Його привітав звичний шепіт «Северус Снейп?», обвіяв холодний вітер, а язик на мить прилип до піднебіння.
- Я вас не вбивав, - проказав він одразу, як язик попустило, і затамував подих, дивлячись, як вибухає порохом фігура-закляття. Уже на середині сходів до кухні, далеченько від вух місіс Блек та від хмари пилу, гукнув:
- Є новини, але вони вам не сподобаються.
Кухню неможливо було впізнати. Там усе аж сяяло: мідні каструлі та сковорідки були начищені до блиску, натерта дерев’яна стільниця відбивала світло, келихи й тарілки, розставлені до вечері, іскрилися від вогню, що весело палахкотів у каміні під казаном, у якому щось булькало. Проте ніщо в приміщенні не змінилося так докорінно, як зовнішність ельфа-домовика, що саме вибіг назустріч Гаррі, вбраний у білосніжний рушник, з чистим і пухнастим, наче вовна, волоссям, що стирчало йому з вух, і з Реґулусовим медальйоном на кістлявих грудях.
- Роззуйтеся, якщо ваша ласка, хазяїне Гаррі, й помийте руки перед вечерею, - проквакав Крічер, схопив плаща-невидимку й поніс до вішака на стіні, де вже висіло чимало свіжовипраних старомодних мантій.
- Що сталося? - з острахом запитав Рон. Вони з Герміоною саме переглядали цілу гору аркушів з недбало нашкрябаними записами та намальованими від руки картами, що захаращували край довжелезного кухонного стола, однак тепер не зводили очей з Гаррі. Він підійшов і кинув на розкидані аркуші пергаменту газету.
Знайомий гачконосий, чорноволосий чоловік дивився на них з великого знімка під заголовком: «СЕВЕРУСА СНЕЙПА ПРИЗНАЧЕНО ДИРЕКТОРОМ ГОҐВОРТСУ».
- Ні! - вигукнули одночасно Рон і Герміона.
Герміона була меткіша - вона схопила газету й почала читати статтю вголос.
- Северуса Снейпа, багатолітнього викладача настійок у Гоґвортській школі чарів та чаклунства, сьогодні було призначено на посаду її директора. Це найважливіша з численних змін викладацького складу в стародавній школі. Після того, як у відставку пішла колишня викладачка маґлознавства, її посаду обійняла Алекта Керроу, а її брат Амікус став викладачем захисту від темних мистецтв.
- «Я радий, що отримав нагоду підтримати наші найкращі чаклунські традиції та цінності...» - Мабуть, такі, як скоєння вбивств і відрізання людям вух! Снейп буде директором! Снейп у Дамблдоровому кабінеті... Мерлінові кальсони! - Герміона так верескнула, що Гаррі з Роном аж підстрибнули. Герміона вискочила з-за столу й вибігла з кухні, крикнувши на ходу: - Я на хвилинку!
- «Мерлінові кальсони?» - повторив здивовано Рон. - Вона, мабуть, таки вражена. - Він підсунув газету й переглянув статтю про Снейпа.
- Інші викладачі не терпітимуть. Макґонеґел, Флитвік і Спраут знають правду, вони знають, як загинув Дамблдор. Вони не визнають Снейпа директором. А що то за Корови чи як там їх?
- Керроу, смертежери, - відповів Гаррі. - Там, усередині, є їхні знімки. Вони були на верхівці вежі, коли Снейп убивав Дамблдора, тож усе це давні друзяки. Але, - гірко зітхнув Гаррі, беручи стільця, - я не бачу, щоб в інших викладачів був якийсь вихід, крім як залишитися. Якщо Снейпа підтримує міністерство і Волдеморт, то в них нема вибору, крім залишатися й викладати або провести кілька гарних років у Азкабані... та й то, якщо їм пощастить. Думаю, вони залишаться, щоб хоч якось захищати учнів.
До стола метушливо підбіг Крічер з великою супницею в руках і почав розливати суп у чистісінькі миски, насвистуючи крізь зуби якусь мелодію.
- Дякую, Крічере, - сказав Гаррі й перевернув «Віщуна», щоб не бачити Снейпової пики. - Принаймні ми тепер точно знаємо, де буде Снейп.
Він зачерпнув ложкою супу. Якість Крічерового куховарства неймовірно поліпшилася, відколи він отримав Реґулусів медальйон. Смачнішого французького цибульного супу Гаррі рідко коли й куштував.
- За будинком і далі стежить купа смертежерів, - повідомив він Ронові, ковтаючи суп, - більше, ніж завжди. Наче вони сподіваються, що ми вийдемо зі шкільними валізами й поплуганимося на «Гоґвортський експрес».
Рон зиркнув на годинник.
- Я цілий день про це думав. Експрес вирушив майже шість годин тому. Дивно якось, що ми не в ньому, правда?
Гаррі уявив яскраво-червоний потяг, за яким вони з Роном линули колись в повітрі, а він звивався поміж полів та пагорбів, неначе довга червона гусінь. Знав напевне, що зараз у поїзді сидять разом Джіні, Невіл та Луна, і, можливо, намагаються вгадати, де зараз Гаррі, Рон та Герміона, або міркують, як краще нашкодити новому Снейповому режиму.
- Вони мене ледь не засікли, - повідомив Гаррі. - Я невдало приземлився на ґанку і з мене ледь не злетів плащ.
- Зі мною щоразу таке буває. Ага, ось і вона, - сказав Рон, розвертаючись на стільці, щоб краще бачити Герміону, яка повернулася на кухню. - І що ж то за справа, гідна Мерлінових найобвисліших кальсонів?
- Я згадала ось про що, - важко дихаючи, відповіла Герміона.
Вона принесла велику картину в рамі, поставила її на підлогу і вийняла з кухонної шафки свою маленьку вишиту бісером сумочку. Відкрила її й почала запихати в неї картину, явно завелику, щоб поміститися в малесенькій сумочці. Проте за кілька секунд картина щезла, як досі багато чого іншого, в бездонних глибинах сумочки.
- Фінеас Ніґелус, - пояснила Герміона, кидаючи сумочку на кухонний стіл зі звичним уже важким брязкотом.
- Тобто? - здивувався Рон, але Гаррі все зрозумів. Намальований фарбами образ Фінеаса Ніґелуса Блека мав здатність переміщатися між тим своїм портретом, що був на площі Ґримо, і тим, що висів у директорському кабінеті в Гоґвортсі: круглій кімнаті на вершині вежі, де зараз, поза сумнівом, сидів Снейп і з тріумфом розглядав колишнє Дамблдорове майно - колекцію витончених срібних магічних інструментів, кам’яне сито спогадів, Сортувальний Капелюх і, якщо його ще не перенесли деінде, Ґрифіндорів меч.
- Снейп міг послати Фінеаса Ніґелуса обстежити наш будинок, - пояснила Герміона Ронові, сідаючи. - Нехай спробує, бо тепер Фінеас Ніґелус нічого не побачить, крім нетрів моєї сумочки.
- Добре придумала! - вражено похвалив її Рон.
- Дякую, - всміхнулася Герміона, підсуваючи до себе суп. - Ну, Гаррі, що там ще сьогодні сталося?
- Нічого, - відповів Гаррі. - Я годин сім стежив за міністерством. Її ніде не було. Але бачив твого тата, Роне. Вигляд у нього непоганий.
Рон схвально кивнув. Вони вирішили, що це небезпечно - встановлювати контакт з містером Візлі, коли він заходить чи виходить з міністерства, бо він завжди оточений іншими працівниками. Та все ж було дуже приємно побачити його бодай отак мигцем, хоч було зрозуміло, що всередині він увесь напружений і стривожений.
- Тато завжди казав, що найчастіше працівники міністерства добираються на роботу за допомогою порошку флу, - сказав Рон. - Ось чому ми ніколи не бачили Амбриджку, бо вона не ходить пішки, вважає, що занадто поважна для цього.
- А як там ота смішна стара відьма й чарівничок у темно-синій мантії? - поцікавилася Герміона.
- Ага, той тип з технічної служби, - додав Рон.
- А звідки ти знаєш, що він працює в їхній технічній службі? - здивувалася Герміона, а її ложка з супом зависла в повітрі.
- Тато казав, що в тій службі всі носять темно-сині мантії.
- А ти нам такого не казав!
Герміона відклала ложку й підсунула до себе гору нотаток і карт, що їх переглядала з Роном тоді, як на кухню зайшов Гаррі.
- Тут ніде немає про темно-сині мантії, нічогісінько! - вигукнула вона, гарячково гортаючи аркуші.
- Та яке це має значення?
- Роне, тут усе має значення! Якщо ми хочемо проникнути в міністерство і не потрапити нікому на очі, коли там неодмінно чатуватимуть на всіх непроханих гостей, то має значення кожна найдрібніша деталь! Ми вже стільки про це говорили! Який сенс у всіх цих розвідувальних вилазках, якщо ти не вважаєш за потрібне сказати нам...
- Та досить, Герміоно, ну забув я одну дрібничку...
- Ти хоч розумієш, що зараз, мабуть, у цілому світі немає для нас небезпечнішого місця, ніж міністерство ма...