Обов'язки Вайса полягали в тому, щоб забезпечити посланців Гіммлера від стеження, бо Стокгольм був буквально переповнений агентами Ріббетттропа, Кальтенбруннера, Бормана, Геббельса та й самого фюрера. У свою чергу, особлива група шостого відділу СД, до якої належав Вайс, також наглядала за всіма цими агентами.

66

Шелленберг тими днями був найбільш цілеспрямованим, енергійним і рішучим з усіх державних діячів Німеччини. Та найменше він думав про те, як складеться дальша доля рейху. Він був переконаний, що його власне майбутнє від цього зовсім не залежить. Давно, ще з часів Сталінграда, він зрозумів, що воєнна поразка рейху неминуча. І зробив ставку на Гіммлера. Якщо Гіммлер стане першою особою в Німеччині, то він, Шелленберг, буде другою. Якої Німеччини — це тепер не має значення. Але саме тепер, у ці дні, для нього все вирішувалось. 1 поставки фольксштурму на Східний фронт цікавили Шелленберга лише тому, що це могло затримати просування Радянської Армії. А йому треба було виграти час, щоб завершити переговори Гіммлера з тими, хто взяв на себе роль таємних дипломатичних агентів західних держав.

Переддень падіння гітлерівської Німеччини став для Шелленберга немовби вершиною усієї його діяльності. Від його розуму й спритності залежало тепер, чи буде він першим наперсником нового фюрера і другою особою в Німеччині. Особиста капітуляція Гіммлера була б для нього трагедією, більшою катастрофою, ніж капітуляція Німеччини. Воєнна поразка рейху, на його думку, ще не означала політичної поразки. Якщо діяти в цей критичний момент цілеспрямовано й рішуче, можна виграти для себе особисто велике майбутнє. Так він і діяв.

Протягом усіх цих днів Шелленберг не залишав Гіммлера. Був надзвичайно бадьорий, самовпевнений і красномовно розпалював уяву свого шефа принадними перспективами самодержавного єдиновладдя.

У бомбосховищі Хоенліхену Шелленберг продемонстрував Гіммлерові кіноплівку, на якій з його наказу один з агентів зафіксував фюрера за допомогою прихованої камери.

Знімали спеціальним, уповільненим способом, який дав змогу чітко й докладно зафіксувати найменші відтінки фізичного стану Гітлера.

На сірому екрані перед ними, наче в акваріумі під водою, пересувався у просторі сутулий чоловік з блідим, крихким, обповзлим обличчям і нижніми повіками, відтягнутими, як у старезного пса. Ліва рука мимоволі трусилась, наче ласти в тюленя, праву він підносив до вуха, прислухаючись: слух його значно погіршав після недавньої операції. От він пішов до стола. Підошви його штиблетів ніби прилипали до підлоги, і через це хода була немовби падаюча, як у старезної людини. Узяв аркуш паперу і насилу, мов надмірну вагу, підніс до очей. З очима в Гітлера теж було погано, і документи тепер для нього друкували на спеціальній машинці з незвичайно великими літерами.

Гіммлер пересунув стілець ближче до екрана. Він дивився на свого фюрера мовчки, допитливо, з явною насолодою.

Кілька днів тому Шелленберг розмовляв про стан здоров'я Гітлера з професором де Кріні та директором психіатричної лікарні Шаріте. То були свої люди, і відомості, які він почув, мали цілком підбадьорюючий характер: стан Гітлера безнадійний. Тоді він улаштував Гіммлерові побачення з де Кріні та імперським керівником охорони здоров'я Конті. Гіммлер вислухав їх напружено й жадібно, з повним розумінням: ще раніше він прочитав у медичній енциклопедії статтю про так звану хворобу Паркінсона — цей діагноз ставили Гітлерові.

Тепер, коли перегляд кіноплівки було закінчено і в залі засвітилося світло, Гіммлер сказав з лицемірним співчуттям:

— Це все через те, що фюрер веде зовсім протиприродний спосіб життя: перетворює ніч на день, залишаючи для сну тільки дві-три години. Його безупинна діяльність і постійні вибухи люті мучать усіх навколо і створюють нестерпну атмосферу. — Признався: — Коли він мене викликає, я щоразу відчуваю смертельний страх, адже в припадку ярості йому зовсім легко мене застрелити.

— Атож, — погодився Шелленберг. — І якщо ви будете зволікати, однієї чудової днини ваш труп вивезуть з бомбосховища під рейхсканцелярією, як уже було з іншими.

Гіммлер зблід, але, як і перше, лицемірно вигукнув:

— Загинути від руки фюрера — велика честь!

Шелленберг мав залізну витримку і терпіння, але навіть його іноді збивало з пантелику це безсоромне і тепер уже нікому не потрібне удавання. Лицемірство було начебто другою натурою Гіммлера. Підписуючи наказ про «особливий режим» для десятків тисяч в'язнів у концтаборах, він нарікав:

— Якби наші противники були гуманніші, вони взяли б на себе витрати на утримання військовополонених і самі постачали б їм продукти харчування. Не можу ж я прирікати на голод німецький народ, щоб його коштом відгодовувати цих нероб.

Більшість медичних експериментів над в'язнями провадилася з його санкції. 1, читаючи надіслані йому катами-медиками матеріали про ці експерименти, Гіммлер казав:

— Я дбаю про здоров'я німецького народу, як ніхто інший. Випробування різних нових препаратів на живому матеріалі гарантують нашу медицину від помилок під час лікування людей вищої раси.

З особливою увагою він стежив за успіхами есесівських медиків, що провадили досліди по стерилізації в'язнів.

— Фюрер вимагає від нас, щоб ми умертвляли мільйон слов'ян на рік. Але я мрійник. Ми можемо забезпечити своє майбутнє: збережемо для себе робочу силу, але позбавимо її небезпечної можливості розмноження.

Гіммлер до нестями боявся, що Гітлер дізнається про його таємні переговори з агентами західних держав. І напередодні їхнього прибуття в Хоенліхен він удав з себе хворого. Щоб активізувати Гіммлера, Шелленберг навіть наважився полякати його. Сказав, що, за його відомостями, Кальтенбруннер підозріває про ці переговори Гіммлера. Сотні особистих агентів Кальтенбруннера ганяють навколо Хоенліхену і полюють на людей Шелленберга. Тоді Гіммлер вигукнув роздратовано:

— Їх треба вбивати, вбивати на місці! — І вже лагідніше порадив: — А тих наших агентів, які не можуть з ними справитись, не привертаючи уваги, треба негайно ліквідувати і так скласти матеріали слідства, щоб було ясно: в наших лавах є зрадники і їх знищують.

— Слухаюсь, — відповів на це Шелленберг.

Через кілька днів після перегляду кіноплівки Гіммлер викликав Шелленберга в свій маєток у Вустраві і, коли вони гуляли в лісі, сказав:

— Шелленберг, мені здається, що з Гітлером більше нічого робити. — Спитав: — Ви вірите діагнозові де Кріні?

— Так, — відповів Шелленберг, — я, правда, давно не бачив фюрера, але мої спостереження дають мені змогу зробити висновок.

Гіммлер, погоджуючись, кивнув. Потім зупинився і промовив значливим тоном:

— Якщо англо-американці сумлінно допоможуть мені у перемозі над Росією, я згоден винагородити їх. Ми можемо передати під управління Англії частину Сибіру — ту, що між Об'ю й Леною. А США віддамо район між Леною, Камчаткою і Охотським морем. — Спитав: — Я гадаю, їх задовольнять ці умови?

— Так, — сказав Шелленберг. — Безперечно.

Зараз його не цікавили мрії майбутнього фюрера. Він був реалістичніший. І його втішило, що Гіммлер настроєний рішуче. Значить, і діяти тепер можна енергійніше.

Найбільше Шелленберга турбувала кривава репутація Гіммлера. Найголовніше було тепер по змозі обілити його, щоб ця репутація не стала перешкодою до зведення нового диктатора на трон. Понад шість мільйонів євреїв умертвлено за затвердженим Гіммлером планом на нараді в одній віллі у районі Ванзее, — план цей тому дістав назву план «Ванзее».

Ще в січні 1944 року Шелленберг передбачливо організував зустріч Гіммлера з колишнім президентом Швейцарії Музі. Від імені єврейських організацій той запропонував п'ять мільйонів швейцарських франків за звільнення євреїв, ув'язнених за певним списком.

Гіммлер був схильний зробити цю аферу. Він вимагав, щоб на всю суму доставили в рейх трактори, автомашини й технічне обладнання. А для себе особисто побажав, щоб в американській та англійській пресах були опубліковані статті, автори яких охарактеризували б його тільки як державного діяча Третьої імперії. Про його роль керівника служби безпеки слід змовчати.