ний на Євангелії7, яке Анна як оберіг привезла із собою

до Франції. Відтоді ця святиня перебувала в соборі, і

на ній присягали всі французькі королі.

У 1053 році Анна народила сина, майбутнього ко-

роля Франції Філіппа І. Пізніше вона мала ще двох

синів — Роберта, який помер підлітком, та Гуґо, гра-

фа Вермандуа, який став уславленим лицарем, брав

участь у хрестових походах за визволення Гробу Го-

споднього і Святої Землі Палестини від мусульман, за

що став називатися Великим.

Правління Генріха І було періодом найбільшої фе-

одальної роздробленості країни. Йому постійно дово-

дилося перебувати у військових походах проти непо-

кірних васалів. Тому Анні довелося виховувати синів

самій.

У 1060 році Генріх І раптово помер. Французький

трон посів його старший син Філіпп І (1060-1108). Анна

стала опікункою малолітнього сина і в цій ролі разом

із Філіппом І підписувала державні акти. Оселившись

в одному із старовинних королівських замків у місті

Санлісі поблизу Парижа, Анна збудувала собор і мо-

настир на честь святого Вінцента. До нашого часу від

споруди збереглася невелика каплиця, біля дверей

якої стоїть скульптура жінки у повний зріст з напи-

сом: «Анна руська, королева французька, засновниця

собору у 1060 році».

Із французьких середньовічних хронік відомо, що в

Санлісі 1062 року Анна одружилася з нащадком Кар-

ла Великого, васалом французького короля, могутнім

вельможею і хоробрим лицарем Раулем ІІІ, графом де

52

Крепі і Валуа. Цей шлюб був викликом не тільки коро-

лівській родині, але й церкві. Згідно із французькими

законами королева-вдова і мати короля не мала права

виходити заміж, а згідно із церковними канонами граф

мав одержати від дружини згоду на розлучення. Обра-

жена дружина Рауля Елеонора звернулася зі скаргою

до папи римського Олександра ІІ (1061-1073), який на-

казав Раулю залишити Анну і повернутися до Елеоно-

ри. Але граф належав до людей, які жили за власними

законами і нормами моралі. Він рішуче і гордо відмовив-

ся виконати наказ. Тоді розгніваний папа Олександр ІІ

відлучив Рауля від церкви. Анна і Рауль продовжува-

ли подружнє життя аж до смерті графа у 1074 році.

Після смерті графа Анна повертається до королівсь-

кого двору. Як і раніше, вона разом із сином-королем

підписувала державні папери. За звичаєм її підпис був

таким: «Анна, мати короля Філіппа». Останній за часом

відомий документ за її підписом датовано 1075 роком.

Де і коли померла Анна невідомо. Довгий час вважа-

лося, що вона похована в абатстві Вільє поблизу міста

Етампа у Франції, де наприкінці 17-го століття абат-

єзуїт Франсуа Менетріє виявив надгробок з ім'ям Аг-

неси (так часом називали у Франції Анну). На надгроб-

ку було вирізьблено слова: «Тут спочиває пані Агнеса,

дружина короля Генріха». На камені було зображен-

ня жінки у повний зріст, головний убір якої нагадував

руську князівську шапку. Деякі історики стверджу-

ють, що Анна наприкінці свого життя повернулася до

Києва. Вірогідно, що Анна Ярославна, французька ко-

ролева, все-таки померла у Франції і була похована у

своїй резиденції в Санлісі.

53

Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах _8.jpg

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

(близько 1595 — 1657)

гетьман України

Обраний проводирем малого наро-

ду, оточеного могутніми сусідами,

Хмельницький присвятив усе своє

життя боротьбі за його незалеж-

ність.

Проспер Меріме

Наприкінці січня 1648

року почалася Визвольна

війна українського народу

проти

польсько-шляхетсь-

кого панування. Активну

участь у війні взяло селян-

ство,

міщанство,

части-

на дрібної шляхти і пра-

вославного

духовенства.

Головною рушійною та ке-

рівною силою війни висту-

пило козацтво. Боротьбу за

створення незалежної со-

борної Української держа-

ви очолив Богдан Хмель-

ницький, якого повсталі козаки

Запорізької

Січі

проголосили гетьманом.

Видатний французький письменник Проспер Ме-

ріме присвятив гетьману монографію «Богдан Хмель-

ницький» (1863), в якій виявив великий інтерес і сим-

54

патію як до українського народу в цілому, так і до особи

національного героя і вождя України Богдана Хмель-

ницького. У своїй праці Меріме показав його як ви-

сокоосвічену людину з вільним і гнучким розумом,

надзвичайною терплячістю і стриманістю, за якою при-

ховувалась велика внутрішня сила. Меріме, характе-

ризуючи Богдана Хмельницького, писав: «Він спритно

сіяв розбрат у стані ворогів, зміцнював єдність керова-

них ним полків, був безстрашним воїном, глибокодум-

ним політиком, розважним при перемогах, стійким і не-

похитним при невдачах». Величезну заслугу Богдана

Хмельницького Меріме вбачав у тому, що він спроміг-

ся організувати всенародне повстання, яке увінчало-

ся успіхом, і протягом десяти років втримати Україну

вільною від чужоземного гніту. Меріме вважав, що Бог-

дан Хмельницький «можливо зумів би зміцнити основи

її незалежності, якби дійшов до влади більш молодим

або ж передав її не менш досвідченому керівникові».

Богдан Хмельницький народився близько 1595 року,

ймовірно в Суботові, нині Черкаської області, в роди-

ні дрібного українського шляхтича Михайла Хмель-

ницького, який служив у польського коронного гетьма-

на Станіслава Жолкевського. Богдан закінчив школу в

Києві, а потім єзуїтську колегію у Львові. Добре знав

латинську, польську, російську, турецьку, татарську і

французьку мови.

1620 року в битві під Цецорою турки завдали пораз-

ки полякам. У цій битві загинув батько Богдана, козаць-

кий сотник Михайло Хмельницький, а Богдан потра-

пив у полон і два роки перебував у неволі в Стамбулі.

З полону його викупила мати. У 1637 році Хмельниць-

55

кий став писарем Запорізького війська, у 1638-1646

роках був сотником Чигиринського козацького полку.

У березні 1645 року за домовленістю між французь-

ким послом у Польщі і Запорізькою Січчю Хмельниць-

кий на чолі загону українських козаків чисельністю

2600 чоловік прибув до Франції і відзначився при об-

лозі іспанської фортеці Дюнкерк. У жовтні 1646 року

козаки під проводом Івана Сірка штурмом з моря і су-

ходолу оволоділи неприступною фортецею.

1646 року Хмельницький у складі посольства пере-

бував у Варшаві у короля Владислава IV (1595-1648).

За його відсутності польський шляхтич Чаплинський

вирішив привласнити родовий маєток Хмельниць-

ких. Він учинив напад на хутір Суботів, убив молод-

шого сина і викрав жінку, на якій збирався одружити-

ся овдовілий Богдан. Безмежне свавілля поляків стало

причиною того, що наприкінці грудня 1647 року Хмель-

ницький на чолі загону козаків чисельністю 500 чоло-

вік прибув на Запорізьку Січ і в січні 1648 року підняв

повстання козацтва проти польського гноблення.

Запорізькі козаки славилися своєю піхотою, на той

час кращою в Європі. Але для успіху повстання Хмель-

ницькому потрібна була гарна кіннота. Така кіннота була

у кримських татар. Тому Хмельницький уклав воєнний

союз з Кримом, після чого розпочав збройну боротьбу з

Польщею. 1648 року він здобуває перемоги над польсь-