Григорій описав ситуацію в концерні після катастрофи першого проданого у Францію літака. Потім переповів відомі на цей момент подробиці аварії і висловив побоювання, що за певних умов ситуація може стати неконтрольованою, у результаті чого випливуть неприємні факти, які зашкодять репутації концерну й — у найгіршому разі — загрожуватимуть самому існуванню ДП «Аронов». Чимало з того, що говорив Авер’янов, Гараган не зрозумів, бо, врешті-решт, усе зводилось до недоступних, типово авіаційних тонкощів. Григорій відчув це і взявся по другому колу роз’яснювати, що закордонні контракти на постачання «ААРОНа 44», флагманського продукту компанії, може бути разом скасовано, якщо його побоювання справдяться.

Зрештою Гараган обірвав росіянина і серйозно запитав:

— За яких умов це станеться?

— Якщо розслідування катастрофи затягнеться або якщо… якщо… воно поверне в небажаному для нас напрямі.

Олігарх, як і раніше, не дивився на свого попутника. «Rolls-Royce» від’їхав кілометрів на двадцять від місця, де залишилась «Toyota» Авер’янова.

— Ти говориш, як політик, — з легким відтінком зневаги проказав Гараган. — Я тебе чую, але я тебе не розумію. Я не люблю людей, з якими доводиться напружуватись, щоб розуміти.

Авер’янов відчув, як між лопатками знову збираються холодні краплі. Він нервував. Розмова наближалась до ключового моменту, а йому так і не вдалось переконати Гарагана. Далі тягнути час не було сенсу, і Григорій відважився вальнути навпростець:

— Я не знаю, що скаже пілот, який вижив, коли опритомніє.

— Тобто ти не знаєш, що насправді відбулося під час катастрофи? — Ельдар Гараган уперше за час розмови повернув голову до пасажира. Авер’янов ще сильніше притиснувся спиною до дверцят, краплини поту виступили тепер не лише на спині, але й над куприком. Тільки зібравши в кулак рештки волі, він витримав погляд жовто-коричневих очей.

— На цей момент ніхто цього не знає. — «Цікаво, він десь навчився, розмовляючи, поглядом скручувати у вузол пряму кишку, чи це набутий атрибут, такий, що з’являється у всіх, хто заробив перший мільярд?» — І я сподіваюсь, не дізнається, але…

— Але ти боїшся… — Гараган прискалив око і, повернувши голову, глянув на дорогу попереду.

— Я боюсь, що пілот, не розуміючи, що робить, оприлюднить факти, які похоронять «ААРОН 44» і нас разом із ним.

Кілька секунд Ельдар Юліанович мовчав, туплячись крізь лобове скло «Фантома» на почорнілий від вологи асфальт і беззвучно ворушачи щелепою, а тоді пальнув:

— Чого прийшов?

Григорій Авер’янов розгубився:

— Я ж… я в… в-в…

— Ти ж для чогось забажав зустрітися? Викладай, що задумав!

Авер’янов знав, що хоче сказати, але язик наче всох, перетворившись на зашкарублий шматок мертвої плоті.

— Пілот… — він прошамкав так тихо, що сам не розчув своїх слів.

— Що? — Гараган театрально нахилив голову до росіянина.

— Я прийшов просити про допомогу, — слова виходили такими кволими, що танули в повітрі, щойно вилітали з рота. Задниця Авер’янова стала мокрою від поту.

Ельдар Гараган стуленими вказівним та середнім пальцями зобразив у повітрі коло, мовляв, продовжуй.

— Я у змозі владнати ситуацію, я гарантую це, але для цього… — Григорій прикусив язика, усвідомивши, що не може переступити невидиму межу.

Гараган по-панібратськи постукав його кулаком по нозі:

— Говори, не бійся, у цій машині, крім мене, тебе ніхто не почує.

І Авер’янов залпом випалив, вивергнувши фразу швидше, ніж устиг про неї подумати:

— Я хочу, щоб ви допомогли ліквідувати пілота! Ліквідувати так, щоб його смерть не викликала підозр, щоб, ну, виглядала природною.

Гараган забрав руку з коліна гостя й уперся долонею у шкіряне сидіння. Потім цілу хвилину мовчав. Витримавши паузу, олігарх указав долонею на таріль з виноградом, що стояла на спеціальній тумбі між передніми сидіннями, злегка виступаючи вглиб салону.

— Пригощайся.

Авер’янов збентежено зиркнув на грона білого винограду. Тоді глипнув на Гарагана, переконуючись, що олігарх не жартує, після чого несміливо простягнув руку і зірвав ягоду. Ельдар мовчав, дивлячись просто перед себе, здавалось, узагалі не зважаючи на пасажира; Авер’янов м’яв виноградину пальцями, наче не знаючи, що з нею робити. Зрештою, підніс до рота, намірившись проковтнути, коли зненацька Гараган різко повернувся на сидінні і ляснув Григорія по підборіддю, вибивши ягоду з рук.

— Поклади на місце і не простягай лапи, гандон! — рикнув олігарх.

Авер’янов потупився, ховаючи руки в складеному на колінах пальто.

Ельдар Гараган присунувся ближче до гостя і заговорив, дихаючи йому в обличчя:

— Хочеш, щоб я тобі допоміг? Допоміг ліквідувати пілота? Де ти таких слів набрався, «ліквідатор» хрінів?! — багатій розпалювався на очах. — І взагалі: як ти смієш звертатись до мене з таким проханням? Хто я по-твоєму? М’ясник? Чикатило за викликом? Чи, може, на моїй візитці написано «Ліквідатор занадто балакучих пілотів», га?!

Втиснувши голову в плечі, не сміючи підняти погляд, росіянин почервонів. Олігарх повернувся в попереднє положення, поклав голову на обтягнутий шкірою виступ сидіння і заплющив очі. Якийсь час обоє мовчали, «Фантом» від’їжджав усе далі від Києва, поки Гараган не підняв голову. Згаслі, матові очі, неначе вдавлені глибоко в пластилін камінці, нічого не виражали.

— Записуй номер телефону, — сказав він.

— Га? — скинув голову Авер’янов.

— Нуль-дев’ять-шість… — почав диктувати Гараган.

Григорій, струснувши заціпеніння, дістав із кишені жакета смартфон і тремтячими пальцями записав номер. Він зрозумів, що Гараган не відступається від АНТК. Ельдар, мляво водячи поглядом по даху салону, закінчив:

— Зателефонуєш завтра ввечері, не раніше. Карий допоможе тобі.

Останньої репліки Авер’янов не зрозумів. Він чекав, готовий зафіксовувати подальші інструкції, проте олігарх не вимовив ні слова.

— То мені, ну, сказати, що я від вас?

Гараган крутнув головою так різко, що Григорій здригнувся. На якусь мить росіянину здалось, що мільярдер кинеться на нього, наче кобра, що хоче вжалити жертву.

— Не смій згадувати про мене в жодній розмові — чи то приватній, чи то телефонній, — прошипів Гараган. — Просто зателефонуєш, і все. Розкажеш, що треба зробити і скільки на це є часу, після чого тобі озвучать, куди, коли і скільки принести грошей, — задумавшись, чоловік запитав: — Чи ти очікуєш, що я платитиму за розгрібання вашого лайна?

— Ні, Ельдаре Юліановичу, ні, я про таке навіть не думав! — не моргнувши, збрехав Авер’янов. Насправді він жодного разу не замислювався над тим, що за «ліквідацію» доведеться розплачуватися з власної кишені, і тепер намагався уявити, скільки коштуватиме замовне вбивство. — Пілот зараз у лікарні у Франції, — несміливо додав він. — У Європейському шпиталі ім. Жоржа Помпіду.

— І що?

— Із цим будуть якісь проблеми?

— Ні, — відмахнувся Гараган і криво всміхнувся: — Боїшся, що доведеться платити за Шенгенську візу?

«Боюсь, щоб ваш «ліквідатор» не облажався у Євросоюзі».

Несподівано мільярдер нахилився до переднього сидіння і щось неголосно промовив над вухом водія. Автомобіль почав сповільнюватись.

— Я хочу попросити ще дещо, — внутрішньо напружившись, сказав Авер’янов.

Гараган роздув ніздрі:

— Ти серйозно? Покайся, злидню! — він розсміявся низьким клекотливим сміхом. — Того, що ти щойно ляпнув, достатньо, щоб я закопав тебе під отим туалетом, — Авер’янов не зразу зауважив, що «Rolls-Royce» спинився, з’їхавши на узбіччя; за кілька метрів від авто височіла автобусна зупинка, з північного боку її стіну підпирала купа злежалого снігу, далі звивалась розтоптана до тванюки стежина, що впиралась у бетонний туалет із перекошеними дверима.

Водночас щось у голосі Ельдара підказувало Григорію, що на цей раз багатій жартує. Збагнувши, що Ельдар Гараган не відмовляється від задуму приватизувати концерн «Аронов», Авер’янов також усвідомив, що потрібен Гарагану, без нього олігарх не впорається, а тому, набравшись сміливості, попрохав: