вона жила останні роки, служила завданням українсь-

кої культури.

219

П'ЄР ЕТЦЕЛЬ

(1814 — 1886)

французький видавець, письменник

Знай, що швидкоплинно все,

що нам дається

Навічно тільки слово

остається.

Юсуф Баласагунський

220

Ми

повинні

вчити

й

виховува-

ти, розважаючи.

П'єр Етцель

П'єр Жуль Етцель на-

родився 15 січня 1814 року

в місті Шартрі і все жит-

тя присвятив видавничій

діяльності. Він також ві-

домий як автор книжок

для дітей та юнацтва, які

друкував під псевдонімом

П.Ж. Сталь.

Коли у Франції поча-

лася революція 1848 року,

він, як прихильник респу-

бліканського устрою, брав

у ній активну участь, став

політичним діячем і посідав

відповідальні посади в уряді Другої республіки (1848-

1852). Після державного перевороту 1851 року в краї-

221

ні встановився режим диктатури Луї Наполеона Бона-

парта, проголошеного 2 грудня 1852 року імператором

Наполеоном ІІІ, і Етцель дев'ять років перебував у виг-

нанні. З-за кордону республіканець Етцель продовжу-

вав вести боротьбу з ненависним йому монархічним

режимом імператора Наполеона ІІІ. Він видавав і не-

легально поширював у Франції політичні твори Вік-

тора Гюґо (памфлет »Наполеон Малий», 1852 р. і збір-

ку віршів «Відплата», 1853 р.) та антибонапартистські

твори інших авторів. Після амністії Етцель повернувся

до Франції і відновив видавничу діяльність, яка мала

культурно-освітню спрямованість.

З ім'ям Етцеля пов'язаний розквіт французької лі-

тератури для дітей та юнацтва у другій половині 19-го

століття. У видавничій фірмі «Книговидавництво Ж.Ет-

цель і К°» («Librairie J.Hetzel et Cie»), яка знаходилася

на вулиці Жакоб, 18 у Парижі, він видавав твори най-

кращих французьких та іноземних письменників.

У березні 1864 року Етцель почав видавати ілю-

стрований журнал для дітей та юнацтва під назвою

«Журнал виховання й розваги» («Magasin d'Education

et de Récréation»), який виходив понад сорок років (до

1906), незмінно притримуючись свого девізу: «Ми по-

винні вчити й виховувати, розважаючи». Журнал був

улюбленим дітищем видавця. Він залучив до роботи в

журналі багато талановитих письменників, серед них

автор науково-популярних книжок Жан Масе та всес-

вітньовідомий романіст Жуль Верн. На його сторінках

друкувались Гектор Мало, Жуль Сандо, Еркман-Ша-

тріан, Едуар Лабуле, Андре Лео, П.Ж. Сталь (Етцель),

Андре Лорі. Постійними авторами журналу були виз

222

начні французькі вчені Елізе Реклю, Каміль Фламма-

ріон, Анрі Сент-Клер-Девіль, Вівьє де Сен-Мартен та

інші. Ілюстрували журнал найкращі художники-ілю-

стратори Ґюстав Доре, Альфонс де Невіль, Леон Бе-

нетт, Жорж Ру, Едуар Ріу. Найбільшим своїм успіхом

журнал завдячує Жулю Верну (1828-1905), який над-

рукував на його сторінках тридцять п'ять романів зі

своєї знаменитої серії «Незвичайні мандрівки».

Завдяки захоплюючій популяризації серед юних

читачів природничо-наукових знань журнал відразу і

назавжди здобув визнання не тільки у Франції, але і у

багатьох країнах світу.

Етцель підтримував дружні стосунки з Гюґо, Ме-

ріме, Жорж Санд, Мюссе, Бальзаком, Ламартіном,

Сент-Бевом, Доде. Серед його друзів було багато дія-

чів культури інших країн, зокрема російський пись-

менник Іван Тургенєв (1818-1883), який навесні 1865

року познайомив Етцеля з українською письменницею

Марком Вовчком (1833-1907).

Для Марка Вовчка, яка у 1860 році оселилася в Па-

рижі, єдиним джерелом існування були літератур-

ні заробітки. Під час знайомства письменниці з Ет-

целем її твори в Росії майже не виходили. Причиною

цього була заборона у 1862 році українського журна-

лу «Основа», в якому друкувалися оповідання і пові-

сті письменниці; фактична заборона української літе-

ратури в Росії циркуляром міністра внутрішніх справ

від 8 липня 1863 року; розгул реакції після придушен-

ня польського повстання 1863-1864 років; утиски ді-

яльності прогресивних російських журналів «Совре-

менник» і «Русское слово», які публікували її твори.

223

У цих умовах треба було шукати перекладацьку робо-

ту в Парижі.

Етцель був зацікавлений видавати твори французь-

ких письменників в Росії, і Тургенєв порадив йому до-

ручити Марку Вовчку перекладати їх російською мо-

вою для видавничої фірми М.О. Вольфа106 у Петербурзі.

Від Тургенєва він знав про великий талант Марка Вовч-

ка як письменниці і про її славу в українській та ро-

сійській літературах. Вже перше знайомство з Марією

Олександрівною справило на нього сильне враження:

йому імпонували передові погляди й широкий круго-

зір письменниці. Він докладно розпитав про її життєві

умови, гарантував постійний заробіток перекладами із

французької російською, обґрунтував можливість пу-

блікації її власних творів у його видавництві.

На прохання Етцеля Марко Вовчок підготувала спи-

сок своїх творів для дітей, на що він у своєму листі від

9 липня 1865 року писав їй: «Мадам!...Повідомлення,

зроблене Вами про Ваші рукописи, переконало мене, що

Ви можете бути у Франції письменником такого ж ран-

гу, до якого Ви, безперечно, належите у себе в Росії».

У списку постійних авторів на титульному арку-

ші «Журналу виховання й розваги» ім'я Marco Wovz-

og почало друкуватися з вересневого випуску за 1865

рік і друкувалося протягом сорока років, поки вихо-

див журнал (припинив існування у 1905 році). Так по-

чалось ділове співробітництво Етцеля і Марка Вовчка,

яке перейшло в дружбу і тривало понад двадцять ро-

ків аж до смерті Етцеля.

Перший твір Марка Вовчка в журналі — казка

«Melassia» («Мелася» — французький варіант казки

224

«Ведмідь») — з'явився у березні 1866 року, друга каз-

ка «Dure Epine et Bonne Rose» («Зла Колючка і Добра

Троянда») була надрукована через кілька місяців.

На початку лютого 1867 року Марко Вовчок повер-

нулася з Парижа в Петербурґ, але співробітництво з

Етцелем продовжувалося. У 1867-1871 роках на сто-

рінках журналу було опубліковано французькою мо-

вою ще п'ять казок і оповідань для дітей. У 1871 році

в журналі була надрукована повість Марка Вовчка і

Етцеля для юнацтва «Le chemin glissant» («Слизький

шлях»), яка витримала у Франції кілька видань. Ство-

рений П.Ж. Сталем (Етцелем) французький варіант

повісті Марка Вовчка «Маруся» був надрукований у

газеті «Le Temps»(1875), а потім у «Журналі вихован-

ня й розваги» (1877), а через рік — окремою книжкою.

У центрі твору — героїчний образ української дівчи-

ни-патріотки, «української Жанни д'Арк», як нази-

вав Етцель Марусю. Повість про патріотичний подвиг

української дівчини, що пожертвувала своїм життям

у грізну годину ворожої навали, сподобалась юним

французьким читачам. «Маруся» вважається у Фран-

ції класичним твором дитячої літератури. Французька

академія107

удостоїла «Марусю» Монтіонівської пре-

мії, відзначивши виховне значення книжки, гуман-

ні й патріотичні почуття, які вона викликає у читача.

За життя Етцеля повість витримала двадцять видань і

була перекладена німецькою, італійською та англійсь-

кою мовами. Соте видання «Марусі» вийшло друком у

1968 році і було широко розрекламоване.

За дорученням Етцеля Марко Вовчок перекладає