— Завойовників? — діловито перепитав Керн.

— Вартові занадто пізно помітили, що на військо суне море мишей. Їх легко було знищити ударом чобота, та… Їх було, шефе, дуже багато. Люди захищалися щитами, сікли мишей мечами, та нові маси гризунів лізли по горах трупів. Воїни падали знесилені… Коні іржали, обриваючи повіддя, несучи на крупах мишей, що вгризлися в них. Коні падали, і на тих місцях лишались геть-чисто обгризені кістки… Від цілого війська завойовників не зосталось нічого. Було з'їдено навіть ремінці від кінської збруї і від багато прикрашених шоломів полководців… Лавина мишей пішла далі…

— Не збагну, хлопче, хочете підбадьорити чи розсердити?

— Може, і се і те, — усміхнувся Гаррі.

— О'кей! — розізлився Керн. — Не будем порівнювати з собою з'їдених мишами варварів. Ми маємо дещо досконаліше, ніж мечі й стріли. Чи не всипати цим тварюкам залізного перцю?

— Якщо ви під перечницею маєте на увазі Залізного Джона…

— Атож! Прошу вас, Джоне, перебратися на берег і ознайомитися з місцевою гостинністю.

Робот слухняно рушив у путь.

— Прошу вас, Джоне, обережно вибирайте дорогу. Тут легко провалитися.

Залізний Джон завмер з піднятою ногою.

— Так, сер, — байдуже мовив він. — Невідомий припустимий тиск на купину, коріння і болото. Брак цифрового матеріалу.

— Робіть обережні експериментальні кроки, Джоне. Нагромаджуйте нові відомості, прошу вас.

— Так, сер, — відповів робот і почав тупцювати на місці.

Нарешті він рушив. Гаррі і Керн з тривогою стежили за ним.

Провалившись двічі по коліно, робот навчився вибирати правильний путь і вийшов на берег майже по сухому.

Жадібні ящірки люто накинулися на нього, їх зібралося так багато, що різнобарвні — сині й жовті, — вони вкрили берег рухомою пістрявою масою.

Не звертаючи на ящірок уваги, закутий в обладунок робот вийшов на берег і спинився. Звірята буквально обліпили його, стали чіплятися за залізо, очевидно, липкими лапами, дерлися по його ногах, по тулубу, на плечі і на голову. Сріблястий робот змінився, покрився раптом бридкою строкатою шкірою.

Робот роздумував. Його математична машина перебирала сотні тисяч вчинків, які він міг би здійснити, і ніяк не могла на чомусь зупинитися.

– Інформуйте, Джоне, прошу вас, — радирував Керн, насилу зберігаючи ввічливість. (Нагадаємо, що його брат створив таку машину, яка реагувала тільки на ввічливе обходження). — Інформуйте мене, будь ласка.

Робот байдужим голосом повідомив, що він полічив кількість ящірок на квадратному футі, визначив загальну площу, зайняту ними, і, нарешті, загальну їхню кількість: двісті сім тисяч триста сорок вісім штук, з точністю до двох-трьох ящірок. Якщо душити ящірок ногами, то для того, щоб витоптати фут за футом усю згадану площу, знадобиться при оптимальній швидкості пересування вісімнадцять годин тридцять дві хвилини шістнадцять секунд.

— Дідько б його взяв, шефе! — вилаявся Гаррі. — Цей підрахунок більше годиться для натирання паркетної підлоги! Тут треба діяти хутко.

— На жаль, вогнепальна зброя тут ні до чого, а вогнеметів ми не передбачили. Краще за все підійшов би важкий механічний коток, яким коткують асфальт на дорогах.

— Прекрасна ідея, шефе! Чи не можна передати її Джонові?

— На жаль, нічого про асфальтові дороги, здається, немає в його запам'ятовуючому пристрої.

— Тоді перемкніть робота на мене, щоб він повторював мої рухи. Адже він розрахований на телекерування.

— О'кей, Гаррі! Ви починаєте мені подобатись. Увага, Джоне, прошу вас. Я перемикаю вас на телекерування. Не марнуйте часу, Гаррі. Пересуньте важіль свого радіоапарата на цифру «дев'ять».

Тепер робот мав діяти не розмірковуючи, а тільки точно повторюючи рухи Гаррі Вуда.

Гаррі, стоячи на дальній купині, підняв ногу. Підняв ногу й робот на березі. Гаррі тупнув ногою. Опустив свою важку ступню і робот. Пролунав страшенний вереск. Ящірки відбігли, лишивши кілька трупів.

Та знову вони люто кинулись на Залізного Джона.

Гаррі шаленів на своїй купині. Він підстрибував, тупцював, б'ючи купину кулаками, здається, ладний був лягти й качатися в баговинні, душачи важким тілом, як котком, незліченних ворогів. Робот точно копіював усі його рухи. На березі виросла гора знищених ящірок. Вона заважала роботові пересуватися, та він не міг перейти на нове місце, бо його володар був прикутий до купини.

Ящірки зважили на малу рухомість ворога. Збираючись для нової атаки, вони вже не переходили невидимої забороненої межі. Робот кинувся на них, та раптом спіткнувся і впав, простягнувшись на весь зріст. І зараз же, повалений, він був укритий грубим шаром ненажерливих переможців. Їх зуби скреготіли об метал.

Робот безпорадно змахнув руками, під ударами яких гинули нестямні ящірки. Їхні місця займали інші люті тварюки.

Роботові рухи ставали дедалі безладніші. Він крутився в масі хижаків, що налипли на нього…

Та робот тільки відтворював рухи Гаррі Вуда, який у розпалі боротьби з невидимими ворогами спіткнувся і попав у трясовину. Він загруз по самі плечі і судорожно чіплявся за ближні купини… Тому й були такі безпорадні рухи Залізного Джона.

Аллан Керн, перестрибуючи з купин на вузли коренів, поспішав Буду на допомогу.

Ще трохи — і вона була б уже не потрібна. Разом із Вудом завмер би і робот, якого не пощастило б уже перемкнути…

Вимащеного по саме горло, обліпленого тванюкою Вуда витягнув Керн на купину. Роздавлені гриби курилися…

— Топчіть, топчіть їх, підлих! — горлав Керн. — Йдіть за мною, тримайтесь за руку! Наступайте на них!

Робот, відтворюючи рухи Гаррі, знову підвівся. Він стріпував із себе ящірок, як стріпував баговиння Гаррі. Він стрибав на березі, як Гаррі на болоті. Налякані ящірки розбігалися з-під його ніг, а в Гаррі під ногами клубочився дим від роздавлених грибів. Ящірки, відчувши наступальний дух залізного страхіття, що кинулося на них, відбігли на чималу відстань, лишивши на полі бою величезну кількість загиблих. Трупи покривали стежку, яка вела в гущавину заростей.

Керн помітив, що ящірки вільно рухаються тільки по відкритій смузі між джунглями і драговиною. Він вирішив цим скористатися і сховатися від ящірок у пущі.

— Перемикайте Джона на самостійні дії! — наказав Керн. — Він уже нагромадив тепер досвід. Самі — за мною!

Гаррі перемкнув апарат. Робот немовби й не відчув цього. Він і далі витанцьовував на березі, наступаючи на ящірок, наче його хазяїн продовжував задавати йому ці рухи.

Ящірки тікали, поступаючись перед металом.

Керн і Вуд умить перебігли відкриту смугу і зупинилися в лісі, намагаючись віддихатися.

Робот рухався до них, задкуючи, лякаючи ящірок важкими ногами.

— Знищено дев'ять тисяч триста сорок одну штуку, — байдуже доповідав він. — Для повного знищення тих, що лишилися, буде потрібно…

— Хіба це не чудо техніки! — вигукнув Керн. — О, мій покійний брате! його дух був із нами!

— У всякому разі, машина працювала з душею, — зауважив Гаррі. — Та які тут рослини! Ви тільки гляньте, шефе! Докторські дисертації, професорські звання, навіть Нобелівська премія — все тут знаходиться на відстані простягнутої руки!

— На жаль, ракета, що потрібна для повернення, знаходиться трохи далі, — буркнув Керн.

Розділ восьмий

УЯВНА ВЕЛИЧИНА

Два чоловіки в скафандрах без шоломів брели венеріанським лісом. Вони здавалися пігмеями поруч з велетенськими папоротями. Віялоподібні крони на клоччя шматували низькі хмари, що їх гнав вітер.

Земля цмокала при кожному кроці, готова засмоктати, поглинути.

Стояти можна було тільки на вузлуватому корінні.