І от зараз для переговорів з Гіммлером в Німеччину прибув із Швеції Бернадотт, а з Швейцарії, майже одночасно з ним, вісімдесятилітній Артур Лазар. Супроводив старого його молодший син.

Шелленберг доставив Лазара в одну з Гіммлерових резиденцій.

Музі виконав свою обіцянку: Артур Лазар привіз із собою пачку англійських та американських газет, в яких були опубліковані статті про Гіммлера.

Старий Лазар мовчки сидів у кріслі. У чорній візитці, в широких смугастих сірих брюках. Крохмальний комірець з відігнутими ріжками ніби підтримував його голову. Очі тьмяні, погляд їх звернений всередину, і через це вони були мертві.

Коли він виїздив до Німеччини, дружина попрощалася л ним, як з покійником. Але він не боявся смерті: вона й так уже пленталася десь поруч, як тінь, як данина прожитим рокам. Уб'ють сина? Шість мільйонів плюс один чоловік. Себе він уже не міг вважати жертвою. Він поїхав сюди тому, що був дуже старий: його висохлому серцю легше стерпіти це все.

Він думав: якби був бог, він не допустив би нічого подібного. Але, якщо можна виторгувати зараз у фашистів життя кількох тисяч чоловік, чому не зробити цього? Він знав: коли Гітлер прийшов до влади, західні держави допомагали йому озброюватись, сподіваючись, що він нападе на більшовиків. І коли націсти в Німеччині вбивали євреїв, західні держави мовчали. Мовчали, а наці на євреях навчалися ремесла вбивць.

Він знав, що Ейхман навіть вивчив єврейську мову, намагаючись мати підготовку, потрібну для посади начальника служби, спеціалізованої на винищенні євреїв.

Лазар був противником Радянського Союзу: вважав, що в цій країні пограбували тих, хто, переважаючи розумом, уміє робити гроші так само, як він умів їх робити.

Але поразку фашистській Німеччині завдали саме більшовики. І тільки Радянська Армія могла б звільнити всіх в'язнів із фашистських концтаборів. Якби ж то!..

Лазар знав про таємні переговори союзників з гітлерівцями. Знав, що фашисти всі свої армії перекидають із Західного фронту на Східний, сподіваючись за підтримкою союзників зупинити росіян.

Він знав, що Аллен Даллес у розмові з агентом гітлерівців заявив: «При всій повазі до історичного значення Адольфа Гітлера і його діла важко уявити собі, щоб збуджена громадська думка англосаксів погодилась побачити в Гітлерові безперечного хазяїна великої Німеччини». І далі: «Гіммлер може бути партнером для переговорів».

Лазар знав, що Даллес, і не тільки він один, настійливо підтримує кандидатуру Гіммлера як наступника Гітлера.

Якщо Гіммлер стане новим фюрером, він заправить за звільнення в'язнів занадто багато. Але може і знищити їх усіх начебто з веління Гітлера. Звалить убивство на найближче оточення фюрера.

Лазар знав, що місія, яку він узяв на себе, дуже сумнівна. Він повинен був вступити в переговори з головним катом свого народу заради того, щоб врятувати кілька тисяч чоловік, зазначених у списку, а сотні тисяч, приречених на смерть, залишаться в концтаборах.

Але він узяв на себе цю місію, сподіваючись умовити Гіммлера, щоб він не евакуював концентраційні табори ні перед нестримною лавиною радянських армій, ні перед військами союзників, які повільно і обережно просуваються від західного узбережжя.

Заради всього цього він тут.

Рейхсфюрер увійшов до кімнати в супроводі Шелленберга. Він був не впевнений у собі, роздратований і явно хвилювався, розуміючи всю небезпечність переговорів з Артуром Лазаром. Потиснути руку євреєві — для Гіммлера й те було вже подвигом. Але він пішов на цей подвиг заради вигід, які обіцяв йому Шелленберг.

Гіммлер вже з перших слів плутано заговорив про те, що він особисто пропонує розв'язати єврейське питання шляхом евакуації євреїв куди-небудь на острови. Та виявилося, що це неможливо: по-перше, через іноземну пропаганду, а по-друге, через опір, що виник у партійних колах. Начебто бажаючи виправдатися, він раптом захотів показати Лазарові якийсь документальний доказ своїх гуманних намірів. Попросивши пробачення, він пішов до свого кабінету й почав там порпатись у паперах.

Він перебирав зведення, що надходили до нього з концтаборів, про кількість проведених умертвлінь за тиждень, за місяць, за квартал. Копії своїх наказів з доганами керівникам табірної адміністрації за виявлене зволікання. Доповідні з технічними проектами газокамер і його схвальними резолюціями в кутку титульного аркуша.

Знімки препарованих трупів з розірваними легенями після перебування у вакуумних камерах, де провадилися з його санкції випробування людських організмів на ступінь витривалості у розрідженій атмосфері (замовлення Герінга для вивчення впливу на льотчиків висотних польотів).

Зведення про кількість тонн крові, одержаних для потреб фронту від дітей, ув'язнених у концтаборах.

Доповідь міністерства сільського господарства про використання добрив, виготовлених з кремаційного попелу.

До рук йому потратив наказ від 16 лютого 1942 року за його підписом. Він нашвидку прочитав його:

«Вищому керівникові СС і поліції на Сході обергрупенфюрерові СС Крюгерові. Краків.

З метою встановлення безпеки наказую, щоб після переведення концентраційного табору варшавське гетто було знесено дощенту. Причому перед цим слід використати всі придатні частини будинків і всякі матеріали. Знести гетто і влаштувати концентраційний табір необхідно, бо інакше ми ніколи не заспокоїмо Варшаву, а бешкети злочинних елементів не можуть бути викорінені, якщо гетто буде залишено.

Мені повинен бути поданий загальний план ліквідації гетто. У будь-якому разі треба домогтися, щоб наявна досі житлоплоща, на якій проживає 500 тисяч чоловік нижчої раси і яка ніколи не буде придатна для німців, була стерта з землі, а мільйонне місто Варшава, що завжди є небезпечним вогнищем розкладу й заворушення, було зменшене.

Генріх Гіммлер».

Він злісно сунув цей папір знов у шухляду, туди, де лежав кусок експериментального мила з людського жиру.

На столі він побачив копії заздалегідь наготовлених телеграм комендантам таборів Дахау та Флоссенбурга:

«Про передачу не може бути й мови. Табір необхідно негайно евакуювати. Жоден в'язень не повинен потрапити живим до рук ворога.

Генріх Гіммлер».

Він схопив ці телеграми, зібгав і кинув у кошик під стіл, потім нахилився, підняв і спалив у попільниці. І, зробивши це, прийшов у кращий настрій: на один доказ поменшало.

Повернувшись у кімнату, де його терпляче ждав Лазар, Гіммлер зразу заявив, що приймає всі три запропоновані йому пункти. Пункт перший: він накаже не вбивати більше євреїв. Другий пункт: наявні євреї, число яких дуже неточне і спірне, у всякому разі, залишаться в таборах, їх не будуть «евакуювати». 1 третій: всі табори, де є ще євреї, будуть перелічені у списку, і про них буде повідомлено.

Лазар вислухав це все з кам'яним виразом обличчя, мовчки. Після паузи сказав:

— Я хочу, щоб мій син відвідав один з таборів. Це потрібно для того, щоб ми могли бути впевнені, що ваші вказівки виконуються в точності.

Гіммлер стривожено озирнувся на Шелленберга. Той кивнув. Тоді Гіммлер спішно сказав:

— Ваше бажання, мосьє Лазар, буде виконане. У вас не повинно залишатись ніяких сумнівів.

Гіммлер вірив у талант Шелленбсрга викручуватися з усякого становища.

Йому хотілося справити на Лазара хороше враження. І, сівши поряд у кріслі, він із найдружелюбнішим виглядом поремствував на те, що німецька економіка, розв'язуючи єврейське питання, зазнала деякої шкоди, втративши вмілі робочі руки, а також ту частину технічної інтелігенції, яка могла бути особливо корисна. І, зітхнувши, сумно додав:

— Але, на жаль, принципи, хоч би якими вони здавались дивними, є принципи. Нам доводилось іти на жертви заради укріплення національного духу. — Підвівся і, пославшись на зайнятість, попросив пробачення, що не може продовжувати розмову. На прощання простяг руку.

Лазар у старечій неуважності, здавалось, не помітив цього жесту. 1 був заклопотаний у цей момент тільки тим, щоб розкурити сигару. Руки його були зайняті.