потерпілі від ОУН-УПА. Згодом українці стали основним контингентом

винищувальних батальйонів, які були укомплектовані за рахунок

колишніх партизанів та громадян, що потерпіли від рук оунівців. До

середини 1945 р. винищувальні батальйони не становили структурно-

оформлену бойову силу і використовувалися переважно для охорони

сіл та райцентрів.

З архівних документів видно, що за станом на 5 червня 1945 р. в

західних областях було 212 винищувальних батальйони (близько 29

тисяч чоловік). До кінця року нараховувалося 1500 батальйонів (близько

36 тисяч чол.). (Арх. спр. №372, т. 97, арк. 251; т. 100, арк. 65).

18 квітня 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв рішення “Про посилення

політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової

виучки у винищувальних батальйонах”. У лютому 1947 року винищувальні

батальйони були передані з органів МВС в органи МДБ. Їх функції

регламентувалися вказівкою МДБ УРСР від 14.05.1947 р. №48, де

передбачалося створення груп бійців винищувальних батальйонів

також у всіх колгоспах для їх охорони і збройної відсічі від нападів

учасників підпілля ОУН. У кожному районі створювався окремий

батальйон з підлеглими групами в селах.

У подальшому, у зв’язку із зміною обстановки в західних областях

України, ліквідацією великих формувань УПА та масовою колективізацією

сільського господарства, функції винищувальних батальйонів були

змінені. Починаючи з липня 1948 р., вони були реорганізовані в групи

охорони громадського порядку із завданням охорони колгоспів, радгоспів,

МТС і населених пунктів. Практично на початок 1950 року у всіх

колгоспах західних областей були такі групи.

Із звітних архівних матеріалів видно, що в 1944-1945 роках бійцями

винищувальних батальйонів було ліквідовано до 10 тисяч учасників

підпілля ОУН. За 1949 рік та перше півріччя 1950 року було ліквідовано

265 учасників підпілля і затримано 261 чоловік. Втрати бійців винищу-

вальних батальйонів з 1944 року по 1953 рік склали 1525 чоловік.

(Арх. спр. №372, т. 98, арк. 1).

237

На початок 1954 р. в зв’язку з ліквідацією ОУН-УПА в західних

областях України відпала необхідність мати зазначені групи охорони

громадського порядку. (Арх. спр. №372, т. 103, арк. 20-29).

Одним із заходів у боротьбі з націоналістичним підпіллям було

виселення сімей учасників ОУН-УПА за межі України. Вказівкою

НКВС СРСР від 31 березня 1944 року №122 органам НКВС та НКДБ

республіки наказувалось:

«… Всех совершеннолетних членов семей осуждённых оуневцев,

а также активных повстанцев как арестованных, так и убитых при

столкновениях – ссылать в отдалённые районы Красноярского края,

Омской, Новосибирской и Иркутской областей, а их имущество

конфисковывать» (Фонд 2, опис 103, пор. №2, арк. 4).

13 серпня 1947 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення

П59/123 про виселення сімей активних оунівців віддалені райони, на

підставі якого були видані відповідні відомчі нормативні акти та

інструкції про порядок здійснення цих заходів.

Як видно з архівних матеріалів, період з 1944 до 1955 роки з

території західних областей України були виселені у віддалені райони

СРСР 65906 сімей (203662чол.) учасників ОУН-УПА. (Фонд 2, опис 31,

пор. №3, арк. 5; опис 103, арк. 1-5, 11-12). (Арх. спр. №372, т. 100,

арк. 205).

Одночасно в роботі з рядовими учасниками ОУН-УПА органами

НКВС-НКДБ активно використовувався метод переконання на підставі

виданих у 1945 р. і наступних роках звернень Президії Верховної

Ради, Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У до робітників,

селян та інтелігенції західних областей України, які закликали учасників

ОУН-УПА до припинення збройної боротьби з Радянською владою та

незважаючи на погрози з боку “СБ” ОУН-УПА, в 1944-1945 рр.

з’явилися з зізнанням 76742 учасники ОУН-УПА та їх посібники.

(Фонд 2, опис 88, пор. №29; арх. спр. №372, т. 74, арк. 162; т. 100, арк.

73).

Згідно з вказівками Центрального Проводу ОУН-б від початку

50-х років поступово розпочала згортатися діяльність нелегальних ланок

українських націоналістів на території західних областей України. Як

свідчать архівні матеріали, органами МДБ республіки були захоплені

живими останні члени Центрального Проводу ОУН-б, які знаходилися

на території України: Галас В.М. (липень 1953 р.) і Кук В.С. (травень

1954 р.), а до кінця 1955 року були розшукані, захоплені живими або

ліквідовані всі інші керівні структури та озброєні групи.

238

Всього за період 1944-1955 рр., як видно з архівних матеріалів, у

процесі здійснення правоохоронними органами взаємодії з частинами

радянської армії і місцевими підрозділами охорони громадського

порядку заходів боротьби з тероризмом та іншими антидержавними

проявами з боку націоналістів, було вбито 153262 і заарештовано

103828 учасників ОУН-УПА та їх помічників, в тому числі більше

7800 членів Центрального, крайових, обласних, окружних надрайонних

та районних проводів, керівників округів і груп ОУН, “служби безпеки”,

а також “куренів” і “сотень” УПА.

При цьому було вилучено один літак, дві бронемашини, 61

артилерійська гармата, 595 мінометів, 77 огнеметів, 358 протитанкових

рушниць, 844 станкових і 8327 ручних кулеметів, близько 26 тисяч

автоматів, більше 72 тисяч гвинтівок і 22 тисяч пістолетів, більше 100

тисяч гранат, 80 тисяч мін і снарядів, більше 12 мільйонів патронів.

Розшукано і вилучено більше 100 друкарень з друкарською технікою,

більше 300 радіопередавачів, 18 автомобілів і мотоциклів, виявлена

значна кількість складів з продуктами харчування та сховищ націо-

налістичної літератури. (Арх. спр. №372, т. 74, арк. 159-160; т. 100,

арк. 73-75).

Робоча група співробітників

Служби безпеки України:

Бурлаков В.М.

Василенко М.Г.

Вижак В.А.

Лябах О.Д.

Цімох М.П.

Шевцов В.Д.

“30” липня 1993 року

№113

239

СОЛДАТСКАЯ ПРАВДА О «ПОДВИГАХ» БАНДЕРОВЦЕВ.

Апологеты украинского (галицийского)

национализма, стремясь обелить и

реабилитировать

бандеровщину,

запустили в массовое сознание миф

будто бы вояки ОУН-УПА, борясь «за

свободу» Украины, не нападали на

солдат Советской Армии, а все свои

силы направляли на борьбу с партийно-

советским

активом,

сотрудниками

госбезопасности и внутренних дел. Эта

ложь опровергается многочисленными

фактами, в том числе и содержанием

публикуемого письма.

Данное

письмо,

освещает

обстоятельства

бандитской

акции

бандеровцев,

направленной

против

раненных красноармейцев, в числе

которых оказался Руденко В.Л., было

написано 18 июня 1946 г бывшим его

Адрес на конверте

сослуживцем.

«треугольнике».

Копию письма издателям данной

книги

передал

сын

погибшего

красноармейца Леонид Руденко, который и рассказал, что его отец

1894 г родился в Киевской обл, в 1941 г ушел добровольцем на

фронт. Воевал пулеметчиком в пехоте. В 1944 г, после третьего

ранения, находился на излечении в госпитале, расположенном на

территории Ровенской области. Группа выздоравливающих солдат, в

которую входил и отец, была направлена на заготовку сена. Во время

работы на них неожиданно напала вооруженная банда. Жертвами