятнадцять хвилин люди Гречаєва зробили знімок; малесенький аркушик паперу було загорнуто в пластилін і приплюснуто до бачка великим пальцем, не зіпсувати б відбиток пальця Кулькова, і це, можливо, заздалегідь обумовлено; «Негайно вилітаю на секретний полігон, повернуся в суботу, після цього — обмін інформацією; додатковий запитальник, який передали під час радіопередачі, взяв до виконання «Н-52».

— Любий, а чому в наших ресторанах такі нецікаві, без ніякого смаку програми оркестрів? — спитала Ірина.

— Тому що музиканти не мають процентів від прибутку, який дають відвідувачі, — відповів Славін.

— А чому їм не дають процента від прибутку?

— Тому що дурні й бояться, що вони дуже багато зароблять…

— Мабуть, я все-таки чогось не розумію. От я ходжу до мого перукаря вже вісім років, так?

— Сім, по-моєму…

— Вісім. На жаль. Раніше я ніколи не робила зачіски, просто копиця сіна на голові…

— Мені, до речі, це більше подобалося.

— Не обманюй себе. Ти в усьому любиш елегантність, я ж знаю.

— Твоя копиця була дуже елегантна… Смачні яблука дали до шніцеля?

— Надзвичайно.

— А чому ти недоїла?

— Бо я й так набрала багато калорій.

— Не забувай, що з роками чоловіків тягне до жінок у тілі.

— Тебе роки не беруть.

Славін усміхнувся:

— Як законсервований огірок?

— Не смій так говорити! Я не знаю іншого чоловіка, який був би таким молодим, як ти.

— Ох, — усміхнувся Славін. — Повтори, будь ласка, ще раз.

— Повторю. Ввечері, — пообіцяла Ірина. — Так от, про мого перукаря… Я йому завжди плачу більше, бо він заздалегідь резервує час, знає, яку зачіску я люблю, розповідає мені про всякі пригоди, жартує, — от тобі й година відпочинку, немов хвойна ванна, правда… Так от, він хотів відкрити салон у себе дома, то його замучили фінінспектори… В чому його провина? Може, в тому, що він приносить своїм клієнтам радість? Люди з гарним настроєм краще працюють, до речі кажучи… Поясни мені, кому він заважав?

— Світовому імперіалізмові, — відповів Славін. — Ти наслідуєш Степанова.

— До речі, його не гріх наслідувати.

— Рідна община, Ірино, — зітхнув Славін. — У нас, справді, ще лишилися пережитки, але не капіталізму, — він у нас тільки-но почав розвиватися, — а саме общини, ось у чому біда… Звідси, мабуть, така загострена увага до слова і вчинку сусіда, а не до його справ… Потрібен час, потерпи…

Коли ж мені до нього підійти? — подумав Славін. — Я ніколи не забуду слова Лісника, коли той сказав Гмирі, що кожен його крок контролюється людьми ЦРУ; можливо, й Кульков також під постійним ковпаком; хоч хлопці Гречаєва — чіпкі, вони помітили б усе те, що бодай трохи викликає підозру, ні, коли вони помітили щось підозріливе, вважай — операцію провалено; контрагент зразу зробить свої висновки, вони вміють цінити час і рішення приймають круті, зразу під груди…

Підійшов офіціант, приніс рахунок, накритий серветкою; Славін відгорнув серветку й прочитав: «Привіт одержано».

Славін простяг офіціантові двадцять п'ять карбованців і повернувся до Ірини:

— Було дуже смачно, правда?

— Так, чудово, велике спасибі, — подякувала вона офіціантові; усмішка прекрасна, нічого штучного, господи, яке це щастя, що вона повернулася! Чого ж ти з нею не одружишся? — спитав він себе. — Лише тому, що ти переконаний холостяк? Чи тому, що старший за неї на двадцять років, а це така межа, яка ось-ось може виявитись фатальною? Вперше ти відчув роки, коли тобі виповнився п'ятдесят один; далі гірше буде; я ніколи нічого від неї не приховував; зрештою, хто сказав, що альянс «Тургенєв — Віардо» аморальний? Ніхто, відповів він сам собі, тільки ти не Тургенєв…

Посаливши Ірину в таксі, Славін сказав:

— Мабуть, сьогодні я не приїду до тебе, Ірочко. А коли й приїду, то перед світанком.

— Скажи, що ти мене любиш, — усміхнулася Ірина.

— Нормально, — відповів він, повторивши невідомого йому Ашота, нового приятеля жінки з бюстом. — Я тебе дуже люблю; коли тебе не було, до мене ніхто не ходив, — кому потрібен лисий старий чоловік з астигматизмом і виразкою шлунка?

— Мені, — відповіла жінка. — Та ще й як…

— Тоді давай зробимо ось що, — знову поглянувши на годинник, зовсім несподівано для самого себе, сказав Славін, — купуй підходяще плаття, і давай призначимо романтичне побачення… Скажімо, через три дні… Біля загсу… О шістнадцятій нуль-нуль… Як тобі така пропозиція?

… Таксі від'їхало, біля Славіна зупинився Гречаєв і, прикурюючи, неголосно мовив: