Єврей приходить до рабина:

- Ребе, хіба це життя? Я, дружина, п’ятеро дітей - і всі в одній кімнатці.

- Знаєш що, - каже рабин, - найми служницю.

- А навіщо мені служниця?

- Не питай! Найми - і все. А через тиждень прийдеш і розкажеш.

Минуло сім днів. Єврей приходить знову:

- Ой, ребе, у мене таке пекло, таке пекло, а не життя! Дружина зі служницею гиркається зранку до ночі, діти скиглять, а у мене голова розривається.

- Не проймайся дрібницями, втішив його рабин, - тепер купи козу.

- Ребе, та ви що? Яка коза? У мене не те що хліва - комірчини немає. Картоплю під ліжком тримаємо.

- То нічого. Знайдеш для неї якийсь куточок. Чекаю тебе через тиждень.

Минув тиждень, єврей уже не приходить, а приповзає:

- Ребе, ґвалт! Кари єгипетські! Страшний суд! Баби кричать, діти плачуть, по всій долівці бруд і козячий послід, а сморід! Сил моїх уже немає.

- Ага! Вже немає, - втішився рабин, - все йде згідно мудрості Талмуду. Дозволяю тобі продати козу.

Ще сім днів пройшло. Єврей з’являється вчетверте. І вже не такий затурканий:

- Ну що вам сказати, ребе? Як ми того смердючого мекала позбулися, то стало якось навіть легше. Щоправда, як продавали, то на ціні стратили, зате маємо трохи спокою.

- Буде ще краще, дурню. Тепер дозволяю тобі вигнати служницю.

Єврей послухав - і прибіг не через тиждень, а на третій день.

- Ой, ребе, слухайте, який же ви мудрий! Хто сказав, що у мене пекло? У нас рай! Хто сказав, що у нас одна мацюпусінька кімнатка? У нас же справжній палац!

Від авторів: тепер ви зрозуміли, звідки та іронічна порада людям, котрі скаржаться на кепське життя: «купи козу»? Євреї зі Станіславщини (нині це Івано-Франківська область) вважали, що таку могутню психотерапію вигадав ребе з містечка Отині, неподалік Коломиї. Подільські іудеї вважали, що окрім бердичівського рабина, такого геніального у своїй простоті способу позбуватися завищених вимог до життя ніхто би просто незугарний був би придумати. «Що ви розказуєте? - обурилася Лапікуриха. - Так це ж було у нас у Чорнобилі!»

Так ото ж, про чорнобильських євреїв.

Один із них влітає до хати рабина з криком і плачем:

- Ребе, рятуйте, мій єдиний син збожеволів.

- Чоловіче, для початку заспокойся. А потім уже розказуй, чого це раптом він у тебе здурів.

- Ви собі тільки уявіть, ребе: вертаюсь я додому, зазираю до сина в кімнату, а там, тьху!!! - на столі лежить свинина, а у нього в ліжку - білява розпусниця.

Рабин розреготався:

- І ти кажеш, що він здурів? Ну, якби, скажімо, розпусниця лежала на столі, а свинина у нього в ліжку. То ще можна було би щось таке подумати. А так - заспокойся і йди собі з Богом. Твій син абсолютно нормальний.

Один із членів чорнобильського кагалу, ну дуже богобоязний юдей, вирішив перевершити по вченості самого ребе Менахема. Тож узявся самотужки вивчати Талмуд. Доходить до певної сторінки і читає:

- Чим довша у єврея борода, тим він дурніший.

Прочитав, встав, підійшов до дзеркала, глянув - борода мало не до пояса. Якщо вірити Талмуду, то з такою рослинністю на обличчі хоч за двері не виходь.

Але з іншого боку - той же Талмуд попереджає, що богобоязному юдею не можна голити бороду. Думав, думав, нарешті узяв свічку і замість підсмалити собі бороду, спалив її всю, та ще й обличчя обпік.

Прийшов до тями, подивився в дзеркало - і написав на полях Талмуду таке: “Щодо бороди - все правильно. Перевірив на власному досвіді”.

До бердичівського рабина приходить молодий неодружений єврей і просить поради.

- Маю шанс женитися. Майбутній тесть - людина освічена і шанована, а головне - він не проти.

- Ну, так женись.

- Але ж наречена страшніша за свинячу дупу!

- Ой, вей! Тоді не женись.

- Але ж тесть дає в посаг двадцять тисяч рублів сріблом!

- Ну, так женись.

- Але ж баришня на додачу крива на одну ногу.

- Ну, так не женись…

- Проте, тесть обіцяє взяти мене в компаньйони.

- Ну, так женись.

- Але ж у нареченої характер… Хаїмова коза в порівнянні з нею - то янгол.

- Ну, так не женись.

- А що ж я тоді маю робити?

- Посидь тут, а я подумаю…

Від авторів: доки рабин зачинився в кімнаті і думає, бо то обов’язковий ритуал, дозволимо собі нагадати: в аналогічній ситуації Ходжа Насреддін сказав: як би ти не вчинив, однаково шкодуватимеш. Але - хоча в Бухарі жило в ті часи чимало євреїв, великий пересмішник до них не належав. А тому не додумався до того геніального рішення, яке осінило бердичівського рабина.

Він вийшов з кімнати і сказав:

- Сину мій, негайно прийми християнство.

- Ребе, для чого?

- А щоб ти попові дупу морочив, а не мені!

Від авторів: на цьому місці Горацій Сафрін поставив крапку. Та й абсолютна більшість оповідачів завершували цей анекдот саме тим, що ребе, не впоравшись із дилемою, “перевів стрілку” на православного священика.

Але ми віднайшли продовження цієї оповістки. Ось воно.

Приймати християнство розгублений наречений не став. Але вирішив таки порадитися ще й з батюшкою. Той, чесно кажучи, не здивувався, бо, як відомо, для справжнього християнина “немає ні елліна, ні іудея”. Тільки запитав:

- Так про що йдеться, сину мій?

- Збираюсь женитися. Її батьки - люди шановані, багаті, а головне - не проти.

- Ну то з Богом, женись.

- Але б ви бачили, батюшко, яка та наречена страшна.

- Тоді не женись.

- Але ж тесть мені стільки обіцяв… стоп! А чого це у мене має голова боліти, як її заміж видати? Що я, крайній? Батюшко, спасибі… Не женюсь!

Рабин з Отині, великий шанувальник музики, як мистецтва, спілкування з Богом, разом із тисячами містечкових хасидів не міг дочекатися новорічних святкових урочистостей у своїй синагозі. Бо тоді приїздив до Отині славетний кантор з Вижниці Йоселе Словік, а з ним - хор хлопчиків і досконала чоловіча капела.

Однак, все, що не від Господа, має свій кінець. З роками бездоганний голос Йоселе, хоч і не стратив свого зворушення, однак став схожим на затерту грамофонну платівку.

Отинський рабин зі зрозумінням похитав головою, а потім відкликав кантора вбік:

- Не знав, не знав, Йоселе, що ти такий жмот, - сказав ребе.

- Як то?

- Ти привіз цього року нам такий чудовий хор, таку незрівнянну капелу… Якби ще привіз нам справжнього кантора - ціни б тобі не було.

Отой рабин з Отині мало, що в релігійній музиці добре знався, так ще й уславив своє ім’я, як ідеальний суддя в людських суперечках.

Сам, однак, остерігався встрявати особисто в будь-які конфлікти, про що - нижче…

Отож, якось перед Першою світовою війною вибрався рабин у мандри з Коломиї до Косова. Їхав він старезним возом, ще часів біблейського Ноя, який тягла така ж стара шкапа.

Вже неподалік Косова, як з’їжджати зі знаменитої Косівської Гори, рабин раптом зіскочив із таратайки.

- Ребе, а що таке? - занепокоївся фурман.

- А, так… У тебе ж гальм на колеса немає.

- Ой, ребе, - здивувався балагула… - ви що, боїтеся? Та ви ж із самим Господом Богом запанібрата, свята людина - і боїтесь?