Ідеологію англосаксів у тому документі видно як на долоні. Це ідеологія толерантності, яка суперечить будь-якому насильству і гнобленню. Ця ідеологія, безсумнівно, буде мати одним зі своїх постулатів полагодження, національних суперечностей і боротьбу з націоналізмами і шовінізмами. Неможливо уявити собі, щоб у кліматі «Атлантичної карти» під наглядом англійців, які правлять Європою, будь-яка держава могла б утискувати свою національну меншину і застосовувати до неї гітлерівські методи. Неможливо, отже, уявити собі, щоб Польська Держава могла проводити таку політику щодо українців.
3.
Коли дивимось на політичні питання через призму Лондона, то перед очима виникає образ майбутньої Європи, коли ж мислимо про точку зору Варшави, то входимо у проблему майбутнього Польщі у загальному, якнайширшому підході. Тут зосереджуються польська державна думка і турбота про подальшу долю Польщі. Тут маємо перед очима перегляд усіх польських проблем. Завдання того середовища, яким є столиця Польщі, полягає в об'єднанні всіх у гармонійну цілість так, щоб вони творили один потужний акорд, у якому кожний тон матиме своє місце, але буде підпорядкований гармонії цілості. Українське питання, яке вважається одним з найважливіших як з точки зору закордонної, так і внутрішньої політики, повинно розглядатись у системі проблем так, щоб будь-яке наше рішення у цій справі гармонізувало з цілою нашою політикою.
Усі розмови про майбутнє Польщі і про подальшу лінію її розвитку мусимо починати від нагадування собі її географічного розташування. Польська Держава несе на собі прокляття розташування між двома потугами: німецькою і російською. Від кінця вісімнадцятого століття ці відносини формувались так, що сусідство обох цих потуг повинно вважатись нами перманентною небезпекою, тобто завданням польської політичної думки повинно бути опрацювання способів гарантування захисту нашого народу від небезпеки, яка загрожує нам з обох цих боків. Протягом майже 150 років наш народ, незважаючи на свою численність, чудове майбуття і великий культурний доробок, був ніби випробувальним полігоном прусського і російського імперіалізмів, і цей стан призвів до фізичного знищення багатьох тисяч найкращих синів нашої вітчизни і невимірного моря терпіння тих, хто вмирав природною смертю. Хочемо з тим нарешті покінчити! Хочемо мати нарешті почуття безпеки для себе і своїх дітей. Не можемо не бачити небезпечної для нас дійсності, але не можемо опускати руки. Мусимо бути тим Давидом, який завдяки розумовій праці, а не фізичній силі, переміг Голіафа.
У нашому суспільстві неодноразово чуємо голоси, що німці внаслідок нинішньої війни будуть так розбиті, що вже не піднімуться і не становитимуть для нас небезпеки. Проти таких думок треба якнайенергійніше заперечувати. Ми маємо для цього відповідний тисячолітній досвід, і тому не можна нам ховати голову в пісок і віддаватись мрійництву. Безсумнівно, що у результаті цієї війни Німеччина буде політично розгромлена і так само, певною мірою, економічно, але вона може проявити і поважну силу регенерації. Не забуваймо, що Гітлер уперше об'єднав німецтво в межах одного державного утворення і що струсонув його духовно й підняв до небувалих висот його волю до величі та повів за собою німецьку молодь, якій у спадок передасть своє прагнення до панування над світом. Особисто вважаю, що гітлеризм є кульмінаційним пунктом німецького націоналізму і його сили розвитку, але таке переконання може виявитись оманливим, і в ім'я добра народу на ньому не можна будувати політичну програму. Не будемо більше на цьому затримуватись, але існує низка ознак, які говорять про те, що Велика Британія і Сполучені Штати захочуть дати німецькому народу можливість економічного розвитку, а з іншого боку, якщо навіть окупація Німеччини буде політично якнайтяжчою, але в історії завжди так бувало, що з плином часу переможець після встановлення безпосередніх відносин робив свій курс щодо переможеного лагіднішим. Тому належить рахуватися з тим, що німецька небезпека тільки тимчасово може ослабнути, а у майбутньому знову відродитись у всій повноті.
Але якщо можуть бути розбіжності в оцінці німецької небезпеки, то вони не спостерігаються в оцінці нашого російського сусіда. Безсумнівно, будь-яка Росія, сталінська чи якась інша, буде небезпечною для нашого існування. Timeo Danaos et dona ferentes. Навіть якщо Росія ставитиметься до нас зовні якнайкраще, то скористається з будь-якої нагоди, щоб завдати нам смертельного удару. Життєві сили величезної Російської імперії не були до цього часу використані. Їх надзвичайно розвинув комунізм. Попри військові знищення, попри величезну втрату крові і попри можливість різних несподіванок, ці сили мають шанс для дальшого зміцнення. А хто має у руках козир сили, той завжди буде мати спокусу кинути той козир на стіл у відповідний момент.
Отже, маємо сусідів дуже великих і дуже потужних. Без сумніву, їх потуга значно б ослабла, якби ці держави розпались на складові частини. У проектах повоєнного облаштування Європи зондується розбиття Німеччини на кілька менших держав. Очевидно, що це було б для нас корисним, але скажімо собі відверто, що це не дасть значного ефекту. Такий поділ єдиного німецького організму, навіть при значних духовних і регіональних відмінностях, є за своєю природою штучною концепцією і такою, що не розрахована на тривале існування, особливо коли вона пропонується після безпосереднього об'єднання всього німецького народу у єдиній державі. Проте шанси на тривалість мав би поділ Російської імперії, яка не є єдиним національним організмом. Якби вона розпалась на кілька національних держав, то її велич на цьому б і завершилась. Найсерйозніше значення мав би відрив України, який завдав би смертельного удару російській потузі і величі.
Не думаємо, що перспективи поділу Російської імперії на національні держави є реальними уже в найближчому майбутньому. Для цього немає найістотнішої підстави, тобто відцентрової сили і державотворчої тенденції у зацікавлених народів. Комуністичний режим уже виховав людину нового типу, у якої доцентрова тенденція, прагнення залишатись у державній єдності з усією Російською імперією є значно сильнішими, ніж національні прагнення до встановлення своєї національної держави. Національні, сепаратистські тенденції були там планомірно і майже дощенту знищені. Проте у житті народів відбуваються поступова еволюція і хитання. Радянський Союз, безумовно, проходитиме подальшу еволюцію. Не можна виключити, що у майбутньому ця еволюція піде по лінії сепаратизму окремих народів.
Ми вже сказали, що поділ Російської імперії на складові частини був би для Польщі нечувано корисним. Але чи корисним було б утворення України? Чи не викликало б воно деструктивного впливу на нашу українську меншість, яка тоді вдвічі сильніше прагнутиме відірватись від Польської Держави, щоб приєднатись до своєї національної держави? Чи незалежна Україна не буде більшим злом від великої Росії, бо лише вона на повний голос підніме відносно нас територіальні претензії щодо наших південно-східних окраїн? Ми повинні відповісти собі на ці питання.
Не підлягає сумніву, що об'єднана Російська імперія повністю використовуватиме кожну кон'юнктурну можливість для претендування на наші східні землі. Царська Росія перед 1914 р. підготувала цілу пропагандистсько-політичну операцію, яка давала їй змогу заявити претензії до Червенських Земель, а під час окупації цієї землі у 1914–1915 рр. російський окупант поводився так, ніби мав уже там залишитись назавжди — і про це, зрештою, проголошував усьому світові. Відповідно зрежисована подорож царя Миколи II до Львова і Перемишля мала надати кінцевий акцент ствердженню, що ця земля навіки залишиться російською. На очах нашого покоління розігруються події Другої світової війни, які свідчать про розбурхання великої експансіоністської сили Російської імперії у напрямку анексії наших східних земель. Не можемо обдурювати себе: велика Росія завжди скористається будь-якою нагодою, щоб простягнути руку за цими територіями. У зовсім же іншій ситуації перебувала б Українська держава. Вона виникла б усупереч Росії, яка ніколи не вибачить їй відокремлення і яка завжди прагнутиме до повторного захоплення українських земель. Між Росією і Україною є спірні території, які за розміром і значенням у багато разів перевищують Червенську Землю і Волинь, якщо ці останні вважатимемо спірними польсько-українськими теренами. Проголошення незалежної України буде рівнозначне розпаленню польсько-російського антагонізму, і тому Україна потрапить у ситуацію, подібну до тієї, в яку потрапив Петлюра: буде хотіти мати безпечний тил з боку Польщі, а може, і визначиться, що тільки тісніший союз із Польщею може гарантувати їй безпеку. Отже, бачимо, що натиск України на наші південно-східні землі найправдоподібніше не виникав би і що Україна за прикладом Петлюри бажала б відмовитись від Червенської Землі і Волині, аби не ризикувати утворенням нашого союзу з обкраєною Росією проти України…