У його крові не було виявлено алкоголю, як не було встановлено причини, через яку в нього так раптово, просто посеред дороги, зупинилося серце. На його тілі не було слідів побоїв, не вкрали навіть гаманець із професорською зарплатою за місяць.

Ця загадкова смерть коханця Лілиної матері змінила щось у їхньому житті, навіть якщо Ліля і не змогла б із певністю сказати, у чому саме полягали ці зміни. Місце третього незабаром зайняв якийсь полковник, якого привозила й забирала службова машина і який кілька років підряд возив їх відпочивати до моря, але відтоді все вже було по-іншому.

На той момент Ліля вчилась у дев’ятому класі, її найкращу подругу звали Софійка, найкращу подругу її мами — Ірина. Саме Ірина першою почала ворожити на картах, згодом навчивши цього і Дарину з Лілею. Тільки Софійка не схотіла вчитися: вона не вірила у ворожіння.

Дарина з Іриною і раніше любили розкладати пасьянси, а коли збиралася більша компанія, то грали в бридж або преферанс. Ірина була одружена й мала двох десятирічних доньок-близнючок, з чоловіком у них давно були лише ділові стосунки, хоча вони й продовжували жити разом. Чому вони не роз’їжджалися, Ліля не знала, на думку Дарини, так було б краще, але чоловік Ірини, мабуть, був іншої думки. Можливо, він боявся, що не зможе бачити дітей. Можливо, вона боялася, що він перестане віддавати їй зарплату. Можливо, йому просто було зручно, що його годують і перуть його шкарпетки, а її влаштовувало, що не потрібно самій викликати сантехніка, займатися побілкою і гострити ножі. А можливо, їх обох просто задовольняли такі стосунки або вони зберігали видимість сім’ї, щоб не травмувати дітей. У кожному разі, Ірина приводила своїх коханців до Дарини, і вже багато років їм удавалося жодного разу не посваритися через котрогось із них. Навіть тоді, коли в Дарини зав’язався короткотривалий роман спершу з чоловіком Ірини, а потім із її коханцем. І хоча після коханця стосунки їхні злегка напружилися, та знову повернулися до попередніх, коли в Ірини почався роман одночасно з двома колишніми коханцями Дарини.

Ірина приносила з собою спеціально куплену для ворожіння колоду, на якій задля певності просила посидіти Лілю, хоча необхідності в цьому не було, бо цими картами ніхто ніколи не грав. Але Ірина в усьому любила перестраховуватись, тож у моменти, коли в житті обох жінок відбувалися особливо важливі події, Ліля сиділа на картах мало не щодня. Щоправда, тривало це лише півроку, бо потім у її житті з’явився Антон із 11-Б, у якого були пухнасті вії і погляд сполоханого птаха, а також вологуваті прохолодні руки й лупа з волосся, яка осипалася на плечі. Антон ненадовго затримався у Лілиному житті, але після цього на картах уже доводилося сидіти Софійці, яка залишалася нецілованою аж до самого випускного.

Коли Ліля згадує той період, завжди шкодує, що не зберегла усіх тих сонників, переписів із різними способами ворожіння, ксерокопій посібників із хіромантії, яких тоді прочитала з десяток, чи хоча б зошита з тлумаченнями різних сполучень карт, чимось схожих на запис шахових партій, коли надзвичайно важливим, у прямому сенсі доленосним, було знати, чи червовий валет випадає вкупі з піковою десяткою, чи з хрестовим королем, і які чотири карти випали перед тим, і про що думала ворожка в момент, коли лівою рукою знімала частину колоди. Мабуть, зараз читати все це було б не менш весело, ніж шкільні конспекти: «Байрон був великим поетом, який багато написав, зате рано помер», — записувала вона колись за вчителькою із зарубіжки.

У пам’яті залишилося значно менше, ніж вона б хотіла. Наприклад, якщо бубнова дама випадає три рази підряд, то карти застерігають: «Приховуйте ваші думки, за вами спостерігають!», а якщо чотири, то: «Будьте обережні, небайдужа до вас людина може зрадити». Такого типу сентенції вже тоді вражали Лілю своєю загадковою логікою, їй ніяк не вдавалося уявити собі, як можна спостерігати за думками, тим більше чужими. Не розуміла вона й того, яка саме обережність вимагається, якщо тебе можуть зрадити, чи навіщо зраджувати небайдужу тобі людину.

Вона туманно пригадувала іще кілька дрібниць, наприклад, коли лінія серця на лівій руці занадто близько підходить до лінії розуму, то це означає неабияку обдарованість, але якщо котрась із цих ліній не суцільна, а розірвана, то це обіцяє смерть у ранньому віці. Більшість долонь, які їй доводилося бачити у той період особливо активного ворожіння, вона пригадує саме через відчуття полегкості, коли всі лінії на руці були суцільними, або ж страху, коли лінії були розірваними. Можливо, їй запам’яталося саме це, бо і в неї самої, і в Дарини всі лінії на руках були розірваними й дуже близько підходили одна до одної. Лілі завжди хотілося пересвідчитися в правильності цього ворожіння, і вона не раз потім намагалася пригадати, яким був малюнок на руці Миколи Івановича, але пригадати їй так і не вдалося.

Потім вона збагнула, що саме у цій неконкретності й розпливчастості формулювань і полягає суть ворожіння, і відтоді не читала більше посібників і тлумачників, а коли її просили поворожити, використовувала набір із незмінних фраз про сильний характер, вміння досягати поставленої мети, труднощі непорозуміння з оточенням та інші штампи, які кожен із радістю погоджувався застосувати до себе, і всі охоче вірили, що незабаром на них чекає великий успіх, зміни у житті на краще, а навіть якщо цьому передуватимуть труднощі, то лякатися не слід, бо вони будуть тимчасовими. Щоразу цей простий механізм спрацьовував: достатньо було створити невеличкий ритуал повільного перемішування колоди, багатократного стягування верхніх карт лівою рукою, глибокодумного виразу на обличчі і більш-менш регулярно вживати вирази «неординарна особистість», «нелегкий життєвий шлях», «здатність дивувати», «вміння знаходити спільну мову з усіма і вихід із будь-якої ситуації» чи щось подібне і вчасно завершити «пророцтво» якоюсь універсальною порадою на майбутнє у стилі: «багатий життєвий досвід допоможе вирішити всі проблеми», «не бійтеся прислухатися до власної інтуїції» або «вам і надалі варто ретельно добирати людей для близького спілкування». Їй часто здавалося, що людям насправді не так хочеться знати щось про своє майбутнє, як просто бракує уваги і визнання, що проблеми їхні насправді неординарні й надскладні, а не банальні і притаманні багатьом у їхньому віці. У цьому всі трохи схожі на пенсіонерів, що цілими днями просиджують під кабінетами лікарів, скаржачись на вигадані хвороби, бо краще виглядати хворим, аніж самотнім і нікому не потрібним.

Миколу Івановича вона згадуватиме достатньо часто, сама собі дивуючись, адже він її майже не помічав, як у своїй характерній для науковців розсіяності мало що помічав у реальності, яка його оточувала. Вона згадуватиме його щоразу, коли чутиме про Стрий чи про ядерну фізику, а також коли проходитиме повз той ставок, який відтоді більше не заливатимуть водою і в якому більше не бавитимуться маленькі діти, як це бувало раніше, коли спускали воду. Але все це будуть якісь механічні, неповажні згадки, трохи схожі на колективні молитви перед обідом чи різдвяною вечерею, коли люди переважно тільки шепочуть слова або й просто бездумно ворушать губами, думаючи насправді лише про те, з якої страви зараз починати, і це зовсім не схоже на справжню молитву. Так само, за звичкою, згадуватиме Ліля і Миколу Івановича. По-справжньому вона згадає його вперше зовсім не у Стрию і не біля фатального ставка, а в гуртожитку невеличкого містечка, у якому побувала лише раз, і це був той самий єдиний у її житті раз, коли їй доведеться позбавляти свого коханця цноти.

Вона приїхала до того містечка разом із мамою й тодішнім маминим коханцем, відомим на всю країну політиком, який чомусь прагнув познайомити Лілину маму зі своїми батьками. Мабуть, Дарина ще не встигла або ще не хотіла розповідати політикові, що трьох разів, які вона вже встигла побувати в шлюбі, їй цілком достатньо і не варто знайомити її з батьками, бо не існує в світі таких батьків яким сподобався б вибір сина, а тим більше якщо цим вибором є сорокап’ятирічна, але все ще дуже вродлива жінка з дорослою донькою і зарплатою медсестри, занадто незалежна і горда, а тим більше занадто освічена, як для медсестри (Дарина закінчила перед медичним училищем ще французьку філологію). Жінка, яка курить і, попри свою невеличку зарплату, звикла до французьких парфумів та дорогих ресторанів.