Але якщо після перехідного періоду сп'янілі від перемоги захочуть перейти до політики гноблення українців на довшу перспективу, то тоді, після першого доведення українців до відчаю, настане розрядка, наберуть сили швидше радикально-націоналістичні елементи, які у підпіллі закликатимуть українське середовище до відсічі і внутрішнього протесту проти Польщі.

Якщо йдеться про польське суспільство Червенської Землі, то, з одного боку, відчай українців і відповідь за здійснені злочини певною мірою заспокоять жагу помсти, а з іншого — це суспільство повинне буде зрозуміти міжнародну ситуацію і загальні вимоги польського державного інтересу; також, поза сумнівом, почнуться охолодження і значний перегляд поглядів, які треба буде поглиблювати посиленою і невтомною пропагандистською роботою, що з'ясовуватиме українську проблему від самих основ, з боку загальнополітичних питань.

[На цьому текст обривається].

Др. Тадеуш Бєлецький

КОРДОНИ

[Автор — один з лідерів Народової Демократії, у 1930—1935роках — депутат сейму, у 1938–1939 рр. — голова Центрального Правління Народової Партії, у 1940–1941 роках — заступник голови Народової Ради у Франції, у 1942–1945 роках — член Політичної Ради у Лондоні, проводир Народової Демократії в еміграції. У цьому розлогому (45 сторінок стандартного машинопису) наведеному рефераті стверджує, що Польща повинна бути великою, інакше вона загине через своє розташування між Німеччиною і Росією. Вважає, що велич — це історичне призначення Польщі, визначене Богом; щоб Польща могла виконати цю місію, Бог визначив їй природні географічні кордони, які утворюють балтійсько-чорноморську платформу (так зване міжмор'я), для розвитку польської культури і держави, що має природну цілісну річкову і транспортну систему, віссю якої є Вісла.]

(…) Аналізуючи ці висновки, легко можемо за допомогою мали у загальних рисах визначити територію, яка становить природну систему: тобто від заходу — Одра з її продовженням — Лужицькою Нисою, на півночі і північному сході — Неман і Західна Двіна, на сході — Дніпро. Південний кордон визначають нам Карпати і їх продовження — кордон Чехії аж до перетину з Лужицькою Нисою.

(…) Східна Пруссія, Щецинське Помор'я з Ругією, вся Силезія повинні належати Польщі як її історична власність. Чехія ж отримує Судетський край і південну частину Саксонії з територією Кам'яниці (Хемніц). На заході Франція повинна отримати територію до Рейну, Бельгія — Евпон і Мальмеди, Данія — Шлезвіг і Гольштин.

(…) Польськими портами будуть Щецин, Гдиня, Крулевець (Кенігсберг. — Є.П.), Клайпеда. На цьому просторі узбережжя польська творча сила змогла б розпочати потужну працю над своєю морською величчю. (…) Базами для військового флоту можуть бути Ругія, Узнам і Волін, Гель, Гдиня, Крулевець, Клайпеда. Наша праця повинна йти перш за все в напрямку розбудови і організації військового і торговельного флоту. Він для нас буде козирем могутності і значення у світі, а також у майбутніх місіонерських планах основоположним елементом у клопотанні нашої політики про можливі колонії.

(…) Литва своєю закордонною і внутрішньою політикою за увесь час свого існування показала, що не може бути самостійною державою. (…) Литва повинна увійти до складу Польської Держави на засадах 500-річного союзу з Польщею.

[На півдні автор пропонує союз з Чехією з метою створення антинімецького фронту]. Словаччина не дозріла до незалежного існування. (…) Карпатська Русь з огляду на наше місіонерське завдання повинна залишитися за Угорщиною. (…) Зрештою, Румунія повинна стати державою з обмеженою роллю через свою політичну незрілість і природно повинна перебувати у межах політичного і культурного впливу місіонерської думки Польщі.

(…) Не є настільки категоричною вимогою максимальний розмір східного кордону. Його визначення залежатиме від умов, які створить повоєнна ситуація у Росії. Однак незалежно від цього мусимо мати на увазі наш максимальний план, бо тільки він дасть нам цілковиту підставу для здійснення місії. (…) Цей план є таким: східний кордон проходить від Двіни на схід аж поза Смоленськ, потім верхньою течією Дніпра, річкою Тетерів (залишаючи, проте, Київ при російській Україні), нарешті Бугом до Чорного моря (порти Надістрія і Одеса повинні належати нам як вихід на південь).

Ми сказали, що, можливо, на першому етапі становлення східного кордону не буде визначено і також не буде можливості для здійснення наших максимальних вимог, однак ми повинні вимагати більше висунутих на схід кордонів порівняно з передвоєнними, які зовсім не забезпечували нам обороноздатності. Бажано було б спиратись на кордони, запропоновані Польським Народовим Комітетом у Парижі під час мирної конференції. Східний кордон у цьому плані, так звана Лінія Дмовського, проходив би на схід від Полоцька у південному напрямку, залишаючи Вітебськ на російському боці, далі на схід від Бобруйська, Мозиря (Овруч у Росії) в напрямку Старокостянтинова, звідти аж до Дністра, включаючи до Польщі Старокостянтинів, Проскурів, Кам'янець-Подільський.

Ось наш мінімальний і максимальний східний кордон.

Аналізуючи цю територію, яка перейде Польщі у момент врахування наших максимальних вимог, бачимо, що вона розпадається ніби на три частини: Білорусь, Полісся і Поділля.

Білорусь, як найменше населена країна, надає величезні колонізаційні можливості для польського селянина. Крім цього, лісове багатство цього регіону мало б засадниче економічне значення для прорідженого грабіжницьким використанням під час неволі й окупації лісового господарства Польщі.

Населення з дуже низькою національною і культурною свідомістю, міста, заселені до цього часу євреями і російською бюрократією, — ось Білорусь, край, який для Польщі не має жодного значення, бо землі вона має занадто багато, але яка має для Росії разом з економічним також велике стратегічне значення. Смоленська брама була шляхом усіх попередніх російських нападів і наїздів на Польщу. Панування над тим краєм перекреслить загарбницькі плани Росії, створить греблю для її тиску на захід.

Полісся, як другий елемент цих безмежних, малозаселених низин, надасть разом з Білоруссю можливості для нашої економічної експансії. Система річкової комунікації Прип'яті і Верхнього Дніпра, очевидно, після проведення меліораційних і регулювальних робіт (Прип'ять) відкриє великі перспективи для наших східних територій у напрямку до Чорного моря і до півдня. Господарське значення цієї артерії для всієї східної Польщі було б величезним і надзвичайно плідним. Без сполучення з Дніпром, а тим самим і з Чорним морем, важко думати про належний економічний розвиток цих просторів.

Ця територія має велике політичне значення через своє центральне розташування між польськими територіями і природними російськими, з одного боку, і білоруськими й українськими — з іншого.

Третя складова частина — Поділля — має для нас величезне значення як територія зернового виробництва. Урожайний чорнозем Поділля буде основою для післявоєнного забезпечення продовольством Великої Польщі з дуже розвинутою промисловістю. Ця територія братиме участь у вирівнюванні споживчих потреб західних земель через вміле використання рільничого ґрунту.

Політично Поділля належить до територій, названих нині німцями «українськими». Україна залишиться при Росії, відкриваючи нам можливості використання цієї проблеми для відвернення уваги Росії від заходу. Поділля також є валом між Росією і Балканами, до яких російська політика тяжіє віками. Маючи Поділля, ми виконаємо головну вимогу нашої східної політики — відіпхнемо Росію від південної дороги, так само як, володіючи Смоленською брамою, відітнем її від Балтики. Тим самим ми зробимо неможливим оточення Польщі з флангів її впливами. Крім того, просуваючи на схід свої культурні впливи при послідовній праці, створимо привабливий осередок для нашої культурної і духовної місії у самій Росії. Таким чином вийдемо на наш старий, і все-таки новий, бо по-сучасному визначений, східний шлях.