Так можна орієнтуватися, не орієнтуючись, і все буде надзвичайно просто. Я ковтаю повітря ще і ще, глибше й глибше, і мало не задихаюся ним — колючим і прохолодним, воно пахне весною густо й дурманно. Від такого повітря і від такого неба божеволіють. Іноді назовсім. Жінка годує голубів на безлюдній площі. Жінка з русою косою до середини стегна продає книжки на вулиці. Вона сидить на ослінчику, і кінчик її коси доторкається бруківки. Коса — це пензлик, яким можна малювати. Жінка з букетом пролісків переходить дорогу. Жінка на трамвайній зупинці оглядається і махає рукою. У її погляді — любов і чекання.

Це була тільки її вигадка, але так могло би бути й насправді. Сон, який снився дуже часто, з самого дитинства. Сон, з якого так не хотілося прокидатись, але завжди доводилось.

Дарина виходить із дому. Вона обережно розправляє крила — спочатку ліве, потім праве. Цяточки на лівому крилі, здається, трішечки темніші, ніж на правому, але для стороннього ока це зовсім непомітно. Особливо, якщо добре вимити крила й натерти їх спеціальною щіточкою, вмоченою в рідкий крем, аби блищали й пахли. У Дарини є багато кремів для крил, різноманітні слоїчки займають цілу поличку. Це ароматизовані креми, і Дарина завжди ретельно підбирає запахи. Сьогодні вона вибирає нагідковий крем, його густий запах нагадує їй осінь, спеку та великий сад, у якому вона минулого року збирала нагідки. Пучки стають липкими та жовтуватими. Від густого запаху паморочиться голова.

Дарина глибоко вдихає повітря, напружується і відривається від землі. Вона летить невисоко, трохи вище електродротів, щоб не заважати тролейбусам. її крапчасті крила переливаються на сонці й міняться різними кольорами — від ясно-червоного до темно-брунатного. Дарина летить повільно, роздивляється машини та перехожих зверху. Вона летить неквапно, бо їй сьогодні нікуди поспішати. У неї розпростерті руки — якщо дивитися на неї знизу, вона схожа на хрест, що поволі рухається паралельно до землі. Усім сниться, що вони літають, і всі за цим тужать.

Жовтогарячий годинник стікає по лакованій поверхні столу гарячим воском і скапує на підлогу. Він загадково усміхається і від своєї теплої усмішки тане ще швидше. Годинна стрілка, незадово-лено брязнувши, пацає на долівку. Хвилинна стрілка сидить на краєчку стола, гойдає тоненькими ніжками в капчиках із китичками й бурмоче: «Так тобі й треба». Маркіян нічим не може допомогти годинникові, тільки скрушно хитає головою, коли бачить, як останні жовтогарячі краплі скочуються зі столу. В майстерні завжди пахне кавою, а тепер сюди домішався ше й гарячий запах воску. Востаннє, коли Дарина приходила сюди, вона принесла із собою запах меду й гіркого полину. Тепер вона знов, задихавшись, забігає в майстерню, кидає торбинку, зриває шалика та кожушок, розшитий листям, — щороку Дарина срібною ниткою вишиває на кожушкові інші візерунки. На початку цієї зими Дарина довго міркувала, зосереджено розглядаючи кожушок, а коток зі срібною ниткою самотньо лежав на тумбочці біля її ліжка. Нарешті вона зважилась і навишивала різного листя: кленового, калинового (схожого на кленове, тільки меншого), каштанового; «Ти все вишиваєш на літеру «К»», — каже Маркіян. Дарина сміється, заперечливо хитає головою і вишиває на лівому рукаві знизу дубовий листок із малесеньким жолудем. Коли Дарина одягає кожушка, листя задоволено шарудить, передчуваючи нові пригоди. Листя розповідає Дарині казки, співає їй пісеньок, загадує загадки — одним словом, бавиться з нею. І їм добре разом.

У житті Дарини є дуже багато речей, приємних і неприємних. Дарина визначає для себе їх ось так:

приємно чайною ложечкою їсти ківі приємно лежати під ковдрою та читати добру густу прозу вона наче мед солодка й пекуча приємно їсти солоні горішки

приємно коли сіль із солоних горішків пощипує губи — так наче від поцілунків. Губи потім ще довго попікують, Дарина злизує сіль і сміється до свого відображення в дзеркалі

приємно вчитись грати на дримбі губи після цього також починають щеміти й зовсім не треба цілуватись приємно цілуватись перед тим як вчитися фати на дримбі та на інших музичних інструментах приємно цілуватись перш ніж почати щось робити узагалі приємно прокидатися рано-вранці коли ще тільки починає сіріти а тіло розімліле від сну приємно їздити в поїздах і засинати під стукіт коліс приємно роздивлятись картини в товстих альбомах і думати про улюблених малярів наприклад про босха а також про інших приємно нюхати старовинні книжки приємно отримувати електронні листи а також звичайні приємно ходити по калюжах приємно нюхати м'яту

приємно що є багато цікавих запахів звуків і людей приємно обережно гладити колючки кактусів приємно відчувати невагомість у ліфтах літаках і коли розгойдаєшся на гойдалці тоді забиває дух і здається що тебе зараз не стане але це зовсім не страшно а навіть приємно

неприємно приходити в дім у якому тебе не чекаютьяеприємно іти босоніж по гарячому піску неприємно запізнюватись на автобус неприємно коли мокрі ноги

неприємно коли жирне волосся неприємно коли на морозі замерзають губи і стає важко говорити неприємно коли губляться речі неприємно коли нежить і немає носовичка неприємно коли забуваються сни гарні думки і враження

неприємно коли людина яка тебе знає відвертається щоб не привітатися

неприємно коли тебе ніхто не любить неприємно коли ти нікого не любиш

неприємно коли ніхто нікого не любить

Люди переважно пишуть про те, про що їм подобається писати. Часом вони пишуть про те, що думають. І часом виходить так, що це одне й те саме. І здається, дуже багато хто, якщо не майже всі, пишуть про одне й те саме. І це, мабуть, нормально. Не страшно, що воно так повторюється, переповзає із тексту в текст, куди не кинеш оком — скрізь суцільна впізнаваність. Розкриваєш книжку, читаєш абзац і раптом бачиш, що ти це все вже давно знаєш. Але це не повинно лякати. І завжди можна скласти собі (не) дуже довгий список того, що подобається / не подобається, і мати від цього мінімальне задоволення. Час від часу продовжувати цей список — зробити собі такий глосарій, у який скидати час від часу різний мотлох і не тільки: трохи про себе, трохи про інших, трохи про світ, як він виглядає і що в ньому є. Пододавати туди різних рубрик, чи статей, чи як там це назвати. Це буде щось на зразок отих барокових компендіумів, які містили все: різні там бестіарії, гербарії, списки розмаїтих речей. Оточувати себе ними — і тут може бути що завгодно — улюблені кольори, вина, сири, іграшки, книжки, запахи, фотографії,

листи, рослини, автори й авторки, компакт-диски, інструменти, голоси, люди — так кожен придумує для себе маленький світ і те, що хочеться, аби в ньому було, і там буде затишно. Час від часу буде затишно — навіть якщо й оточити себе улюбленими речами, така собі огорожа, за якою добре.

Дарина притискається до Маркіяна та розповідає, від чого їй буває страшно.

страшно що ліфт обірветься і впаде донизу

страшно народжувати

страшно осліпнути

страшно коли сниться що стрибаєш із даху

страшно перебігати дорогу перед машинами

страшно не мати впевненості в собі

страшно не впізнавати голосів друзів по телефону

страшно не встигати робити потрібні речі

страшно взагалі всього боятися навіть коли не знаєш чого саме

страшно що колись його (її) не буде що близькі люди відійдуть

страшно що буває так страшно і нікуди сховатись від страху страшно що двері зачиняються і тебе не побачать страшно стукати у двері а там не відчиняють страшно що з цього боку біля дверей нікого немає тоді біля дверей раптом доводиться кашляти викашлювати свою любов випльовувати згустки любові як сухотник тому що не відчиняють двері й тому що страшно

а потім все це можна позгадувати всі свої страхи повипорпувати з різних закапелків із пакета зі старими колготами із течок напханих усілякими паперами дитячими малюнками першими любовними записками може так можна їх позбутись а може не треба їх позбуватися ми завжди такі смішні та беззахисні адже дні стікають і стікають а ця беззахисність залишається й нікуди не дівається