У мене бували оті короткі моменти і можливості вибору, татку. Моменти й можливості, які насправді здавалися мені неістотними: сьогодні вони є, завтра — немає. Але вони мають здатність накопичуватися. І не встигаєш ти й оком моргнути, як вони перетворюються на ріку, яка тягне тебе разом з собою. І ти опиняєшся там, куди пливеш. От я сюди й приплив. В оцьому довбаному липні. Але ж я не хотів сюди потрапити! Я хотів бути в іншому місці, татку!
Коли ми звернули до головної споруди, Ізабель Скоєн стояла на алеї у своїх верхових бриджах, розставивши ноги і взявши руки в боки.
— Андрію, почекай тут, — наказав дідок. — А ти, Петре, перевір усе довкола.
Ми вийшли з лімузина й увійшли в запах корівника, дзижчання мух і далеке дзеленчання коров’ячих дзвіночків. Ізабель стримано потиснула руку дідку, проігнорувала мене і запросила нас на чашку кави. Ключове слово — кава.
В коридорі висіли фотографії всіляких породистих шкап, стояли кубки за перемогу на перегонах і всяка всячина. Дідок пройшовся повз ці фото і поцікавився, якої породи ота кобила зі стрункими ногами та широкими грудьми — бува, не чистокровної англійської? Я тільки не зрозумів до пуття, кого він мав на увазі — кобилу чи господиню ферми. Однак ця хитрість спрацювала. Суворий вираз обличчя Ізабель трохи відтанув, і вона стала не такою стриманою.
— Посидьмо у вітальні й поговоримо, — запропонував старий.
— Краще ходімо до кухні, — заперечила вона, і в її голосі знову почувся крижаний холод.
Ми сіли, і вона поставила посеред столу чайник з кавою.
— Налий нам, Густо, — сказав дід, зиркнувши у вікно. — Маєте гарну ферму, фру Скоєн.
— Я незаміжня жінка, а значить — не пані.
— Там, де я виріс, усіх жінок, спроможних керувати фермою, називали фру, незалежно від того, були вони вдовицями, розлученими чи незаміжніми. Це вважалося виявом поваги.
Він поглянув на неї і широко посміхнувся. Вона зустрілася з ним поглядом. І на якісь дві-три секунди запала така тиша, що стало чути, як б’ється у шибку спізніла осіння муха, намагаючись вирватися на волю.
— Дякую, — нарешті мовила Ізабель.
— От і добре. Наразі забудьмо про оті фото, фру Скоєн.
Вона заклякла на своєму стільці. У телефонній розмові, яку я мав з Ізабель, вона спершу спробувала віджартуватися від моєї погрози, що фото, там де я разом із нею, потрапить до преси. Сказала, що вона одинока, сексуально активна жінка, яка обрала собі молодшого хлопця, — ну то й що? По-перше, вона — непримітна секретарка радника, а по-друге, це ж Норвегія. То в Сполучених Штатах під час президентських виборів на лицемірстві грають. Тому мені довелося розфарбувати свою погрозу рішучішими мазками в яскравіших кольорах. Вона платила мені гроші, і я зможу це довести. Фактично вона заохочувала проституцію, а проституція й наркотики були саме тими питаннями, які вона обговорювала в пресі від імені комітету із соціальних проблем, чи не так?
І через дві хвилини ми домовилися про час і місце цієї зустрічі.
— Преса часто пише про приватне життя політиків, і від цього нікуди не дінешся, — сказав дідок. — Поговорімо краще про одну ділову пропозицію, фру Скоєн. На відміну від шантажу, добра пропозиція може принести користь обом сторонам. Хіба ж ні?
Ізабель нахмурилася. А старий посміхнувся.
— В моїй діловій пропозиції не йдеться про гроші. Навіть попри те, що ця ферма приносить збитки. Якби йшлося про гроші, то це була б корупція. Я ж пропоную вам чисто політичну угоду. Звісно, що таємну. Але ж такі таємні угоди укладаються в міській раді мало не кожного дня. І до того ж, у найкращих інтересах громади, хіба ж ні?
Скоєн знову стримано кивнула.
— Ця угода має залишитися межи мною і вами, фру Скоєн. У першу чергу, вона піде на користь місту, хоча я бачу тут і потенційну перспективу і користь для вас особисто. Якщо так воно й буде, то це, звісно, значно скоротить ваш шлях до керівного крісла в міськраді. Не кажучи вже про роль в національній політиці.
Її рука з чашкою кави завмерла на півдорозі до рота.
— Я й не думаю пропонувати вам щось неморальне, фру Скоєн. Просто хочу проілюструвати вам, де ми можемо мати спільний інтерес, а ви вже самі будете вирішувати, чи варто робити те, що я вважаю за правильне.
— І що ж ви вважаєте за правильне?
— Зараз міськрада перебуває у вкрай непростій ситуації. Іще до тих сумних і гідних жалю подій, що сталися минулого місяця, мета керівного комітету ради полягала в тому, щоби прибрати Осло зі списку найгірших у Європі міст у плані споживання героїну. Ви мали знизити оборот наркотиків, наркоманію серед молоді і, не в останню чергу, смертність від передозування. Але наразі ця мета виглядає ще більш нереалістичною. Чи не так, фру Скоєн?
Ізабель не відповіла.
— Зараз дуже потрібен герой або ж героїня, яка покінчила з цим безладом і навела порядок знизу й догори.
Вона неквапливо кивнула.
— Треба знищити банди й картелі.
Ізабель пирхнула.
— Дякую за пораду, але цим займалися й займаються у всіх містах Європи. Однак нові банди з’являються мов гриби після дощу. Вони ширяться наче бур’ян. Там, де є попит, завжди будуть постачальники.
— Саме так, — погодився дідок. — Вони поширюються, як бур’ян. Бачу, ви маєте полуничне поле. Ви мульчу використовуєте?
— Так, полуничну конюшину.
— Я можу запропонувати вам мульчу, — сказав старий. — Полуничну конюшину в арсенальських футболках.
Ізабель поглянула на нього. І я побачив, як її пожадливий мозок запрацював на максимальних обертах. На обличчі старого з’явився задоволений вираз.
— Мульча, мій любий Густо, — пояснив він, відсьорбнувши кави, — це бур’ян, який саджають і якому дозволяють розростатися, щоби він не давав рости іншим бур’янам. Бо конюшина полунична є меншим злом, аніж інші бур’яни. Розумієш?
— Гадаю, що так, — сказав я. — Там, де все одно ростимуть бур’яни, краще посадити такий бур’ян, котрий не знищуватиме полуниці.
— Саме так. Згідно з цією аналогією, мета чистого Осло, яку переслідує міськрада, — це полуниці, а всі ті банди, що торгують героїном і породжують анархію на вулицях, — це бур’яни. А ми зі своїм віоліном — мульча.
— Ну і що?
— А те, що спершу ви прополете бур’яни. А потім дасте спокій полуничній конюшині.
— Чим же вона краща для полуниць? — спитала Ізабель.
— Тим, що ми нікого не вбиваємо. Ми працюємо обережно й обачливо. Ми продаємо наркотик, який не призводить до смерті від передозування. Запровадивши монополію на полуничному полі, ми зможемо підняти ціни так високо, що дедалі менше молодих людей ставатимуть наркоманами. Правда, слід визнати, що при цьому наші прибутки не зменшаться. Зате буде менше споживачів і менше продавців. Наркомани вже не будуть кишіти в парках та на вулицях у центрі міста. Коротше кажучи, Осло стане справжнім раєм для туристів, політиків та виборців.
— Але ж я не керую комітетом із соціальних проблем.
— Наразі не керуєте, фру Скоєн. Але ж комітет і не займається прополюванням бур’яну. Для цього у них є секретарка. Щоби приймати невеличкі, щоденні рішення, які у своїй сукупності і складають ті реальні заходи, які вживаються для розв’язання проблеми. Звісно, ви слідуєте у фарватері політики, визначеної радою, але ви — та особа, яка має щоденний контакт з поліцією, котра обговорює з її представниками її діяльність і навіть наважується бувати, скажімо, в районі Квадратурен. Вам, звісно, доведеться чіткіше окреслити і висвітлити вашу роль, але, здається, ви маєте до цього талант. Невеличке інтерв’ю про політику в царині наркотиків тут, заява про зниження смертності від передозування там. Щоби тоді, коли успіх стане фактом, преса та колеги з вашої партії знали, чий організаторський талант стоїть за найбільшим цьогорічним урожаєм полуниць. — І дідок посміхнувся своєю посмішкою дракона з острова Комодо.
Ми надовго замовкли. Муха кинула свої спроби утекти, бо виявила мисочку з цукром.
— Цієї розмови ніколи не було, — сказала Ізабель.