Наведу в цьому місці слова Володимира Бончковського з його книги «Біля джерел падіння і величі» (Варшава, 1938. — С. 104): «Польща сягатиме так далеко, як глибоко у внутрішньому переконанні всіх неполяків у Польщі (і також за їі кордонами) існуватиме віра у справедливість польської національної політики, у її толерантність щодо іновірців, наскільки Польща буде правдивим «оазисом»і місцем перепочинку для всіх стражденних і найшляхетніших іноземних народів поза її межами, наскільки буде чудовою і привабливою, як далеко сильною й невпинною течією буде плинути легенда про нову Польшу, занесена «вітром з-над Висли».

А тепер із далекого Лондона, що розглядає проблеми управління Європою; з Варшави, що тримає в руках центральні ниті всіх життєвих польських проблем, увійдемо у саме центральне вогнище польсько-української напруги і подивимося на українське питання очима польського Львова. Те українське питання бачимо на кожному кроці, можна сказати, що не спускаємо з нього очей, бо накидається воно тут самою силою речей. Тут теж не трактують українське питання холодно, розумово, розглядаючи спокійно можливі точки зору, а переживають щодо нього всім серцем і кожною фіброю тіла, трактують його емоційно, вразливо. У Варшаві мислять про сукупність польських справ — і висновки, які з тих роздумувань випливають, переносять на українські справи. У Львові ж саме серце і самі емоції диктують позицію щодо української справи, і позиція та переноситься на сукупність польських справ.

Синтез тих емоцій можна окреслити так:

1) Сутністю польського Львова була завжди боротьба — і в рамках боротьби трактувалась завжди і трактується українська справа. Була то і є завжди боротьба за польськість Львова і Червенської Землі, боротьба за приналежність тієї території до Польщі. Зараз та боротьба така сама актуальна, як у 1918 році, коли кожна польська дитина брала у ній геройську участь.

2) Польський Львів, який постійно пам'ятає, що ще не так давно, до 1914 року, українське питання зовсім не існувало в очах польського населення, для якого в період 1921–1939 років приналежність Львова до Польщі була визначена на вічні часи, доведений до розпачу величезним зменшенням польських сил і зміцненням українських сил, спостерігає із здивуванням за небувалим до цього часу звільненням рішучих українських прагнень.

3) Але найбільший вплив на формування поведінки польського населення мають прояви дикості й злочинності, які супроводжують українські акції останніх років, як, зрештою, супроводжували козацькі акції віками. Події 1918–1919 років і політичні вбивства періоду 1921–1939 були тільки невинною увертюрою до вирування повної української дикості й злочинності в часи Другої світової війни. Бачили тут у безпосередній близькості вбивства поляків у вересні 1939-го перед самим входом радянських військ і після нього, убивства в червні 1941-го після вступу німців і в кінці безперервний ряд масових уже вбивств і жорстокостей у квітні 1943-го на Волині й у Червенській Землі.

Усе те допекло до живого почуття патріотичні, національні й націоналістичні. І коли з позиції Варшави кажуть: треба шукати радикальні розв'язання, щоб запевнити безпеку Польщі, то з позиції Львова кажуть: треба шукати радикальні розв'язання, щоб раз і назавжди ліквідувати українське питання, щоб випалити той нарив на польському тілі, щоб знищити те, що є для нас вічно смертельним ворогом і ворогом бути не перестає.

Як шукати ті радикальні розв'язання? Як радикально ліквідувати українське питання? Тут називалися спонтанно гітлерівські моделі, найдосконаліші, якщо йдеться про радикальне розв'язання національних питань, і — на жаль — прищеплені на нашій шкурі. І на основі тих гітлерівських моделей засновуються у Львові такі проекти в українській справі:

1) Основою всіх проектів є відокремлення українців від русинів. Українці — то всі свідомі, усі ті, хто брав активну участь в українському русі, а русини — то ті, які були пасивні. Загал «українців» мусить понести загальну політичну відповідальність за всі злочини проти Польщі і польськості, вчинені окремими українськими особами або групами.

2) Внаслідок поділу на «українців» і «русинів» їх буде масово переселено або за Збруч, або — якщо того не можна буде здійснити — до західної і центральної Польщі, де будуть розпорошені по всіх селах і містах.

3) Руське населення буде позбавлене свободи мовної (повинні послуговуватися в установах тільки польською мовою), навчання (будуть тільки польські школи), свободи утворення товариств (будуть ліквідовані всі руські товариства і відділення).

4) Провадитиметься «реполонізація» родин і осіб польського походження, утворюватимуться державні установи цивільного стану і відбиратимуться ті пам'ятні книжки парафіяльних установ обох віросповідань (римсько- і греко- католицького), щоб питання віросповідання (зміни) вилучити з-під впливів духовенства і віддати безпосередньо державним діячам. Скасовуються кирилиця і юліанський календар, а більш запальні хотіли б зліквідувати взагалі греко-католицьке віросповідання і замінити його римо-католицьким.

Такі приблизно проекти розроблено у Львові з метою цілковитої ліквідації українського питання. Вважають, що їх реалізація зупинить повністю сепаратистський і національний український рух. Звичайно, не треба. додавати, що те все передбачає сувору відповідальність усіх безпосередніх і непрямих виконавців злочинів проти польського населення.

Для точності треба додати, що справді величезна кількість поляків Червенської Землі мислить приблизно так і, звичайно, очікує впровадження нашою відродженою державою крайньої антиукраїнської політики, але у Львові є також певні польські кола, правда нечисленні, які вважають, що таку політику Польська Держава не повинна проводити. Одна з таких груп видає у Львові підпільну газету, яка готує психологічно польське населення до заспокоєння напруги стосовно українців і висловлює свої думки в тому напрямку, зазначаючи, що розуміє: людей, які так мислять, у львівському середовищі дуже мало. Як доказ, у політичних колах Варшави існує табір, що утворився з уламка Народової Партії (так звана група Президіум З'їзду) і табору Народово-Радикального (ТНР), він розпочав яскраву акцію в українській справі, спираючись на передумови, які визначили як «львівські».

Проекти львівського типу беруть за основу проектовану ними акцію переселення. Проектанти вважають, що належало б переселити півтора мільйона найбільш свідомих українців, щоб залишена маса була позбавлена керівного елементу і перетворилася на сиру етнічну масу, що піддається на нашу обробку. Серед проектантів тієї політики є вже переконання, що переселення українців за Збруч нереальне, тому залишається лише переселення у глиб Польщі. Існують при тому дві концепції: одна — щоб переселених 1,5 мільйона українців розпорошити по всій Польщі, а друга — щоб їх сконцентрувати в одному або двох округах. Розглянемо ті проекти з точки зору реальних можливостей і правдоподібних висновків.

Якби хотіли розпорошити переселених українців по всій території Польщі, то, беручи до уваги територію Польської Держави до 1939, їх ні в якому разі не можна поселяти ні у прикордонних північно-східних воєводствах з точки зору цілком зрозумілої, ані також на території Сілезійського воєводства, яке також є територією з делікатними проблемами, а особливо з огляду на найвищу індустріалізацію воно завжди буде територією особливої уваги іноземної розвідки. З тих самих мотивів відпадає приблизно 1/5 частина Келецького воєводства (Донбровський басейн). Далі відпадає 1/4 частина Краківського воєводства (Лемківщина, підкарпатські повіти, де залишки руського населення, збуджені в період Другої світової війни оселеними там українськими емігрантами, не повинні піддаватися обробці найбільш свідомих українців), половина Бялостоцького воєводства (Подлясне) і Любельського (Холмщина), також національно змішаних, і 1/5 частина Поморського воєводства (Надморський район). Так само хіба поселимо українців на західних територіях, які в результаті війни залишаться приєднаними до Польщі? Будуть вони занадто близько від кордону держави, щоб можна було на них поселити елемент, до нас явно ворожий. Залишаються як територія для поселення українців такі воєводства: Познанське, Лодзьке, Варшавське, 4/5 Поморського і Келецького, 3/4 Краківського, половина Любельського і Бялостоцького. На тій території є, згідно з Малим статистичним щорічником від 1939 року, 280 міст і 24 023 сільські громади. Якщо заокруглимо ту кількість до 24 000 місцевостей, в яких можемо розселити 1,5 мільйона українців, то в кожній місцевості мусимо оселити 62 особи. Це засвідчує абсурдність усього проекту. 60 осіб — то група людей, які будуть між собою підтримувати зв'язки і розпалювати ненависть до Польської Держави. Якби хотіли в містах оселити більше українців, то тим гірше. У містах їх буде важче контролювати, і більша кількість українців тим сильніше буде об'єднуватись. Не треба забувати, що примусове переселення вважається як один з найсильніших ударів і проявів утиску. Тому це посилить у тих людей ненависть до Польщі до найвищих меж. Хіба не знаємо з власного досвіду від часів німецької окупації, як акти насильства і переселення поглибили ненависть у переселених, як їхня активність заганяла у підпільні організації, скільки людей переховувалось і присвячувало себе конспіративно-підпільному життю? Чи бажаєте уникнути зростання нових загонів молоді, тим більше радикальної, яка тим більше ненавидить Польщу, чим сильніше буде переслідувана за прояви національних почуттів? Люди, відірвані від своєї землі, розсіяні серед чужого елементу, в інших умовах, на тлі іншого краєвиду, будуть сумувати за своєю землею, своїм оточенням, середовищем своєї мови, і той сум не дасть зменшити ненависть до тих, хто їх переселив, лише навпаки, буде ту ненависть посилювати. Без сумніву, утворяться між ними таємні зв'язки, таємні контакти між групами, розселеними в сусідніх селах і повітах, — і тими справами не оволодіти. Польське населення, яке не відчуватиме такої ненависті, як населення Червенської Землі, не буде до них ставитися ворожо, бачитиме в них швидше нещасливих людей, ніж злочинців і відступників. Треба б було біля кожного українця поставити одного поліцейського чи навіть двох або трьох на зміну, бо одному буде потрібен відпочинок впродовж доби…